Справа № 303/1483/23
Іменем України
17 грудня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.
з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2023 року, ухвалене головуючим суддею Кость В.В., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У лютому 2023 року АТ КБ «Приват Банк» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.
Мотивуючи позов зазначило, що 23.02.2006 між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №МКZ0GK00000229 згідно якого банк надав останній кредит в розмірі 21 325,45 доларів США, строком до 23.02.2021, зі сплатою відсотків за користування кредитом.
У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором, у ОСОБА_1 станом на 11.01.2023 виникла заборгованість, яка становить 74.441,72 доларів: 29 708,32 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 40 537,29 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3 574,20 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 621,91 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором за період з 23.07.2013 по 21.01.2014.
З врахуванням наведеного АТ КБ «Приват Банк» просило стягнути солідарно з відповідачів вказану суму заборгованості.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі АТ КБ «Приват Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вказує, що суд дійшов помилкових висновків про неправомірність нарахування заборгованості за кредитним договором після звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 05 липня 2013 року, тобто після ухвалення рішення у справі №0707/3939/2012, сторони уклали Додаткову угоду до кредитного договору №МК20СК00000229 від 23.02.2006 року. Відповідно до п.З Додаткової угоди, сторони вирішили викласти п.1.1 кредитного договору в наступній редакції: "Банк зобов'язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 23.02.2006 по 23.02.2021 включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 18 500,00 доларів США на придбання нерухомості, а також у розмірі 16 652,46 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п 2.1.3, 2.2.7. даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,210% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.З.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п.6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 15 по 20 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати починаючи з 05.07.2013 Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 559,53 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором".
Згідно з п.4 Додаткової угоди, сторони вирішили викласти Додаток 1 (Графік погашення кредиту) в новій редакції, який є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди. У пункті 6 Додаткової угоди сторони узгодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.
Таким чином, після прийняття 3 жовтня 2012 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області, яким змінено рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 травня 2012 року у справі №0707/3939/2012, сторони узгодили внести зміни до кредитного договору та погодили:
- зменшити суму заборгованості Відповідача за кредитним договором (п.1 додаткової угоди);
- викласти в новій редакції п. 1.1 кредитного договору (п. З додаткової угоди);
- встановити новий графік погашення кредиту (п.4 додаткової угоди);
- встановити збільшений строк позовної давності 50 років (п.6 додаткової угоди). Відповідно до ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Дана угода була укладена через декілька місяців після набрання законної сили судовим рішенням та до погашення заборгованості, визначеної у судовому рішенні Апеляційного суду Закарпатської області від 3 жовтня 2012 року. Отже, на момент укладення сторонами додаткової угоди рішення суду не було виконане, кредитний договір був дійсним, а зобов'язання за ним - не були припиненими, на що суди взагалі не звернули уваги.
Крім того суд не звернув уваги на те, що вказана додаткова угода не визнавалася судом недійсною, а отже, є правомірною та підлягає виконанню.
Також суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами до позичальника, оскільки, у пункті 6 Додаткової угоди від 05.07.2013 до кредитного договору сторони узгодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 50 років.
При цьому вважає, що оскільки зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів та інших платежів за умовами договору залишається дійсним і підлягає судовому захисту. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15 та Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).
Водночас, суд відмовив у стягненні боргу з поручителя ОСОБА_2 , посилаючись на припинення поруки у зв'язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя саме у зв'язку з укладенням додаткової угоди від 05.07.2013 до кредитного договору, в якій збільшено строк позовної давності до 50 років. Вказані висновки суду є суперечливими та фактично не узгоджуються між собою.
ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сідун В.М. подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення суду першої інстанції. Судом правильно встановлено фактичні обставини справи та вірно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
У дане судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з'явились.
Проте, ОСОБА_3 повідомлена належним чином про день, час та місце судового засідання, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 05.09.2024 року. Заяви про неможливість явки в судове засідання не подавала до апеляційного суду і не просила відкласти розгляд справи.
Від ОСОБА_2 надійшла заява про перенесення судового засідання на іншу дати через те, що перебуває на лікуванні за межами України. Однак, належних доказів на підтвердження обставин лікування за кордоном не надає апеляційному суду. Зазначене підтверджує ту обставину, що ОСОБА_2 відомо про розгляд справи, тому колегія суддів вважає, що прохання останнього про відкладення розгляду справи через те, що перебуває на лікуванні не можна на цей момент визнати поважним, оскільки відсутні належні докази на підтвердження даної обставини, а також у зв'язку із заперечення представника Банка, щодо відкладення розгляду справи.
Проте, зважуючи на те, що відповідачі надали суду всі свої пояснення та навели доводи, які бажали надати, а матеріалів справи містять достатньо доказів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, тому колегія суддів вважає за можливе вирішити зазначену справу по суті заявлених вимог у відсутності відповідачів (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно приписів ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ході апеляційного розгляду судом встановлено, що 23 лютого 2006 року між Банком та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) був укладений кредитний договір №МКZ0GK00000229 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 18500,00 доларів США на наступні цілі: покупка житла, а також 2825,46 доларів США на оплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,21% від суми виданого кредиту на строк до 23 лютого 2021 року.
В свою чергу, Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитними коштами.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, 23 лютого 2006 року між Банком та ОСОБА_2 (надалі - Поручитель) було укладено договір поруки №MKZ0GK00000229 (надалі Договір поруки), на підставі якого Поручитель зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів наданих ОСОБА_1 за Кредитним договором (а. с. 16, зворот).
Крім того, з цією ж метою, 23.02.2006 р. між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки відповідно до якого відповідач (1) надав в іпотеку житловий будинок, який належав їй на праві власності (справа №0707/3939/2012, (а.с. 18-19, зворот).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 травня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №МКZ0GK00000229 від 23 лютого 2006 року (справа №0707/3939/2012, а.с. 2-6).
Та 03 жовтня 2012 року рішенням Апеляційного суду Закарпатської області, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 8 травня 2012 року змінено та викладено другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № MKZ0GK00000229, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28.02.2006 року, в загальній сумі 29096,61 доларів США (16905,51 доларів США - заборгованість по основному боргу, 6643,74 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 1395, 86 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 4153,50 доларів США - пеня) - звернути стягнення на будинок загальною площею 52,10 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання права ПАТ КБ «Приватбанк» продати предмет іпотеки будь якій особі в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В решті рішення суду залишити без змін» (справа № а.с. 0707/3939/2012, а.с. 95).
Однак, 05 липня 2013 року між Банком та Позичальником укладено додаткову угоду до Кредитного договору (а.с. 13-15), згідно з якою сторони домовилися зменшити суму заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди на 14321,27 доларів США, а саме відсотки у розмірі 0,00 доларів США, комісія у розмірі 0,00 доларів США, пеня у розмірі 14321,27 доларів США.
Передбачено сплату штрафу за порушення зобов'язання понад 31 день у розмірі 14321,27 доларів США.
Також сторони домовилися викласти п 1.1 Кредитного договору у новій редакції відповідно до якої Банк зобов'язувався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, на строк з 23.02.2006 по 23.02.2021 включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 18500,00 доларів США на придбання нерухомості, а також 16652,46 доларів США на сплату страхових платежів випадках та в порядку передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,210% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 Кредитного договору. Викладено в новій редакції графік погашення кредиту, передбачено сплату неустойки, а також збільшено строк позовної давності до вимог про стягнення кредитної заборгованості до 50 років.
Посилаючись на обставини щодо неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором позивач вказує на те, що за Позичальником рахується заборгованість в сумі 74 441,72 доларів США, в тому числі 29708,32 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 40537,29 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 3574,20 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 621,91 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором за період з 23.07.2013 по 21.01.2014.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позаяк Банк звернувся 06.04.2012 року з позовом до Відповідача (1) про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, який вирішено рішення суду від 08.05.2012 року та змінене рішенням апеляційного суду від 03.10.2012 року, то у зв'язку із цим Банк скористався своїм правом дострокової вимоги виконання кредитного договору в повному розмірі у зв'язку із чим змінив порядок, умови і строк дії даного кредитного договору. Таким чином, Банк втратив право нараховувати з 07.04.2012 року проценти та інші платежі за кредитом. Укладення сторонами 05.07.2013 року Додаткової угоди до Кредитного договору як невід'ємної частини останнього, що доповнює його та не спростовує того факту, що строк виконання зобов'язань за основним договором настав із пред'явлення до суду позову Банком. Відтак, після переривання Банком 06.04.2012 року строку позовної давності, розпочався відлік нового строку позовної давності, але такий Банком пропущено через те, що з даним позовом звернувся у суд тільки 24.02.2023 року. Тож у задоволенні позову Банку до Відповідача (1) належить відмовити через пропуск строку позовної давності. Стосовно вимог до Відповідача (2) то такі не знайшли свого підтвердження, через що у задоволенні заявлених вимог слід відмовити за безпідставністю таких.
З'ясувавши наведені обставини справи у сукупності з наявними доказами, апеляційний суд дійшов до думки, що висновок суду першої інстанції в частині вимог до Відповідача (1) є таким, що не відповідає матеріалам справи. А стосовно вимог до Відповідача (2) висновок суду першої інстанції є правомірним з яким погоджується апеляційний суд за наступних мотивів.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Та статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що між Банком та Відповідачем (1) укладено 05.07.2013 року Додаткову угоду до Кредитного договору № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006р.
Сторони погодили в п.1 цієї додаткової угоди про зменшення суми заборгованості по кредиту, а саме: за пенею у розмірі 14321,27 доларів США. Та в п.2 передбачили, що у разі порушення Відповідачем (1) будь-якого із зобов'язань передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1) понад 31 день то Відповідач (1) сплачує Банку штраф у розмірі 14321,27 доларів США.
Відповідно до п.3 Додаткової угоди, сторони вирішили викласти п 1.1 Кредитного договору у новій редакції: "Банк зобов'язувався надати Позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, на строк з 23.02.2006 по 23.02.2021 включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 18500,00 доларів США на придбання нерухомості, а також 16652,46 доларів США на сплату страхових платежів випадках та в порядку передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,210% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 Кредитного договору. Погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період з 05.07.2013 р. з внесенням щомісячного платежу в сумі 559,53 долари США".
Згідно п.4 Додаткової угоди, сторони виклали Додаток 1 (Графік погашення кредиту) в новій редакції, який є невід'ємною частиною цієї додаткової угоди.
У пункті 6 Додаткової угоди сторони узгодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю в 50 років.
Таким чином, з матеріалів справи чітко вбачається, що після того як Мукачівським міськрайонним судом винесено 08.05.2012 року рішення за позовними вимогами Банку до Відповідача (1), яке змінено 03.10.2012 року рішенням апеляційного суду Закарпатської області, сторони узгодили в Додатковій угоді від 05.07.2013 року умови внесення змін до Кредитного договору № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006 р., в якій на власний розсуд додатково врегулювали свої кредитні відносини.
Згідно положень частини 1 статті 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
Та статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, діючи відповідно до власного волевиявлення, сторони Кредитного договору погодили в Додатковій угоді зміни умов кредитного договору та встановили графік погашення кредиту щомісячними платежами по 23.02.2021 року.
Варто зауважити, що Додаткову угоду від 05.07.2013 року до Кредитного договору № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006р. була укладена сторонами через дев'ять місяців після набрання законної сили судовим рішенням та до погашення заборгованості визначеної рішенням апеляційного суду. Зазначене доводить те, що на момент укладення сторонами Додаткової угоди, рішення суду не було виконане, кредитний договір був дійсним, а зобов'язання за ним не були припинені.
Зважуючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що кредитні зобов'язання Відповідача (1) не припинені після того, як Банк пред'явив позов у квітні 2012 року про дострокове стягнення кредитної заборгованості, оскільки 05.07.2013 року сторонами укладено Додаткову угоду до Кредитного договору № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006р. Після ухвалення судового рішення сторони не позбавлені можливості дійти згоди щодо погашення кредиту в обумовлений ними спосіб. Оскільки, укладення такої Додаткової угоди після ухвалення судового рішення і є тим узгодженим сторонами способом подальшого погашення кредитної заборгованості. Та позаяк зазначена Додаткова угода не визнана в судовому порядку недійсною, а тому, є законною та підлягає безумовному виконанню.
Відтак, у Банку не припинено право здійснення нарахування відсотків та платежів після звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з укладенням після цього сторонами Додаткової угоди з подальшого погашення кредитної заборгованості.
Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.
З долученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006р., вбачається, що такий складено за період з 23.02.2006 р. до 24.02.2021 року і становить загальну суму 188 494,29 доларів США. Однак із даної суми Банк просить стягнути із відповідачів лише суму в загальному розмірі 74 441,72 долари США.
Між тим, процесуальні обов'язки Відповідача (1) полягають також і в здійсненні ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та надання доказів, що спростовують існування цивільного права Банку як кредитора у зобов'язанні. Та не дивлячись на це, Відповідачем (1) не спростовано розмір заборгованості, заявлений Банком з урахуванням умов укладеної Додаткової угоди до кредитного договору. Тож, враховуючи те, що при вирішенні цивільних справ судом враховується стандарт доказування "більшої вірогідності", тому висновок суду першої інстанції про недоведеність вимог в частині розміру заборгованості є необґрунтованим, у зв'язку із чим рішення суду в частині вимог до Відповідача (1) підлягає скасуванню як таке, що ухвалено при неправильному застосуванні норм матеріального права в частині визначення належності доказів, якими може бути підтверджена заборгованість перед Банком, а також норм процесуального права в частині доказування.
У пункті 6 Додаткової угоди від 05.07.2013 року до Кредитного договору № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006 р. сторони узгодили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю в 50 років.
За даної обставини, твердження суду першої інстанції, що Банком пропущено трирічний строк позовної давності є безпідставним, оскільки презумпція правомірності даної Додаткової угоди Відповідачем (1) не спростована та збільшений сторонами строк позовної давності на момент звернення з позовом не сплив у даних правовідносинах.
Щодо заявлених вимог до Відповідача (2).
З матеріалів справи слідує, що 23 лютого 2006 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки за № MKZ0GK00000229, на підставі якого Відповідач (2) зобов'язався відповідати за виконання зобов'язань щодо повернення коштів наданих Відповідача (1) за Кредитним договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно зі ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Зокрема, між Банком та Відповідачем (1) укладено 05.07.2013 року Додаткову угоду до Кредитного договору № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006 р. за якою зокрема в пункті 2 передбачено, що у разі порушення Відповідачем (1) будь-якого із зобов'язань передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1) понад 31 день то Відповідач (1) сплачує Банку штраф у розмірі 14321,27 доларів США, а також, у пункті 6 узгоджено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю в 50 років.
Водночас у ході судового розгляду справи, Банком не надано жодних доказів на підтвердження того, що укладення Додаткової угоди від 5 липня 2013 року до Кредитного договору відбулось попередньо за письмової згоди поручителя Відповідача (2).
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто, Закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання.
Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).
Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
У переглядаємій справі колегія суддів констатує, що умовами Додаткової угоди від 05.07.2013 року з Додатком 1 до Кредитного договору № MKZ0GK00000229 від 23.02.2006 р. внесено зміни до останнього, які суттєво збільшують розмір відповідальності поручителя Відповідача (2) як в частині сплати Банку штраф у розмірі 14321,27 доларів США у разі порушення Відповідачем (1) будь-якого із зобов'язань передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1) понад 31 день; так і в частині встановлення строку позовної давності тривалістю в 50 років.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/7389/17 та від 29 травня 2019 року у справі № 910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов'язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.
Оскільки Відповідач (2) не надавав письмової згоди на збільшення розміру своєї відповідальності як поручителя в кредитних, тому поруку слід вважати припиненою з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України (чинної на момент укладення Додаткової угоди).
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 705/3113/15.
Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив Банку в солідарному стягненні кредитної заборгованості з Відповідача (2) у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлені позовні вимоги є частково слушними, що являється підставою для часткового задоволення позовних вимог. Відтак, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, а вимоги апеляційної скарги частковому задоволенню.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Банком сплачено судовий збір в суді першої інстанції у сумі 40 823,84 гривні, а в апеляційному суді у сумі 61 235,76 гривні, які підлягають задоволенню, так-як позовні вимоги по стягненню заявленого розміру заборгованості задоволено апеляційним судом, а.с. 25-27, 141.
Враховуючи наведене та керуючись нормами статей 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 червня 2023 року в частині відхилених позовних вимог до ОСОБА_1 скасувати та постановити у даній справі нове судове рішення, яким задоволити позовні вимоги до ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», код ЄДРПОУ: 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, Україна кредитну заборгованість у розмірі 29.708,32 доларів США за тілом кредиту; 40.537,29 доларів США по відсоткам за користування кредитом; 3.574,20 долари США по комісії за користування кредитом та 621,91 долар США пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в період з 23.07.2013 по 21.01.2014 роки, а також судові витрати у розмірі 102.059,60 гривень, судового збору.
У решті вимог, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: