Справа №:755/19895/24
Провадження №: 2/755/401/25
про залишення позовної заяви без руху
"03" січня 2025 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшов цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Перевіривши матеріали позовної заяви та долучених до неї документів, судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, подана з порушенням положень Закону України «Про міжнародне приватне право».
Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Єрмак О.В., за допомогою системи «Електронний суд» звернувся з позовом про розірвання шлюбу.
За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Так пунктом 4 частини третьої статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Позивачем заявлено вимогу про розірвання шлюбу з ОСОБА_4 .
Позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету (пункт
2 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Відповідачем у справі визначено Міхалакі Т. Відповідно до копії свідоцтва про шлюб від
05 липня 2024 року серії НОМЕР_1 , виданого Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Київ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Республіки Молдова.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.
Відповідно до частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Підстав для застосування правил альтернативної підсудності з матеріалів справи не встановлено.
Відповідно до положень статті 187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (частина шоста, восьма статті 187 ЦПК України).
Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 18 листопада
2024 року № 911245, відомостей про зареєстроване місце проживання особи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено.
Судом зроблено запит до електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» з метою з'ясування відомостей щодо реєстрації місця проживання відповідача.
Згідно з інформацією з Електронного реєстру територіальної громади міста Києва «ГІОЦ/КМДА» від 02 грудня 2024 року про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ІТС «Реєстр територіальної громади міста Києва» за введеним запитом такої людини не знайдено.
Також, з метою встановлення зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом направлено запит до Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України.
З відповіді Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 19 грудня 2024 року (передано судді Хромовій О.О. 02 січня 2025 року) за наявною в ДМС інформацією, місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено.
Будь-яких відомостей про те, що відповідач спільно проживав з позивачем, чи був зареєстрований, чи має нерухоме майно на території України позивачем до матеріалів справи не надано.
Таким чином, місце проживання/реєстрації відповідача на території України судом не встановлено.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач є громадянкою Республіки Молдова.
Визначення поняття «іноземний елемент» наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право». Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з'ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.
Розділом ХІ ЦПК України визначено порядок провадження у справах за участю іноземних осіб.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.
Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
Частинами другою, третьою статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.
До такої події можна віднести укладання шлюбу між громадянином України і іноземцем на території України і видання відповідного свідоцтва про шлюб.
З матеріалів справи вбачається, що шлюб між сторонами був зареєстрований 05 липня 2024 року Голосіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
У позовній заяві зазначено місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 , однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що сторони спільно проживали на території України та доказів проживання відповідача ОСОБА_3 у місті Києві, а саме: у квартирі АДРЕСА_2 .
Крім того, відповідно до частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи відповідача, а також, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території.
Тобто, представником позивача не надано доказів, які б підтверджували, що відповідач спільно проживав з позивачем, був зареєстрований і мав останнє відоме місце проживання на території, підсудній Дніпровському районному суду міста Києва, чи має нерухоме майно на території України, також не надано відомостей про те, що сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.
Водночас, матеріали справи також не містять інформації про зареєстроване місце проживання відповідача в країні громадянства.
При цьому, суд враховує, що іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 496 ЦПК України).
Одними із принципів цивільного судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, відкритість судового процесу, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункти 2, 3, 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Так, частина п'ята статті 4 ЦПК України встановлює, що жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Статтею 6 ЦПК України суд зобов'язано, зокрема, здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.
Частиною першою статті 8 ЦПК України встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до приписів статті 9 ЦПК України суд має забезпечити рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою та гарантує право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Статтею 498 ЦПК України передбачено, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною третьою статті 499 ЦПК України встановлено, що судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Оскільки зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) відповідача на території України суду не відомо, тому, відповідно до статті 498 ЦПК України, суд України повинен звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 5 Договору між Україною та Республікою Молдовою про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах, у справах, що охоплюються цим Договором, клопотання складаються державною мовою запитуючої Договірної Сторони і до них додаються переклади на державну мову запитуваної Сторони або англійську чи російську. Якщо стосовно положень цього Договору вимагається додавати до документів, які пересилаються, їх переклад на мову іншої Договірної Сторони, ті переклади мають бути здійснені офіційним перекладачем, або нотаріусом, або посадовою особою запитуваної установи, або дипломатичним представництвом чи консульською установою Договірної Сторони.
При цьому стаття 9 Договору між Україною та Республікою Молдовою про правову допомогу та правові відносини в цивільних і кримінальних справах визначено, що запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної Сторони або якщо додано завірені переклади на мову запитуваної Сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою.
Питання оформлення окремих судових доручень про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах регулюються також Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України за № 573/15264.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні.
У силу статті 79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Відповідно до статті 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав.
Статтею 3 цієї Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
Відповідно до статті 5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Суд звертає увагу позивача на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставляння апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії, Данія, Італія, Іспанія, Ізраїль, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Республіка Молдова та інші).
Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з
22 грудня 2003 року.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставляння апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно із положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.
Таким чином, підготовка даної справи до судового розгляду буде проводитися із застосуванням положень Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54.
У разі відкриття провадження у справі, в порядку підготовки справи до судового розгляду, судом буде направлятися до компетентного органу Республіки Молдова за місцем знаходження відповідача, доручення про вручення судових документів та виконання окремих процесуальних дій.
Таким чином, саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони надсилаються судом у порядку повідомлення, визначеного вказаною Інструкцією.
Враховуючи такі приписи цивільного процесуального законодавства, суд зобов'язаний забезпечити відповідача - громадянку Республіки Молдова, інформацією про порушення в суді на території України справи щодо неї, про дату, час і місце судового розгляду справи, про суть позовної вимоги, тощо. З цією метою суд має вручити відповідачу через Міністерство юстиції України та Міністерство юстиції Республіки Молдова копії відповідних документів з перекладом на державну мову запитуваної Сторони або англійську.
Суд звертає увагу, що позивач (її представник) не надали підтверджених відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача на території країни проживання та відомостей про її контактні дані (номер телефону, тощо).
У зв'язку з цим, позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України оскільки позивач не додав до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, із завіреним перекладом на державну мову громадянства відповідача або англійську, який повинен бути засвідчений офіційним перекладачем або нотаріусом для виконання певних процесуальних дій і вручення документів відповідачу.
Дані недоліки є суттєвими та такими, що унеможливлюють забезпечення судом прав відповідача і належне виконання міжнародного договору відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства.
У зв'язку з наведеним, позивачу слід надати документи, які б підтверджували, що відповідач спільно проживав з позивачем, був зареєстрований і мав останнє відоме місце проживання на території підсудній Дніпровському районному суду міста Києва, чи має нерухоме майно на території Дніпровського району міста Києва, належним чином засвідчений переклад позовної заяви в двох екземплярах та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави або англійську, для вручення їх відповідачу за місцем його проживання (реєстрації), а також відомості про зареєстроване місце проживання відповідача на території Республіки Молдова та документи на підтвердження зазначеного.
Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених статтями 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про міжнародне приватне право», статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п'ять днів з дня отримання копії даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Хромова