02 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3650/24 пров. № А/857/19341/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 460/3650/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій (рішення суду першої інстанції ухвалене ОСОБА_2 , в м. Рівне в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, ВЧ НОМЕР_1 ), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2, ВЧ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення із списків особового складу військової частини з врахуванням індексації грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням індексації грошового забезпечення.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідачами протиправно не проведено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідачі не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що З липня 2016 року по 09 червня 2023 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
ВЧ НОМЕР_2 здійснює виплати військовослужбовцям ВЧ НОМЕР_1 , виконує рішення судів, щодо зобов'язань ВЧ НОМЕР_1 фінансового характеру.
Наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 05.06.2023 № 282-РС ОСОБА_1 звільнений у запас за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 09.06.2023 № 163 військовослужбовця військової служби за контрактом молодшого сержанта ОСОБА_1 , начальника радіостанції Р-142Н взводу зв'язку польового вузла зв'язку, звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 05.06.2023 року № 282-РС у запас, з 09 червня 2023 року виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.
Цим же наказом констатовано, що вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах України становить: календарна - 11 років 08 місяців 24 дні; пільгова - 3 роки 02 місяці 28 днів; загальна - 14 років 11 місяців 22 дні.
Також наказано виплатити: грошову компенсацію за 28 (двадцять вісім) діб невикористаної відпустки за 2022 рік, грошову компенсацію за 15 (п'ятнадцять) діб не використаної відпустки за 2023 рік, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 513% від посадового окладу по 09.06.2023, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку тривалістю 98 (дев'яносто вісім) діб за 2017 - 2023 роки, передбачену пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17.10.2023 по справі № 460/17818/23, що набрало законної сили 29.01.2024, відповідача 1 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року із встановленням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року (https://reestr.court.gov.ua/Review/114232143).
В лютому 2024 року позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з клопотанням про виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням індексації грошового забезпечення.
На вказане звернення в березні 2024 року надав відповідь відповідач 2, вказавши про відсутність підстав виплати одноразової грошової допомоги під час військового стану військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом та звільнені через сімейні обставини чи інші поважні причини.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
12 червня 2013 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 413 (далі - Постанова № 413), якою затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Частина п'ята статті 26 Закону № 2232-ХІІ розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) (пункт 2 частини п'ятої); з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації (пункт 3 частини п'ятої).
Оскільки, для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду чи мирного часу, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів. У контексті цієї справи це передбачає не тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також наявності сімейних обставин або інших поважних причини, перелік яких визначається Постановою № 413.
Цією постановою (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
- виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
- утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
- укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
- хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
- наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
- неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
- довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Однак, як вбачається з наказу відповідача 1 від 09.06.2023 № 263, звільнення позивача відбулося з інших нормативних підстав (підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а головне - під час дії воєнного стану, що не охоплювалося сферою застосування абзацу другого частини 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ (у редакції на час звільнення позивача).
Позиція позивача про те, що звільнення позивача через «сімейні обставини» (тобто, коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років» (підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ)) підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ є необґрунтованою.
Колегія суддів звертає увагу, що виклад норм статті 26 Закону № 2011-ХІІ, які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (Постанова № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої, підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої, підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ. Таким чином, звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом, (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого частини 2статті 15 Закону № 2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивача).
Щодо підстав для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої, підпункті «ґ» пункту 2, підпункті «г» пункту 3 частини п'ятої, підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану, то з аналізу цих нормативних підстав вбачається, що в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені безпосередньо у тексті Закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою № 413, як, власне, (бланкетної) умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, яка діла на дату звільнення позивачки з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку № 413).
На підставі наведеного апеляційний суд вважає, що позивач не має права на нарахування та невиплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 24 січня 2024 по справі № 140/1143/23.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі № 460/3650/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар