02 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/1045/24 пров. № А/857/14183/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі № 500/1045/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії (рішення першої інстанції ухвалене суддею Мірінович У.А. в м. Тернополі 01.05.2024 в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Тернопільської міської ради (далі - відповідач, Тернопільська МР), в якому просить:
- визнати протиправним ненадання Тернопільською МР дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600га для ведення індивідуального садівництва в межах норм безоплатної приватизації за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідь-відмову Тернопільської МР від 11.01.2024 № 547/2024 в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600га для ведення індивідуального садівництва в межах норм безоплатної приватизації за адресою: АДРЕСА_1 позивачу не по суті звернення, - безпідставною і її скасувати;
- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл згідно поданих документів від 26.12.2023 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600га для ведення індивідуального садівництва в безоплатної приватизації за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Тернопільської МР щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 грудня 2023 грудня про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600га для ведення індивідуального садівництва, за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.12.2023 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 га для ведення індивідуального садівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти на пленарному засіданні сесії ради відповідне рішення за результатом її розгляду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що суд першої інстанції вірно з'ясував всі обставини справи, виявив порушення норм матеріального права відповідачем, однак не прийняв дієвого рішення, яке б дало позивачу реалізувати право на безоплатне отримання у власність земельну ділянку. Звертає увагу на те, що проект позитивного рішення за його зверненням був оприлюднений на сайті відповідача.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернулася до Тернопільської міської ради із заявою про надання їй дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600га для ведення індивідуального садівництва в межах норм безоплатної приватизації за адресою: вул. 15 квітня, м. Тернопіль.
На офіційному веб-сайті Тернопільської міської ради у вкладці «Проекти рішень сесії (2018-2024)» розміщено 08.01.2024 проект рішення сесії міської ради «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 (гр. ОСОБА_1 та інші)», який підготовлено за результатом поданої позивачем заяви.
Листом Тернопільської міської ради від 11.01.2024 № 547/2024 позивача повідомлено, що розглянувши звернення стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0600га для ведення індивідуального садівництва за адресою: вул. 15 квітня, підготовлено проект рішення міської ради «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 (гр. ОСОБА_1 та інші)» та подано на відповідні погодження та розгляд сесії міської ради у встановленому законодавством порядку. Проінформовано, що в результаті опрацювання долучених до проекту графічних матеріалів і документів, управлінням містобудування, архітектури та кадастру згаданий проект рішення не погоджено, враховуючи невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. Враховуючи вищевикладене, керуючись пунктом 7 статті118 Земельного кодексу України, розпорядженням міського голови від 29.01.2020 № 18 повідомлено про відсутність правових підстав для надання адміністративної послуги стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0600га для ведення індивідуального садівництва за адресою: вул. 15 Квітня.
Вважаючи таку відмову органу місцевого самоврядування протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не прийняв відповідне рішення в межах наданих йому повноважень, а тому у спірних правовідносинах належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, за встановлених обставин, є визнання протиправною бездіяльності Тернопільської МР щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, прийнявши на пленарному засіданні сесії ради відповідне рішення за результатом її розгляду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК України).
Як передбачено частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За приписами частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, як вірно зазначив у спірному рішенні суд першої інстанції, вказана законодавча норма передбачає два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: надати дозвіл або надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, а саме:
невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу.
Матеріалами справи підтверджено, що за заявою позивача від 26.12.2023 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0550 га для ведення індивідуального садівництва, за адресою: м. Тернопіль, вул. 15 Квітня рішення на час звернення позивача до суду та вирішення справи судом першої інстанції Тернопільською міською радою прийнято не було.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції обґрунтовано застосував також положення Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також - Закон № 287/97-ВР).
Так, відповідно до частини першої статті 26 Закону № 287/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Статтею 59 Закону № 287/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 49 Закону № 287/97-ВР депутат зобов'язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано.
Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано (частина шоста статті 49 Закону № 287/97-ВР).
В силу повноважень, наданих депутату Законом № 287/97-ВР, депутат місцевої ради має право ухвального голосу, а не зобов'язаний віддати свій голос за підготовлений виконавчим органом проект рішення.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача через призму наведених вище законодавчих норм.
Зокрема, як вірно зазначено в спірному рішенні, законодавець наділив депутатів місцевої ради правом ухвального голосу, це не звільняє їх від обов'язку забезпечити активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, нести обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконувати їх доручення. Що в даному випадку зроблено не було.
Крім того, законодавець визначив, що рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за наслідками розгляду якого суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, фактично залишилося без вирішення, оскільки надання позивачу відповіді у формі листа від 11.01.2024 № 499/2024, з огляду на наведені вище правові норми, не є належним вирішенням даного клопотання.
Отже, відсутність належним чином оформленого рішення Тернопільської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні, винесеному на її пленарному засіданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача апеляційний суд зазначає таке.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади. На адміністративний суд покладено обов'язок контролю легальності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зобов'язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.
Суд апеляційної інстанції вказує, що адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Колегія суддів зазначає, що частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням правової оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Колегія суддів зазначає, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 27 березня 2020 року у справі № 804/3697/18.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, за встановлених обставин, є визнання протиправною, в контексті частини другої статті 2 КАС України, бездіяльності Тернопільської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 26.12.2023 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0550 га для ведення індивідуального садівництва, за адресою м. Тернопіль, вул. 15 Квітня, та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.12.2023 та прийняти на пленарному засіданні сесії ради відповідне рішення за результатом її розгляду.
З приводу доводів апелянта про оприлюднення позитивного проекту рішення, що на його погляд, дає підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення на користь позивача, апеляційний суд зазначає, що вище надав свою оцінку межам втручання у виключну дискрецію відповідача в межах предмету дослідження у даній справі.
До того ж, будь-який проект рішення не означає, що саме таке рішення мало бути прийняте відповідачем, з огляду на повноваження депутатів міської ради, про які вже зазначив апеляційний суд.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Щодо заявленої апелянтом вимоги безпосередньо до суду апеляційної інстанції щодо зобов'язання Тернопільської МР до закінчення воєнного стану (війни) не розглядати рішення суду від 01.05.2024 по даній справі, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 5 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 травня 2024 року у справі № 500/1045/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар