Справа № 607/20340/24Головуючий у 1-й інстанції Стельмащук П.Я.
Провадження № 22-ц/817/78/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
31 грудня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого -Гірського Б.О.
cуддів - Хоми М.В., Храпак Н.М.,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №607/20340/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Будз Тарас Васильович на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2024 року про повернення заяви позивачу (постановлену суддею Стельмащуком П.Я.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя повернуто позивачу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.
Вказує, що при поданні позовної заяви ним було сплачено судовий збір у розмірі 9084 грн., у відповідності до вимог абзацу 2 підпункту 3 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", з урахуванням того, що в провадженні Тернопільського міськрайонного суду перебуває цивільна справа №607/18000/24 за позовом його дружини ОСОБА_2 до нього про розірвання шлюбу.
При цьому зазначає, що із змісту Закону України "Про судовий збір" прямо не випливає, що подання позову про розірвання шлюбу та позову про поділ майна подружжя повинні бути оформленні в один процесуальний документ, для застосування вищевказаних норм Закону України "Про судовий збір" при визначенні розміру судового збору.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Частиною 2 ст. 369 ЦПК України, передбачено, що особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2024 року до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Також вбачається, що в провадженні Тернопільського міськрайонного суду перебуває цивільна справа №607/18000/24 за позовом його дружини ОСОБА_2 до нього про розірвання шлюбу.
Ціна позову позивачем визначена в розмірі 2 158 230 грн., яка була ним обґрунтована висновками про вартість майна та висновком про експертну грошову оцінку земельної ділянки (а.с. 10-12).
Відповідно, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір в розмірі, передбаченому вимогами абзацу 2 підпункту 3 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір"(9 084 грн.), як за подання до суду позовної заяви про поділ майна подружжя при розірванні шлюбу, на підтвердження чого було долучено відповідну квитанцію.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано позивачу строк десять днів з дня отримання копії ухвали суду, для усунення недоліків, а саме доплати судового збору в розмірі 6 056 грн., як за подання позовної заяви майнового характеру, на загальних підставах, без урахування провадження про розірвання шлюбу, з посиланням на підпункт 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (а.с. 20).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2024 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя повернуто позивачу (а.с. 26).
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржувана ухвала не відповідає в повній мірі.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі від 24 вересня 2024 року.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини
і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів передбачено і частиною першою статті 4 ЦПК України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини 3 статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду для захисту, а також дотримання ним вимог, передбачених статтею 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, окрім іншого, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.
Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір - це грошова сума, що сплачується особою, яка звертається до суду. Розмір судового збору визначається законом і залежить від об'єктивних ознак позову (заяви), з яких правовідносин він виник і який предмет позову. Умови сплати судового збору однакові і рівні для всіх позивачів, а пільги щодо його сплати передбачені безпосередньо законом.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону №3674-VI у редакції, чинній на час звернення до суду).
За змістом підпункту 3 пункту 1 частини другої статті 4 Закону від 08 липня 2011 року № 3674-VI ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу встановлюється у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову визначається з урахуванням статті 176 ЦПК України. Зокрема відповідно до п. 2 частини першої вказаної статті, ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
При поданні позовної заяви ОСОБА_1 надав суду висновки про оцінку вартості кожного об'єкта поділу майна (а.с. 10-12). З поданих висновків вбачається, що ціна позову у даній справі становить 2 158 230 гривень.
З огляду на те, що всі ці вимоги спрямовані на поділ майна при розірванні шлюбу і вказані спори перебувають на розгляді в Тернопільському міськрайонному суді, тому судовий збір за вказані позовні вимоги потрібно визначати відповідно до вимог підпункту 3 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI у редакції, чинній на час звернення до суду.
Таким чином, позивачем ОСОБА_1 правильно сплачений судовий збір у розмірі, який встановлений підпунктом 3 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, не звернув уваги на вищенаведені обставини, а тому дійшов помилкового висновку, що судовий збір позивачем сплачено не у повному обсязі.
Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про помилкове залишення його позовної заяви без руху та її подальше повернення є обґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу на те, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).
Як вбачається з висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).
Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, що ухвала про повернення позовної заяви є обґрунтовуванню, постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2024 року - задовольнити.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2024 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 31 грудня 2024 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Хома М.В.
Храпак Н.М.