Справа № 565/2374/24
Провадження № 2/565/595/24
(з а о ч н е)
25 грудня 2024 року м.Вараш
Кузнецовський міський суд Рівненської області
під головуванням суддіДемчини Т.Ю.
з участю секретаря судового засіданняАлексейчик А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (надалі - ТОВ «Веллфін») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 24000,00 грн. заборгованості за договором про споживчий кредит № 1701502 від 10.10.2021 та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до укладеного ОСОБА_1 з ТОВ «Веллфін» в електронній формі договору про споживчий кредит № 1701502 від 10.10.2021, відповідач отримав кредит на умовах поворотності, строковості та платності. Однак позичальник ОСОБА_2 порушив умови укладеного договору щодо своєчасності повернення позичених коштів та сплати відсотків, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 24000,00 грн., у тому числі по поверненню тіла кредиту у розмірі 8000,00 грн. та 16000,00 грн. процентів за користування кредитними коштами.
В судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві клопотав про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явився, у встановленому ЦПК України порядку був належним чином повідомленим про час, дату і місце розгляду справи, про причини неявки суд не інформував, відзив на позов не подавав. З урахуванням думки представника позивача, викладеній у позовній заяві, на підставі ст.280 ЦПК України судом ухвалено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши та оцінивши у сукупності докази у справі, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Судом встановлено, що між ТОВ «Веллфін» та відповідачем ОСОБА_1 10 жовтня 2021 року укладено договір про споживчий кредит № 1701502 (надалі - договір), за умовами якого ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти у розмірі 8000,00 грн. строком на 30 днів, на умовах сплати процентів у розмірі 4320,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,8 % від суми позики за кожен день строку користування кредитом, з 10.10.2021 по 09.11.2021, та зобов'язався повернути тіло кредиту та сплатити відсотки у день закінчення строку кредитування - 09.11.2021 (п.п.1.1, 1.3, 1.5.1 договору).
Вказаний договір укладений у спосіб акцептування відповідачем ОСОБА_1 публічної оферти ТОВ «Веллфін» - Правил надання грошових коштів у позику у формі споживчого кредиту товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін», затверджених Наказом ТОВ «Веллфін» № 60 від 30.12.2020, які відповідно до п.7.1 договору є його невід'ємною частиною, шляхом подання відповідачем ОСОБА_1 10 жовтня 2021 року відповідної заявки на отримання кредиту № 1264046 через онлайн-сервіс на електронному ресурсі https://creditup.com.ua, зазначеному у Розділі 2 Правил надання грошових коштів у позику у формі споживчого кредиту товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін» як сайт ТОВ «Веллфін» (інтернет сторінка), та погодження такої заявки ТОВ «Веллфін» з наступним підписанням договору, що підтверджує узгодження сторонами істотних умов договору споживчого кредиту № 1701502 від 10.10.2021.
Усі документи, що підтверджують укладення цього договору, а також містять його істотні умови, зокрема: Договір про споживчий кредит № 1701502 від 10.10.2021, Додаток до нього (Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит) - підписані електронним підписом позичальника ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора wz6956.
Зарахування 10.10.2021 кредитних коштів у розмірі 8000,00 грн., які надійшли з сайту https://creditup.com.ua, на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 НОМЕР_1 підтверджується довідкою ТОВ «Платежі онлайн» № 813/10 від 15.10.2024.
За положеннями ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Укладення між фінансовою установою та боржником договору про надання кредиту в електронній формі відповідає положенням Закону України "Про електронну комерцію", оскільки позикодавець, отримавши підписані документи, ідентифікував особу, отримавши відомості про її прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання та іншу персональну інформацію, зразок його власноручного підпису або його аналоги (у тому числі його електронний/електронний цифровий підпис).
У свою чергу, Правила надання грошових коштів у позику у формі споживчого кредиту товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін», затверджених Наказом ТОВ «Веллфін» № 60 від 30.12.2020 перебувають в загальному доступі, розміщенні на офіційному сайті фінансової установи та у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України, є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору позики з визначенням порядку і умов кредитування, прав і обов'язків сторін, іншої інформації, необхідної для укладення договору.
Такі отримані відповідачем Правила разом з підписаними в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора Договором про споживчий кредит № 1701502 від 10.10.2021та Додатком до нього (Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит), складають дійсний правочин між сторонами у справі.
Таким чином, суд вважає доведеним, що між сторонами було укладено договір про споживчий кредит в електронному вигляді.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 1701502 від 10.10.2021 слідує, що будь-які платежі у повернення кредитних коштів чи сплати процентів за договором, позичальником ОСОБА_1 не здійснювались. ОСОБА_1 нараховано заборгованість у загальному розмірі 24000,00 грн., у тому числі по поверненню тіла кредиту - 8000,00 грн., по сплаті відсотків за період з 03.07.2021 по 30.01.2022 в сумі 16000,00 грн.
Так як строк повернення кредиту на момент розгляду справи наступив, з огляду на положення ст.ст.526, 1046, 1049 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення суми позичених коштів у розмірі 8000,00 грн.
Вирішуючи вимоги в частині стягнення процентів за користування наданими в позику коштами, суд враховує наступне.
Відповідно до ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Разом з тим, статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч.1 ст.1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 ЦК України. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст.625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч.2 ст.625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч.1 ст.1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
За умовами укладеного між сторонами договору про споживчий кредит, строк кредиту становить 30 днів з 10.10.2021 (строк кредитування), термін (дата) повернення кредиту, сплати процентів - 09.11.2021 (п.1.3 договору). За цей період нарахуванню підлягають проценти за процентною ставкою 1,8 % від суми позики за кожен день строку кредитування, що складає 4320,00 грн. (п.1.5.1 договору та Додаток до договору).
Так як строк сплати процентів в межах строку кредитування на момент розгляду справи наступив, з огляду на положення ст.ст.526, 1048 ЦК України, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача процентів у розмірі 4320,00 грн.
Як встановлено у п.1.5.2 договору, у разі, якщо позичальник не повернув суму позики у строк, встановлений п.1.3 договору, нарахування процентів, встановлених п.1.5.1 договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до повного погашення заборгованості за позикою, як плата за неправомірне користування чужими коштами у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України. Таким чином, суд встановив, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено відповідальність у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошових зобов'язань у виді процентів з розрахунку 1,8 % за кожний день понадстрокового користування коштами.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «Веллфін» нараховано ОСОБА_1 проценти за понадстрокове користування коштами за період з 10.11.2021 по 30.01.2022 у розмірі: 16000,00 грн. - 4320,00 грн. = 11680,00 грн.
Разом з тим, відповідно до п.п.7.6, 7.7 Розділу 7 Правил надання грошових коштів у позику у формі споживчого кредиту товариством з обмеженою відповідальністю «Веллфін», затверджених Наказом ТОВ «Веллфін» № 60 від 30.12.2020, які є частиною укладеного між сторонами кредитного договору, сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. У інших випадках така сукупна сума, нарахована за порушення зобов'язань споживача на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором.
Станом на 10.10.2021 (дата надання ОСОБА_1 коштів у розмірі 8000,00 грн. споживчого кредиту), відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», мінімальна заробітна плата в Україні з 01.01.2021 складала 6000,00 грн. Отже, наданий ОСОБА_1 споживчий кредит у розмірі 8000,00 грн. перевищував розмір однієї мінімальної заробітної плати, відтак, на підставі вищезазначених положень Правил, які є невід'ємною частиною укладеного між сторонами кредитного договору, загальний розмір процентів як відповідальності за порушення ним грошового зобов'язання не може перевищувати половини суми, одержаної ним за договором, тобто 4000,00 грн.
Враховуючи викладене вище, загальний розмір заборгованості, щодо стягнення якої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Веллфін» виходячи з умов укладеного між сторонами договору наявні підстави, складається з: 8000,00 грн. тіла кредиту, 4320,00 грн. процентів у межах строку кредитування, 4000,00 грн. процентів як міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а всього: 8000,00 грн. + 4320,00 грн. + 4000,00 грн. = 16320,00 грн.
За таких обставин заявлені ТОВ «Веллфін» до ОСОБА_1 вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати, шо складаються зі сплаченого позивачем судового збору, слід присудити пропорційно до задоволеної частини позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.526, 530, 625, 634, 639, 1046, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 81, 141, 223, 258-259, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» 16320 (шістнадцять тисяч триста двадцять) грн. 00 коп. заборгованості за кредитним договором.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити за безпідставністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веллфін» 2059 (дві тисячі п'ятдесят дев'ять) грн. 04 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін», код ЄДРПОУ 39952398, місцезнаходження: 03061, м.Київ, вул.Героїв Севастополя, 48.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складене 03 січня 2025 року.
Головуючий суддя: Т.Ю.Демчина