Дата документу 18.12.2024 Справа № 317/3775/24
Єдиний унікальний № 317/3775/24 Головуючий у 1-й інстанції: Ткаченко М.О.
Провадження № 22-ц/807/2291/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
18 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Бєловій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 01 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ями Дмитра Миколайовича до держави Україна, від імені якої діє уповноважений орган - Запорізька обласна прокуратура, про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності,
У липні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ями Д.М. звернулася до суду з позовом до держави Україна, від імені якої діє уповноважений орган - Запорізька обласна прокуратура, про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, який в подальшому був уточнений.
Позовна заява обґрунтована тим, що відносно ОСОБА_1 здійснювалося кримінальне провадження №12019080230001224 від 05.10.2019 за ч. 1 ст. 125 КК України. 24.10.2019 слідчим СВ Запорізького РВП ДВП ГУНП в Запорізькій області позивачці було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 14.02.2022 ОСОБА_1 визнано невинуватою і виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25.01.2023 апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 14.06.2023 ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25.01.2023 щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Таким чином, кримінальне переслідування ОСОБА_1 тривало з 24.10.2019р. по 14.06.2023р., тобто 43 місяці і 21 день. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності впродовж більше ніж 3 років ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка пов'язана з пред'явленням необґрунтованого обвинувачення. Це, у свою чергу, зумовило вимушені зміни у звичному укладі життя позивачки, оскільки вона вимушена була відвідувати поліцію, а згодом судові засідання. ОСОБА_1 вимушена була захищатися від обвинувачення, користуватися платними послугами адвоката, були принижені її честь і гідність.
Раніше ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом до держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, заявивши вимоги про стягнення витрат на надання їй юридичної допомоги в кримінальному провадженні № 12019080230001224 за ч. 1 ст. 125 КК України в розмірі 69000 грн. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17.01.2024 позовні вимоги були задоволені, проте постановою Запорізького апеляційного суду від 15.05.2024 в цій частині позову було відмовлено. Станом на 15.05.2024 кошти на оплату послуг адвоката ОСОБА_1 не вносила, і зробила це лише 15.07.2024, про що свідчить відповідна квитанція. Факт внесення ОСОБА_1 коштів є новою підставою для заявлення відповідних позовних вимог.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні №317/3753/19 в сумі 69 000 грн.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 01 листопада 2024 року клопотання Запорізької обласної прокуратури задоволено.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ями Дмитра Миколайовича до держави Україна, від імені якої діє уповноважений орган - Запорізька обласна прокуратура, про відшкодування шкоди, спричиненої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, - закрито.
Роз'яснено позивачеві, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставини, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що станом на 15.05.2024 року кошти на оплату послуг адвоката вона не вносила, а зробила це тільки 15.07.2024 року, про що свідчить відповідна квитанція.
Звертає увагу, що факт внесення нею коштів є новою підставою для заявлення відповідних позовних вимог. Звернення з позовом обґрунтовано новою обставиною, яка виникла (відбулася) тільки 15.07.2024 року, аж ніяк не раніше, а тому закриття провадження у справі є безпідставним.
Від Запорізької обласної прокуратурина адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому виконувач обов'язків керівника обласної прокуратури А. Коваль просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.
ОСОБА_1 в особі адвоката Ями Д.М. подала додаткові заперечення, в яких посилається на хибне тлумачення законодавства, що наведене у відзиві Запорізької обласної прокуратури на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що є судове рішення з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке набрало законної сили, тому дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі за вказаним позовом.
Колегія судів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.10.2019 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 125 КК України.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15.05.2024 у справі № 317/5183/23 апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задоволено частково, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 січня 2024 року у цій справі скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на надання їй юридичної допомоги адвокатом Ямою Д.М. в кримінальному провадженні № 12019080230001224 за ч. 1 ст. 125 КК України в розмірі 69 000,00 грн, в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволені позову в частині стягнення витрат на надання їй юридичної допомоги адвокатом Ямою Д.М. в кримінальному провадженні № 12019080230001224 за ч. 1 ст. 125 КК України в розмірі 69 000,00 грн. та стягнення витрат на правову допомогу в даній цивільній справі в розмірі 25 916,14 грн.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення з Державного бюджету України матеріальної шкоди, пов'язаної із наданням їй правничої допомоги під час кримінального переслідування у розмірі 69000 грн, виходив із того, що позивачем для підтвердження зазначених витрат до суду надано лише акт передачі-приймання послуг до Договору № 326-3-2020 від 12.02.2020 у справі № 317/3753/19, що є недостатнім для доведення наявності матеріальної шкоди.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру ОСОБА_1 15.07.2024 сплатила адвокату Ямі Д.М. 69000 грн на підставі договору про надання послуг №326-з2020 від 12.02.2020.
Представник позивача зазначав, що факт внесення ОСОБА_1 коштів є новою підставою для заявлення відповідних позовних вимог.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії», заява № 52854/99).
Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої, частин другої та третьої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред'явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19 (провадження № 61-1251св23)).
Однією з цілей застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України законодавець визначив уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подання нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності. Здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
З матеріалів справи вбачається, що у справах № 317/5183/23 та № 317/3775/24 однакові сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Запорізька обласна прокуратура, однаковий предмет позову - відшкодування витрат на надання ОСОБА_1 юридичної допомоги адвокатом у кримінальному провадженні № 12019080230001224 в розмірі 69 000 грн. та однакові підстави - п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються суми), сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги).
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що обґрунтування розміру витрат, понесених позивачем у кримінальному провадженні № 12019080230001224 на надання їй юридичної допомоги адвокатом у розмірі 69 000 грн., є новим доказом, подання якого після ухвалення остаточного судового рішення у спірних правовідносинах не свідчить про те, що предмет позову у справі № 317/5183/23 та у даній справі не є тотожними.
Таким чином, вже існує судове рішення, яке набрало законної сили, у справі № 317/5183/23, яке ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, і суд першої інстанції правильно закрив провадження у справі в частині наведених позовних вимог на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рішенням ЄСПЛ від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти клопотання про закриття провадження у справі, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін як законне та обґрунтоване.
В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови заявниці у задоволенні її апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 01 листопада 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 30 грудня 2024 року.
Головуючий Д.А.Трофимова
Судді: С.В. Кухар
Е.А. Онищенко