Справа № 361/6296/19
Провадження № 2/361/48/24
24.09.2024
24 вересня 2024 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Радзівіл А.Г.
за участю секретаря Коваль О.О.
представник позивача ОСОБА_33
представник відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про стягнення пені за несплату аліментів, витребування привласнених коштів, виплачених дитині державою та позбавлення батьківських прав,-
03 вересня 2019 року позивач звернулась до суду із позовом до відповідача, в якому просила суд:
-стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи Федеративної Республіки Німеччини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_5 пеню за несплату аліментів у сумі 301906,73 грн.
-стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідчення Федеративної Республіки Німеччини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_5 незаконно привласнену ним допомогу надану Федеративною Республікою Німеччина малолітній дитині - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 01.12.2017 року по 01.09.2019 року у сумі 112849,80 грн.
-позбавити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення Федеративної Республіки Німеччини НОМЕР_1 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
-стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати та витрати на правову допомогу.
Позов обґрунтовано тим, що 09.02.2010 року вона, громадянка України - ОСОБА_5 познайомилась з громадянином Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_4 , а через пів року, після знайомства, вони вирішили проживати спільно.
ІНФОРМАЦІЯ_3 в лікарні м. Лейпциг Федеративної Республіки Німеччина у них народився син ОСОБА_8 .
Так як вони, з ОСОБА_4 , не були одружені, то при народженні ОСОБА_8 отримав її прізвище - ОСОБА_9 та набув громадянство України і лише позивач мала над сином право одноосібної опіки.
15.07.2011 року надала згоду ОСОБА_4 на отримання ним частини батьківської опіки над ОСОБА_8 , на підставі чого ОСОБА_8 отримав прізвище ОСОБА_10 і набув громадянство Німеччини. Через два тижні, після народження ОСОБА_8 , вона разом з ним повернулась в Україну і проживала там майже рік.
В квітні 2012 року, після отримання посвідки на тимчасове проживання в Німеччині до 04.12.2020 року, позивач разом з двома дітьми: ОСОБА_7 та дочкою від першого шлюбу - ОСОБА_11 приїхала на територію Німеччини, і проживала разом з ОСОБА_12 на його орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач зазначила, що із серпня 2012 року, через постійний психологічний тиск та заборони з боку ОСОБА_13 , вона змушена була прийняти рішення про роздільне проживання, в результаті чого вона залишилась проживати з дітьми у вище вказаній квартирі, а ОСОБА_14 виїхав на іншу орендовану квартиру.
27.09.2012 року ОСОБА_12 звернувся до Відомства у справах молоді, сім'ї та освіти міста Лейпциг із заявою № 2772/2012 про зобов'яння сплачувати аліменти на сина ОСОБА_8 , яку було засвідчено уповноваженою особою пані ОСОБА_15 , і починаючи з 01.10.2012 року ОСОБА_12 сплачував аліменти на утримання сина ОСОБА_8 . Слід також зауважити, що у вказаній вище нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_4 повідомлений, що у випадку не виконання її добровільно, вона підлягатиме примусовому виконанню.
З 01.03.2013 року позивач разом з сином та дочкою переїхали на орендовану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яку оплачував центр зайнятості, в який вона влаштувалась, щоб знайти роботу. З цього часу вони з ОСОБА_14 , остаточно припинили подружні відносини, малолітній син ОСОБА_8 залишився проживати з позивачем, а батько проводив з ним інколи короткочасні побачення. Таким чином вона, ОСОБА_14 та їх неповнолітній син ОСОБА_8 спільно проживали лише 5 місяців з квітня 2012 року по вересень 2012 року коли дитині було лише 1 рік, тому він цього навіть не пам'ятає.
ІНФОРМАЦІЯ_4 під час чергового побачення з малолітнім сином, ОСОБА_16 передав ОСОБА_8 у віці 1 рік і два місяці від народження в притулок для неповнолітніх та звернувся у Відомство у справах молоді сім'ї та освіти і до Дільничного суду міста Лейпциг із негайною заявою взяти ОСОБА_8 під опіку, внаслідок чого було відкрито судове провадження № 342Р3434/13, щодо негайно встановлення опіки над ОСОБА_8 . В цей же час квартиру позивача штурмував озброєний наряд поліції за заявою ОСОБА_12 , в якій останній неправдиво повідомив, що вона, нібито має намір убити своїх дітей. Після проведення перевірки заяви ОСОБА_12 , жодне з обвинувачень не підтвердилось, тому кримінальне провадження одразу було закрито. Лише через дві доби, 13.09.2013 року позивач змогла забрати ОСОБА_8 з притулку для неповнолітніх, але дві доби перебування дитини в такому закладі, у віці один рік та два місяці завдали ОСОБА_8 непоправної психічної травми. Перебуваючи у притулку ОСОБА_8 повністю відмовився від їжі та так кричав і плакав, що Відомство у справах молоді сім'ї та освіти навіть само подало термінове клопотання до суду (провадження №342F3435/13), щоб негайно повернути дитину матері, бо ніхто з працівників притулку не міг його протягом двох діб заспокоїти, а дитина вже була на грані фізичного та психічого зриву.
Після цього інциденту, ОСОБА_12 подав до суду заяву про встановлення йому графіку спілкування з сином, внаслідок чого було відкрито судове провадження у справі № 342F1150/13. У вказаній справі позивач подала зустрічний позов, в якому просила суд право опіки над малолітнім ОСОБА_8 визнати за нею. Після, майже піврічного судового процесу, 12.02.2014 року між ними у справі було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Дільничного суду міста Лейпциг від 12.03.2014 року у справі № 342F1150/13. Провадження щодо вжиття негайних заходів щодо опіки над Даніелем №342F3434/13 та №342Р3435/13 у зв'язку з укладенням мирової угоди між сторонами були також закриті. Як встановлено з протоколу судового засідання у справі № 342Р 1150/13.
Ще під час вказаного вище судового провадження позивач повідомила ОСОБА_12 , що бажає переїхати з ОСОБА_8 в м. Нюрберг, але батько дитини як завжди заперечував, проте, все рівно підписав мирову угоду, якою погодився, що опіка над ОСОБА_8 залишається за нею, а відповідно і право визначати/змінювати місце проживання ОСОБА_8 , адже у мировій угоді жодним чином не обмежено її право змінювати місце проживання, і навіть зазначено, що: ?1. Батьки погоджуються з тим, що батько дитини має право та обов"язок спілкуватися із спільною дитиною обох батьків, ОСОБА_17 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та проживає з матір'ю дитини, наступним чином: а) кожні два тижня починаючи з 06.03.2014 року з 18:00 п'ятниці до 18:00 неділі; б) Кожну середу з 16:00 до 19:00, поки дитина знаходиться в Лейпцигу?, тобто таким пунктом мирової угоди батько свідомо погоджується, що рано чи пізно місце проживання дитини може змінюватись без укладення додаткових угод, адже не вказано, що потім укладається додаткова якась угода. Також серед іншого в мировій годі зазначено, що : ?II. Батько дитини згоден з тим, що дитина разом з матір 'ю відповідно один місяць в році під час літніх канікул в тій країні, в якій проживає дитина, проводить відпустку на початку цих канікул в Україні?. Таким чином цей пункт мирової угоди передбачає, що дитина може проживати не лише в Німеччині.
В серпні 2014 року, в інтересах малолітнього сина (для надання йому можливості жити у повноцінній сім'ї) позивач прийняла пропозицію ОСОБА_4 відновити подружні стосунки, адже останній в своїх листах постійно їй повідомляв, що дуже її кохає, що вона краща жінка та матір в світі, що вона дуже багато зробила для виховання ОСОБА_8 . Позивач погодилась на спільне проживання при умові, що ОСОБА_10 приїде жити до неї на її орендовану квартиру в АДРЕСА_5 і змінить своє відношення до них, на що останній погодився. Але уже в жовтні 2014 року, позивач була змушена заявити ОСОБА_18 , що остаточно припиняє з ним стосунки, тому що нічого не змінилось, адже він зовсім не рахувався з інтересами дитини, зневажав його думкою, неодноразово застосовував до дитини антипедагогічні методи виховання, зокрема фізичне насилля, що в подальшому однозначно підтвердилось висновком судового експерта та поясненнями самої дитини в суді та органах опіки.
Після припинення подружніх відносин ОСОБА_4 знайшов інший варіант психологічного тиску і почав зловживати своїм правом опіки над дитиною, адже постійно заперечував проти всього, що позивач намагалась зробити для фізичного та психологічного розвитку ОСОБА_8 , зокрема: 1) не давав згоду на оздоровчі поїздки; 2) на відвідання дитячих садочків, розвиваючих клубів; 3) не надав згоду на отримання медичної допомоги, яку дитина реально потребувала, відповідно до медичних рекомендацій, при цьому жодним чином ніколи не обгрунтовував причину своїх заборон. А, під час зустрічей з ОСОБА_8 , згідно графіку затвердженого мировою угодою від 12.02.2014 року, батько продовжив фізичне та психологічне насилля на дитину, внаслідок чого майже кожен раз ОСОБА_8 повертався після зустрічей з батьком хворим, морально виснаженим та з тілесними ушкодженням, про що позивач постійно повідомляла Югендамт м. Нюрнберг (Відомство у справах молоді та сім'ї), але відповідальна посадова особа пані ОСОБА_20 , категорично ігнорувала всі її заяви, назвавши насилля над дитиною ?несерйозним". Відчуваючи безкарність за свої неправомірні дії по відношенню до дитини ОСОБА_21 продовжував це робити, що в решті решт призвело до того, що дитина взагалі почала боятись їздити на побачення з ним. Така агресивна поведінка батька щодо сина, могла бути спровокована хронічним психічним захворюванням, ОСОБА_21 страждав на Розсіяний склероз, що є дуже складним захворювання нервової системи пов'язаної з різними розладами та порушеннями, зокрема уваги, пам'ять, здатність вирішувати проблеми, адже під час спільного проживання позивач бачила що ОСОБА_13 вживав ліки, а також відчувала на собі та дітях основні симптоми цієї хвороби.
Вище вказані жорстокі дії батька завдавали серйозної шкоди психологічному та фізичному розвитку ОСОБА_8 , тому позивач мало не щодня зверталась в усі можливі державні інстанції для захисту прав своєї дитини, але це не дало жодного результату.
На початку осені 2017 року захворіла її матір - ОСОБА_22 , яка проживає в Україні.
25.10.2017 року у її ОСОБА_22 різко погіршився стан здоров'я, кров'яний тиск у неї піднявся до 200 мм рт. ст. і не падав навіть при вживанні ліків, а потім стався інсульт, що підтверджується довідкою, що вимусило її негайно з ОСОБА_8 поїхати в Україну. Такий надзвичайний виїзд позивачем в Україну був передбачений в доповненні до мирової угоди від 02.06.2017 року, а саме в розділі II: ?Батьки згодні з тим, що перебування ОСОБА_8 за кордоном в країнах ЄС можливе з одним із батьків та не потребує для цього згоди другого з батьків. Сюди відносяться, зокрема, також до трьох поїздок ОСОБА_8 з матір'ю в Україну в календарному році. При надзвичайних сімейних обставинах в Україні мати дитини крім цього також має право з цього приводу подорожувати в Україну. Перебування за кордоном не повинно порушувати право батька на узгоджене регулярнее спілкування та спілкування під час канікул з дитиною батька дитини?.
17.04.2018 року за заявою про злочин ОСОБА_14 Прокуратурою міста Мейнинген Німеччина позивачу було пред'явлено обвинувальний акт у кримінальній справі № 416Js 3198/18, в якому позивача було звинувачено у злочині передбаченому §235 абз 2 № 2 Кримінального кодексу, а саме: викраденні, переховуванні та неповерненні ОСОБА_8 до Німеччини.
17.07.2019 року Дільничний суд Хільдбургхаузена виніс виправдовувальний вирок. Таким чином, не увінчалась успіхом вже друга спроба ОСОБА_4 засадити матір своєї дитини за грати на 10 років, а саму дитину заперти в дитячий будинок.
30.11.2017 року, не отримавши аліментів, від ОСОБА_13 на утримання ОСОБА_8 , позивач звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою про стягнення аліментів, але аліментів ОСОБА_14 так і не почав сплачувати.
08.08.2018 року Броварським міськрайонним судом Київської області було задоволено її позов до ОСОБА_12 про стягнення аліментів, і зобов'язано останнього сплатити аліменти в розмірі 1/4 частини від його доходу починаючи з 30.11.2017 року, які останній тривалий час не сплачував. Не погодившись з даним рішення ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, але постановою Київського апеляційного суду від 11.12.2018 року апеляційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказане рішення було пред'явлено до виконання, і постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження, але до цього часу батько ухиляється від сплати аліментів, і на момент звернення до суду із даним позовом розмір заборгованості склав 10899,16 Євро, що еквівалентно на дату подання позову 301906,73 грн.
Відповідач вже майже два роки не сплачує аліменти, річний відсоток пені за неспату аліментів становить 365 %, тому немає сенсу навіть проводити детальний розрахунок пені, адже сума пені буде щонайменше в 5 разів перевищувати 100% заборгованості по аліментам, тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 301906,73 грн. 73 коп.
Крім того, в Німеччині відповідно п. п. 1, 2 § 64 Закону про податок на прибуток (EStG) Кожній дитині державною надається щомісячна допомога (Kindergeld) у сумі 194 Євро, яка виплачується тій особі з ким постійно та фактично проживає дитина, але ОСОБА_12 , використавши те що позивач поїхала в Україну, подав до Сімейної каси Німеччини заяву в якій зазначив, що дитина проживає з ним і почав отримувати замість неї вказану вище допомогу і отримує до цього часу починаючи з 1 грудня 2017 року (а це 21 місяць поспіль), але дитині дані кошти не передає, тому є всі підстави звернутись до нього з вимогою про витребування у нього даних коштів, яка на даний момент складає 4074 Євро, що в гривневому еквіваленті на дату винесення рішення становить 112849,80 грн.
Також, для перевірки психічного стану дитини позивач вимушена була звернутись до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який має сертифікат на проведення міжнародних експертиз, і 24.04.2018 року експертом Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Дем'яненком В.В. було надано висновок № 90/18-23 за результатами проведення психологічного дослідження, в якому охарактеризовано індивідуально психофізіологічні особливості ОСОБА_25 , його ставлення до батьків та інших близьких осіб. Але саме жахливе, що даний висновок експерта однозначно підтвердив скарги дитини про те, що він дійсно постійно піддавався психологічному та фізичному насиллю з боку батька під час зустрічей з ним, тому якщо батьку буде передана дитина, то вона опиниться в ситуації, коли її життю та здоров'ю буде загрожувати серйозна небезпека, що не припустимо відповідно до принципу 9 Декларації прав дитини прийнятої та проголошеної на Генеральній Асамблеї ООН 20.11.1959 року, згідно якого дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації.
Така агресивна поведінка батька щодо сина, могла бути спровокована його хронічним психічним захворюванням на розсіяний склероз, що є дуже складним захворювання нервової системи пов'язаної з різними розладами та порушеннями, зокрема уваги, пам'ять, здатність вирішувати проблеми.
Такі неправомірні дії батька завдають серйозної шкоди психологічному та фізичному розвитку дитини, тому вона вимушена звернутись з таким позовом до суду.
Останніх два роки позивач виховує сина сама, створює йому належні умови виховання, утримує його, купує одяг, взуття та інші речі, необхідні для нормального розвитку дитини. Дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Всі вище перераховані обставини також можуть бути підтвердженими показами свідків, а також у випадку необхідності самою дитиною.
Все вищезазначене свідчить виключно про одне: ОСОБА_4 самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
06 вересня 2019 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинського В.С. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 25 вересня 2019 року.
04 листопада 2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позову.
Посилався на те, що позивач заявляє, що ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав її прізвище - ОСОБА_9 , і лише вона мала право одноосібної опіки над дитиною. Це твердження абсолютно не відповідає дійсності і спростовується доказами, які подала сама ж позивач. Так, в свідоцтві про народження, виданим відділом РАЦС, м.Лейпциг 25.07.2011, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазначено прізвище дитини ОСОБА_10 . Тобто від свого народження до цього часу дитина носить прізвище ОСОБА_27 , а прізвища ОСОБА_9 у дитини ніколи не було.
Відповідно до Свідоцтва про користування спільним правом опіки відповідно до §1626а Цивільного кодексу Федеративної республіки Німеччина від 15.07.2011 сторони домовилися спільно здійснювати батьківське піклування над дитиною.
В довідці, виданій Консульським відділом посольства України у ФРН від 23.08.2011 року хоч і з опискою, але також зазначено прізвище дитини - ОСОБА_27 .
Позивач заявляє, що відповідач нібито ?передав дитину в 1 рік і 2 місяці від народження в притулок для неповнолітніх та звернувся у Відомство у справах молоді сім'ї та освіти і до Дільничного суду Лейпциг із негайною заявою взяти Даніеля під опіку?. Це не зовсім відповідає дійсності. Насправді, у вересні 2013 року позивач передаючи сина для спілкування заявила відповідачу, що він бачить дитину в останній раз, що вона вб'є дитину, а потім вб'є себе. Позивач сказала це, перебуваючи в дуже збудженому емоційному стані. У відповідача не було підстав сумніватися в її словах, і відповідач звернувся до поліції. Працівники поліції відібрали дитину у відповідача і тимчасово помістити її до дитячого притулку. Отже, той факт, що дитина потрапила до притулку є наслідком безглуздого ?жарту? позивача.
Відповідач заперечує щодо обставин та правових підстав, наведених позивачкою, а також проти позовних вимог позивача в повному обсязі. Всі вимоги позивача до відповідача є безпідставними, тобто не грунтуються на правових підставах.
Звертає увагу суду на те, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019 року (справа № 361/5779/18-ц) було визнано незаконним утримання ОСОБА_5 дитини на території України. Позивача було зобов'язано повернути дитину до країни постійного проживання - Федеративної Республіки Німеччини. У разі неповернення дитини протягом одного місяця з набрання зазначеним судовим рішенням законної сили позивач зобов'язана протягом п'ятнадцяти днів після закінчення цього строку передати сина батькові - ОСОБА_28 , з покладенням на ОСОБА_29 обов'язку невідкладно (при передачі дитини від матері батьку) повідомити ОСОБА_5 про адресу проживання дитини в Німеччині, якщо така адреса буде відмінною від зазначеної адреси АДРЕСА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 30.07.2019 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019 року по справі № 361/5779/18-ц було залишено без змін. Отже, з 30 липня 2019 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019 року набуло законної сили.
Позивач не виконала рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019, подала касаційну скаргу. Ухвалою Верховного суду від 10.09.2019 року по справі №361/5779/18-ц (провадження № 61-13858ск19) виконання рішення Броварського міськрайого суду Київської області від 27.03.2019 року було зупинено до закінчення його перегляду в касаційному- порядку.
Броварський міськрайонний суд Київської області, ухвалюючи рішення від 27.03.2019 року, всебічно і повно з'ясував всі обставини, які мають бути встановлені для прийняття рішення по такій міжнародній справі відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11.01.2006 № 33303-ІV, та яка набула чинності для України з 01.09.2006 року, а у відносинах між Україною та Німеччиною - з 01.01.2008 року, а також відповідно до Узагальнення практики застосування судами під час розгляду цивільних справ Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що зроблене Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.01.2017 року.
Так, Броварським міськрайонним судом Київської області у рішенні від 27.03.2019 року встановлено.
По-перше, те що дитина була народжена і постійно проживала у Німеччині аж до моменту її переміщення і наступного протиправного утримання в Україні, а саме в рішенні зазначено: з урахуванням місця народження дитини і реєстрації її народження, а також з урахуванням місця проживання обох батьків при народженні та після народження дитини та визначеного обома батьками за спільною згодою місця проживання дитини в Німеччині - особистим правом дитини є право ФРН; країною походження дитини є Німеччина; країною постійного проживання дитини для цілей розгляду даної справи є також Німеччина.
По-друге, переміщення і наступне незаконне утримання дитини матір'ю на території України порушенням права батька на опіку і піклування над дитиною згідно із законодавством Німеччини.
Таким чином, хоча переміщення дитини з Німеччини в Україну в жовтні 2017 року можна назвати законним, але подальше утримання дитини в Україні (утримання дитини від повернення в країну постійного проживання) протягом тривалого і на даний час не визначеного часу стало неправомірним - і у сенсі Конвенції 1980 року - незаконним. І судом не встановлено будь-яких підстав для визнання такого утримання відповідачкою (тобто ОСОБА_5 ) сина ОСОБА_8 в Україні на даний час законним.
По-трете, батько дитини здійснював своє право на опіку над дитиною, зокрема на підставі свідоцтва про користування спільним правом опіки відповідно до §1626а Цивільного кодексу Федеративної республіки Німеччина від 15.07.2011. Суд дійшов до висновку, що дії ОСОБА_5 ?...є порушенням батьківських прав позивача (тобто ОСОБА_29 ), зокрема права батька на опіку, але перш за все це є порушенням прав самої дитини, це є порушенням вимог закону і тому таке утримання дитини в Україні понад передбачені договором (і протягом тривалого з точки зору розумності часу) визнається судом незаконним?.
Рішенням Дільничного суду м. Нюрнберг (ФРН) від 16.11.2017 року, яке набрало законної сили, прийнятим у справі 107 F 3323/17, право на визначення місця проживання дитини передано батькові, тобто - ОСОБА_28 . При цьому заява матері дитини, тобто ОСОБА_5 щодо передачі їй права на визначення місця проживання для дитини - відхилена.
Рішенням Дільничного суду м. Нюрнберг від 20.07.2018 року у справі 107 F 3323/17, раніше прийняте рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 16.11.2017 по справі 107 F 3323/17 залишено в силі, постановлено передати дитину батьку - ОСОБА_28 , в тому числі у разі необхідності - з примусовим виконанням.
Вищий земельний суд м. Нюрнберг у справі 107 F 3323/17, провадження 7 UF 1030/18 відхилив клопотання ОСОБА_5 про скасування рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 20.07.2018 року.
Крім того, рішенням Дільничного суду м. Нюрнберг від 14.11.2018 року у справі 107 F 3020/18 визнано, що утримання ОСОБА_5 дитини в Україні є незаконним відповідно до статті 3 Конвенції 1980 року.
Рішення всіх зазначених вище німецьких судів були вивчені Броварським міськрайонним судом Київської області по справі № 361/5779/18-ц. Відповідні обставини встановлені у рішенні Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019 року.
Таким чином, утримання дитини ОСОБА_5 в Україні визнано незаконним як рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019 року, яке набрало законної сили (виконання якого лише призупинено Верховним судом до закінчення його перегляду в касаційному порядку), так і німецькими судами. Відповідні обставини встановлені Броварським міськрайонним судом Київської області в рішенні від 27.03.2019.
Отже, при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті самі особи, зазначені обставини не потребують доказування.
Однак, не дивлячись на незаконне утримання дитини в Україні, не дивлячись на своє зобов'язання передати дитину батькові, позивачка шляхом введення суду в оману (адже, про наявність зазначених вище рішень українських та німецьких судів вона у позові жодним словом не обмовилася) намагається позбавити ОСОБА_29 батьківських прав.
Всі звинувачення позивача на адресу відповідача про побиття дитини, психологічний тиск, зловживанням правом опіки над дитиною тощо є її безпідставними абсурдними вигадками. Про який психологічний тиск або зловживанням опікою може йти мова, якщо відповідач останніх два роки позбавлений позивачкою можливості бачити дитину або хоча б спілкуватися з дитиною по телефону, vіber, skуре чи за допомогою інших засобів зв'язку. Всі намагання відповідача поспілкуватися з дитиною блокуються позивачем. Подарунки, які відповідач надсилає дитині, позивач не приймає і відправляє назад.
Як ?доказ? того, що дитина постійно піддавалася ?психологічному і фізичному насиллю з боку батька?, відповідач подала до суду копію висновку за результатами проведення психологічного дослідження від 24.04.2018 № 90/18-23, що зроблений Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Дане дослідження викликає об'єктивні сумніви. Опитування на той момент шестирічної дитини проводилося психологом в присутності матері. При цьому психолог ніяк не намагалася поспілкуватися з батьком, щоб з'ясувати і його думку.
Треба також врахувати, що це ?дослідження? здійснювалося за обставин, коли дитина постійно проживає з матір'ю, мати має безумовний і вирішальний вплив на дитину, з батьком дитина спілкувалася до її незаконного утримання в Україні лише час від часу, а на момент проведення ?дослідження? дитина вже більше ніж півроку батька не бачила і не чула.
Вважає, що суд не повинен брати до уваги таке ?дослідження? при вирішенні справи по суті. Мають значні сумніви щодо незалежності, професійності та неупередженості фахівця, який проводив це ?дослідження?. Підтвердженням цьому є сам текст ?дослідження?, в якому ОСОБА_18 названий ?колишнім батьком?.
Позивач у листопаді 2017 року звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про стягнення аліментів з відповідача. І це при тому, що відповідач щомісяця і в повному обсязі сплачував кошти на утримання дитини в Німеччині, що підтверджується - документом про зобов'язання сплати аліментів, реєстраційний номер 2772/2012 від 27.09.2012, виданим Відомством у справах молоді, сім'ї та освіти, м. Лейпциг.
Розмір коштів на утримання дитини, який щомісяця сплачувався відповідачем в Німеччині на момент подання позивачем позову про стягнення аліментів в Україні, становить 374,00 євро, і відповідач сплачував ці кошти регулярно.
Отже, позивач отримала від відповідача в листопаді 2017 року 374 євро на утримання дитини в Німеччині і негайно подала позов про стягнення аліментів в України, щоб і в України стягнути з відповідача кошти.
Позивач перемістила дитину з Німеччини, де дитина постійно проживала, без погодження з відповідачем, і останніх два роки незаконно утримує дитину в Україні (?тимчасово, лише поки вилікується її мати?, як вона сама це пояснює). Факт незаконного утримання нею дитини в України встановлено як українськими, так і німецькими судами. В зв'язку з цим, в неї немає правових підстав на стягнення аліментів, і тим більше - стягнення пені ?за несплату аліментів?.
Не дивлячись на незаконне утримання позивачем дитини в України та позбавлення відповідача можливості виконання його прав і обов'язків щодо дитини, відповідач продовжує і надалі утримувати дитину, виконуючи рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08.08.2018 року по справі № 361/7385/17 про стягнення з нього аліментів після набрання ним законної сили. Уточнення розміру аліментів відбулося в кінці травня 2019 року, коли представник відповідача отримав уточнену довідку-розрахунок від головного державного виконавця Головного територіального управління юстиції Броварського міськрайонного відділу ДВС у Київській області Ляшенко А.З. від 16.05.2019 року.
Так, відповідач сплатив на український банківський рахунок позивача суму в розмірі 3105,50 євро, що підтверджується, виписками по оборотам банку відповідача (Коммерцбанк) від 06.06.2019, від 08.07.2019, від 05.08.2019, від 19.09.2019 та від 17.10.2019.
Отже, кошти на поточне утримання дитини виплачуються відповідачем регулярно і належним чином, що підтверджується вищезазначеними виписками по оборотам банку відповідача. Кошти на утримання дитини за 2018 - поч. 2019 років виплачуються відповідачем частково, що також відображено у зазначених вище виписках по оборотам банку відповідача.
Виплати допомоги на дитину в Німеччині з грудня 2017 року позивачці були скасовані рішенням Сімейної каси Саксонія-Ангальт і Тюрінгія. Позивач оскаржувала скасування виплат їй допомоги на дитину. Однак, її скарга не була задоволена.
Так, рішенням Сімейної каси Саксонія-Ангальт і Тюрінгія / Федеральне агентство зайнятості, правовий відділ/ від 08 червня 2018 року позивачці було відмовлено у відновлені виплат, оскільки вона немає ні місця перебування, ні постійного місця проживання у Німеччині. Оскарження позивачки було відхилено зазначеним німецьким органом влади як необгрунтоване.
У позивачки немає жодних правових підстав на отримання допомоги на дитину в Німеччині з грудня 2017 року. Отже, і на стягнення коштів щодо допомоги на дитину з відповідача у позивачки також немає правових підстав.
Звертає також увагу суду на те, що відповідач очікує на виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019 року по справі №361/5779/18-ц, тобто на повернення дитини в Німеччину. В зв'язку з цим відповідачем спеціально винаймається квартира з окремою кімнатою для дитини, що потребує додаткових щомісячний витрат відповідача в розмірі 384 євро.
Враховуючи зазначені вище аргументи і докази, немає правових підстав для задоволення жодної з позовних вимог позивача.
На скільки відомо відповідачу, позивач не працює і в Україні. За її словами вона займається бізнесом. Єдиним відомим відповідачу ?бізнесом?, яким займається позивачка, є створення нею перешкод для колишніх чоловіків щодо їх участі і виховання спільних з позиваче дітей та вимагання від колишніх чоловіків грошей. Окрім відповідача і його сина ОСОБА_30 , позивач створювала такі самі перешкоди і шантажувала свого колишнього чоловіка громадянина Туреччини ОСОБА_31 , з яким вона має спільну доньку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Це добре відомо відповідачу, оскільки на початку 2011 року він спільно проживав з позивачкою однією сім'єю без укладання шлюбу, саме в той час відбувалося розлучення позивача з паном ОСОБА_32 , і як потім позивач чинила перешкоди у спілкуванні доньки з її батьком - ОСОБА_32 .
11 листопада 2019 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинського В.С. закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
На підставі розпорядження щодо повторного автоматизованого розподілу судової справи № 1059 від 18 жовтня 2023 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали цивільної справи передані на розгляд судді Радзівіл А.Г.
19 жовтня 2023 року ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Радзівіл А.Г. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судовий розгляд на 13 лютого 2024 року.
Представник позивача ОСОБА_33 в сдуовому засіданні підтримав заявлені вимоги, пояснення надав аналогінчі змісту викладеного у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, пояснення надав аналогічн відзиву, надалі подав до суду клопотання, в якому просив проводити розгляд справи у його відсутність та відсутності відповідача за наявними у справі доказами.
Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим, в судове засідання не з'явився, подав пояснення, в якому просив проводити розгляд справи у його відсутність.
Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановивши обставини у справі та виниклі правовідносини, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову із наступних підстав.
Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Лейпциг Федеративної Республіки Німеччина народився - ОСОБА_25 , що підтверджується свідоцтвом про народження, реєстраційний номер НОМЕР_3 , виданим відділом РАЦС Лейпциг.
У свідоцтві батьками зазначено: мати - ОСОБА_34 , батько - ОСОБА_18 .
Дата видачі свідоцтва про народження ОСОБА_25 - ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно довідки виданої Консульським відділом Посольства України у ФРН № 536-183-11 від 23.08.2011 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований громадянином України.
Відповідно до Свідоцтва про користування спільним правом опіки відповідно до §1626а Цивільного кодексу Федеративної республіки Німеччина від 15.07.2011 року сторони домовилися спільно здійснювати батьківське піклування над дитиною.
27.09.2012 року виданий документ про зобов'язання батька сплати аліментів, реєстраційний номер 2772/2012, виданим Відомством у справах молоді, сім'ї та освіти, м.Лейпцигв розмірі з 01.10.2012 року - 314, 00 Євро, з 01.07.2017 року - 374, 00 Євро, з 01.07.2023 року - 454, 00 Євро.
Рішенням Дільничного суду м. Лейпцига № 342 F 1150/13 від 12.02.2014 року, угода батьків щодо права батька дитини на спілкування з названою вище дитиною схвалена судом, що підтверджується наданою копією протоколу закритого засідання дільничного суду Лейпцига - суду у сімейних справах від 12.02.2014 року. (а.с. 20-22)
08.08.2018 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у справі за № 361/7385/17, стягнуто із ОСОБА_35 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , аліменти в розмірі частки усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 листопада 2017 року, і до досягнення дитиною повноліття.
11 грудня 2018 року постановою Київського апеляційного суду Апеляційну скаргу ОСОБА_12 , подану його представником, залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2018 року залишено без змін.
06 лютого 2019 року головним державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ляшенком А.З. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 про стягнення з відповідача аліментів.
Із вказаної постанови вбачаєтся, що виконавчий лист № 361/7385/17 виданий 14.09.2018 року.
Відповідно до виписок по оборотам ОСОБА_36 сплати на рахунки ОСОБА_5 утримання ОСОБА_37 : 1299,50 євро - 06.06.2019 року, 451,50 євро - 08.07.2019 року, 451,50 євро - 05.08.2019 року, 451,50 євро - 19.09.2019 року, 451,50 євро - 17.10.2019 року.
Відповідач переказав на рахунок відповідача на утримання ОСОБА_30 13.12.2021 року - 5088,00 євро, 02.06.2022 року - 2544,00 євро.
Відповідно до квитанції №822Р-СВАВ-099Т-Х9ХР від 07.12.2022, відповідач сплатив 359514,11 грн., зазначивши в призначенні платежі - оплата заборгованості з аліментів за ОСОБА_18 , ВП НОМЕР_4, 8492,07 євро згідно розрахунку і виконавчого збору 849,21 євро по курсу НБУ на день оплати.
Згідно платіжної інструкції №5837 від 22 грудня 2022 року відповідач сплатив позивачу кошти у сумі 326 836,62 грн.
Крім того, постановою про накладення на боржника штрафу, винесеною головним державним виконавцем Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Авєріною М.В. від 17.10.2019 року на відповідача за несплату аліментів на дитину було накладено штраф у розмірі 724,47 євро (47216,04 грн. за курсом НБУ на 17.10.2019 рік), який відповідач сплатив, що підтверджується квитацією № 23СЕ-7КРМ-АТВТ-Х4Р5 від 28.02.2023 року.
25 квітня 2023 року відповідач перерахував на утримання ОСОБА_8 на рахунок позивача - 2400,00 євро, 12.07.2023 року - 1627,50 євро, 03.11.2023 року - 1275,00 євро.
27 березня 2019 року Броварським міськрайонним судом Київської області винесено рішення у справі № 361/5779/19, яким у справі за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_5 про визнання незаконним утримування дитини в Україні, про повернення дитини до місця постійного проживання в Федеративну Республіку Німеччина, про зобов'язання матері передати дитину батьку було вирішено:
-визнати незаконним утримування ОСОБА_5 на території України малолітнього сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ;
-зобов'язати ОСОБА_5 протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням законної сили, повернути малолітнього сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до країни його постійного проживання Федеративної Республіки Німеччини до місця проживання дитини в Німеччині, визначеного ОСОБА_5 , з покладенням на неї обов'язку невідкладно (протягом доби) повідомити батька дитини ОСОБА_18 про місце проживання дитини у Німеччині, куди дитина буде повернута; а при відсутності визначеного ОСОБА_5 місця проживання дитини в Німеччині - зобов'язати ОСОБА_5 у той самий строк (один місяць з дня набрання рішенням законної сили) повернути малолітнього ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Федеративної Республіки Німеччина до місця проживання його батька ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_3 ;
у разі неповернення ОСОБА_5 малолітнього сина ОСОБА_25 до Федеративної Республіки Німеччина у встановлений строк (в один місяць з набрання рішенням законної сили) - зобов'язати ОСОБА_5 протягом п'ятнадцяти днів після закінчення цього строку передати сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьку ОСОБА_18 в Україні для забезпечення своєчасного повернення дитини до Федеративної Республіки Німеччини батьком, з покладенням на ОСОБА_18 обов'язку невідкладно (при передачі дитини від матері батьку) повідомити ОСОБА_5 про адресу проживання дитини в Німеччині, якщо така адреса буде відмінною від зазначеної адреси АДРЕСА_3 .
30 липня 2019 року постановою Київського апеляційного суду, вищезазначене рішення було залишено без змін.
11 грудня 2019 року постановою Верховного Суду касаційні скарги у справі №361/5779/19 залишені без задоволення. Ухвала Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишено без змін.
Згідно висновку органу опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації про не доцільність позбавлення батьківських прав № 1546/01-12 від 16.10.2019 року, орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації вважає за не доцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_35 відносно малолітнього сина ОСОБА_38 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно висновку органу опіки та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_29 по відношенню до ОСОБА_39 , ІНФОРМАЦІЯ_2 № 304 від 28.06.2022 року, беручи до уваги рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2019 року у справі № 361/5779/19, відповідно до якого було визнано незаконним утримання ОСОБА_2 на території України дитини, ОСОБА_39 (матір було зобов'язано протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням законної сили повернути дитину до країни постійного проживання - Федеративної Республіки Німеччини), враховуючи що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру та що позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, бажання батька дитини приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, орган опіки та піклування Броварської міської ради Броварського району Київської області вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав ОСОБА_29 по відношенню до ОСОБА_39 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обстав справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів, 3) показаннями свідків.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд неможе збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України ?Про виконавче провадження?, максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України ?Про виконавче провадження?.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 22 своєї постанови № 3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
У ст. 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 03 квітня 2019 року (справа № 14-616цс18).
При вирішення питання щодо стягнення пені за несплату аліментів, слід звернути увагу на вище перелічені судові рішення, а саме:
-рішенням Дільничного суду м. Нюрнберг (ФРН) від 16.11.2017 року, яке набрало законної сили, прийнятим у справі 107 F 3323/17, право на визначення місця проживання дитини передано батькові, тобто - ОСОБА_28 . При цьому заява матері дитини, тобто ОСОБА_5 щодо передачі їй права на визначення місця проживання для дитини - відхилена;
-рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 20.07.2018 року у справі 107 F 3323/17, раніше прийняте рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 16.11.2017 року по справі 107 F 3323/17 залишено в силі, постановлено передати дитину батьку - ОСОБА_28 , в тому числі у разі необхідності - з примусовим виконанням;
-рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 14.11.2018 року у справі 107 F 3020/18 яким визнано, що утримання ОСОБА_5 дитини в Україні є незаконним відповідно до статті 3 Конвенції 1980 року.
-рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по справі № 361/5779/18-ц від 27.03.2019 року, яке набрало законної сили, у якому визнано незаконним утримування ОСОБА_5 на території України малолітнього сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; зобов'язати ОСОБА_5 протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням законної сили, повернути малолітнього сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до країни його постійного проживання Федеративної Республіки Німеччини до місця проживання дитини в Німеччині, визначеного ОСОБА_5 , з покладенням на неї обов'язку невідкладно (протягом доби) повідомити батька дитини ОСОБА_18 про місце проживання дитини у Німеччині, куди дитина буде повернута; а при відсутності визначеного ОСОБА_5 місця проживання дитини в Німеччині - зобов'язати ОСОБА_5 у той самий строк (один місяць з дня набрання рішенням законної сили) повернути малолітнього ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Федеративної Республіки Німеччина до місця проживання його батька ОСОБА_18 за адресою: АДРЕСА_3 ; у разі неповернення ОСОБА_5 малолітнього сина ОСОБА_25 до Федеративної Республіки Німеччина у встановлений строк (в один місяць з набрання рішенням законної сили) - зобов'язати ОСОБА_5 протягом п'ятнадцяти днів після закінчення цього строку передати сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьку ОСОБА_18 в Україні для забезпечення своєчасного повернення дитини до Федеративної Республіки Німеччини батьком, з покладенням на ОСОБА_18 обов'язку невідкладно (при передачі дитини від матері батьку) повідомити ОСОБА_5 про адресу проживання дитини в Німеччині, якщо така адреса буде відмінною від зазначеної адреси АДРЕСА_3 .
Таким чином суд звертає увагу на встановалені судовими рішеннями обставини, при цьому враховує вимоги ст. 196 СК України, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача по заборгованості сплати аліментів за період на який вказує позивач, оскільки саме позивачем були створені умови для подальшого перебування дитини із позивачем та не виконано рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 20.07.2018 року у справі 107 F 3323/17, раніше прийняте рішення Дільничного суду м. Нюрнберг від 16.11.2017 року по справі 107 F 3323/17 залишено в силі, постановлено передати дитину батьку - ОСОБА_28 та рішення Броварського міськрайонного суду Київської області по справі № 361/5779/18-ц від 27.03.2019 року, яким в тому числі зобов'язано ОСОБА_5 протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням законної сили, повернути малолітнього сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до країни його постійного проживання Федеративної Республіки Німеччини до місця проживання дитини в Німеччині, визначеного ОСОБА_5 , з покладенням на неї обов'язку невідкладно (протягом доби) повідомити батька дитини ОСОБА_18 про місце проживання дитини у Німеччині, куди дитина буде повернута.
Щодо позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_18 , слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Згідно Положень, зазначених в Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 27 лютого 1991 року, ч.1 ст. 3 під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.
Згідно Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою КМУ № 866 від 24.09.2008р. в п.8 зазначається, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють. На підставі рішення … виконавчого органу міської, районної у місті ради служба у справах дітей разом з уповноваженим підрозділом органів Національної поліції, представниками закладу охорони здоров'я вживають заходів до відібрання дитини у батьків та тимчасово влаштовують її відповідно до пункту 31 цього Порядку. Якщо протягом року після прийняття судом рішення про відібрання дитини у батьків не усунені причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, зобов'язана вжити заходів до позбавлення батьків їх батьківських прав.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом п.п. 15, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно до ст. 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
11 липня 2017 році Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі М.С. проти України, у якому йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому Європейський Суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною: по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Необхідно враховувати практику Європейського суду з прав людини, виходячи з якнайкращого забезпечення інтересів малолітніх дітей, що мають місце виняткові обставини в розумінні положень Декларації прав дитини, Закону України "Про охорону дитинства", які дають підстави дійти безумовного висновку про доцільність позбавлення батьківських прав і що це буде відповідати саме інтересам дитини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України ?Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини? суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі ?Хант проти України? від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
Суд бере до уваги вищенаведений перелік судових рішень, із змісту яких вбачається, не тільки те, що батько всіма належними способами звертається до судів для захисту своїх прав і прав дитини, а й те, що він прикладає зусилля для поновлення таких прав, крім того здійснює належне утримання сина шляхом перерахування коштів позивачу в рахунок сплати аліментів.
Таким чином судом достовірно встановлена відсутність в діях відповідача винної поведінки щодо ухилення від спілкування з дитиною та його утримання, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
Щодо витребування у відповідача привласнених грошових коштів виплачених дитині як соціальну допомогу надану ФРН на утримання ОСОБА_6 у період з 01.12.2017 року по 01.09.2019 року у сумі 112849 грн. 80 коп., слід в цій частині заявлених вимог також відмовити, оскільки рішенням 08 червня 2018 року Сімейної каси Саксонія-Ангальт і Тюрінгія /Федеральне агентство зайнятості, правовий відділ/ було відмовлено заявниці у відновлені соціальних виплат, рішенням скасовано соціальну допомогу на дитину з грудня 2017 року. У рішенні зазначено, скаржниця безперервно проживає в Україні з дитиною із жовтня 2017 року, перебування в Німеччині не відбулося відтоді або не було доведено, отже скаржниця не має ні місця перебування, ні постійного місця проживання у Німеччині.
Таким чином заявлені вимоги в цій частині є необгрунтованими, не доведеними не підтверджені належними та допустими доказами, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно ч.1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються : у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні всіх заявлених позивачем вимог, тому не підлягають стягненню із відповідача на користь позивача сплачений позивачем судовий збір та судові витрати.
Керуючись ст.ст. 76-83, 141, 263-265 ЦПК України, суд-
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Броварської районної державної адміністрації Київської області про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 пені за несплату аліментів у сумі 301906 грн. 73 коп., стягнення незаконно привласнену допомогу надану Федеративною Республікою Німеччина малолітній дитині - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з 01.12.2017 року по 19.2019 року у сумі 112849 грн. 80 коп., позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнення з судових витрат та витрат на правову допомогу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Радзівіл А.Г.