03 січня 2025 року м. Рівне №460/14325/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1, 2), в якому просить суд: 1) скасувати рішення про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 ; 2) зобов'язати відповідача 1 та відповідача 2 солідарно оформити у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , на період догляду за інвалідом другої групи ОСОБА_2 , згідно Постанови 560 п. 13, ч. 1. ст.23. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, здійснюючи догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю 2 групи та батьком, який є особою з інвалідністю 3 групи, звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Однак, відповідач не врахував всі документи, подані позивачем та безпідставно відмовив у наданні відстрочки у зв'язку із наявністю інших осіб. З таких підстав, вважає, що відповідач діяв протиправно, всупереч діючому законодавству, а тому просив позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що у суду відсутні повноваження зобов'язувати відповідача надати позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Жодних доводів, тверджень чи аргументів з приводу позовної заяви, відповідач у відзиві не навів.
Позивач подав відповідь на відзив в якій зазначив про порушення відповідачем процесуального закону, тому просить винести окрему ухвалу стосовно відповідача.
26.11.2024 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 згідно акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 141 від 16.10.2024 здійснює постійний догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яка згідно довідки МСЕК № 080148 від 23.06.2006 є особою з інвалідністю 2 групи.
За змістом позову, у позивача є батько - ОСОБА_3 , 1959р.н. (особа з інвалідністю 3 групи), а також рідний брат позивача - ОСОБА_4 , який 02.02.2022 виїхав за межі території України та станом на час виникнення спірних правовідносин до України не повертався.
Актом обстеження матеріально-побутових умов за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований за вказаною адресою, однак з початку 2022 року по теперішній час фактично не проживає у зв'язку із виїздом за кордон.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII.
02.11.2024 відповідач повідомленням № 3265 повідомив позивача про те, що комісією розглянуто заяву про надання відстрочки та за результатами розгляду протоколом № 20 від 01.11.2024 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період і повідомлено також, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на загальних підставах. Причина відмови - є інший брат, який прописаний з ними.
Позивач, не погодившись з вказаними діями відповідача та звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Аналіз положень п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 202 Сімейного кодексу України дає підстави для висновку, що для набуття права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за підставою, визначеною у п.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є: наявність одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи; відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
Під «іншими особами, які відповідно до закону зобов'язані утримувати» у п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» слід розуміти доньку, сина, дружину, чоловіка.
Виключеннями для доньки, сина, дружини, чоловіка, за визначених у п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» умов, за яких вони не зобов'язані утримувати батьків з інвалідністю, є чотири випадки, коли кожен з них: є сам особою з інвалідністю; потребує постійного догляду; перебуває під арештом (крім домашнього); відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
За умови, якщо у одного з батьків з інвалідністю є лише військовозобов'язані донька, син або їх дружина, чоловік, особа з інвалідністю має право сама обирати, хто з них буде здійснювати за нею догляд.
Постановою Кабінету Міністрів від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яким зокрема, визначено процедуру надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення.
На підставі п. п. 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) ТЦК (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Відповідно до п. п. 58, 60 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Як наведено вище по тексту рішення, позивач, згідно акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду № 141 від 16.10.2024, здійснює постійний догляд за своєю матір'ю - ОСОБА_2 , яка згідно довідки МСЕК № 080148 від 23.06.2006 є особою з інвалідністю 2 групи.
Актом обстеження матеріально-побутових умов за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований за вказаною адресою, однак з початку 2022 року по теперішній час фактично не проживає у зв'язку із виїздом за кордон.
Відповідно до заяви ОСОБА_2 , оформленої згідно Додатку 15 до Порядку № 560, остання обрала для свого утримання свого сина ОСОБА_1 .
За наведених обставин, суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача із заявою щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, надав усі належні докази наявності правових підстав застосування до нього абзацу 13 частини першої статті 23 Закону № 3543. Позивачем також повністю дотримано процедури подання такої заяви і документів до комісії.
Іншими словами, судом встановлено, що позивач має право на відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період відповідно до абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543.
Посилання відповідача як підставу для відмови у наданні відстрочки з причин наявності іншого брата (сина ОСОБА_2 ), є неприйнятними, оскільки саме особа, яка потребує догляду, має право на вибір того, хто буде її доглядати.
Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, а його рішення про відсутність права на відстрочку, прийняте без урахування всіх обставин справи, таке, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, тому є протиправним.
Поряд з цим, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII, задоволенню не підлягають як такі, що належать до дискреційних повноважень відповідача.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17, відповідно.
З огляду на наведене, належним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням висновків суду.
Щодо прохання позивача у відповіді на відзив винести окрему ухвалу стосовнго відповідача за порушення вимог процесуального закону.
За змістом ч. 2 ст. 159 КАС України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Згідно ч. 1 ст. 163 КАС України, у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Отже, відповідь на відзив, яка є заявою по суті, має містити у своєму змісті пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Водночас, заяви з процесуальних питань та вимоги до їх оформлення і подання визначені, зокрема, § 2 Глави 1 Розділ II КАС України.
Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 165 КАС України, при розгляді справи судом, учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Позаяк, клопотання позивача про винесення окремої ухвали стосовно відповідача зазначене у заяві по суті справи і не оформлене у відповідності до вимог КАС України, то правові підстави для її розгляду у суду відсутні.
Суд у даній справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість, доводи позивача частково відповідають обставинам справи.
За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підтверджені належними і допустимими доказами, а тому підлягають до часткового задоволення.
Зважаючи на положення ч. 3 ст. 139 КАС України на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом № 20 від 01 листопада 2024 року в частині відмови надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз.13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, з урахуванням висновків, наведених у даному рішенні суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у розмірі 605,60грн (шістсот п'ять гривень, 60коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 03 січня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ) Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Суддя Т.О. Комшелюк