Справа № 595/1402/20
Ухвала
02 січня 2025 рокум.Підгайці
Підгаєцький районний суд Тернопільської області
в складі: головуючої судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні в місті Підгайці в режимі відеоконференцзв'язку клопотання адвоката ОСОБА_3 про визнання доказу очевидно недопустимим при розгляді обвинувального акта у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідування за №12019210060000201 від 08.07.2019 року відносно ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
за участі прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_3 , ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
в провадженні Підгаєцького районного суду Тернопільської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
В судовому засіданні під час дослідження судом письмових доказів захисник ОСОБА_3 заявив усне клопотання про визнання очевидно недопуститим доказом у справі, а саме: рапорт про надходження повідомлення 08.07.2019 о 01:53год. у відділення поліції від ОСОБА_7 про те, що його знайомому нанесені тілесні ушкодження від 08.07.2019 /том 2 арк.спр.164/.
У судовому засіданні прокурор заперечила проти клопотання захисника, вважає доводи, викладені захисником необґрунтованими та безпідставними.
Заслухавши думку учасників процесу, суд приходить такого.
Відповідно до ч.1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
За нормами ч.1, ч.2 ст.89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Таким чином законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК України, тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості.
При наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: - прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи - зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017 в справі № 756/10060/17 зазначено, що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося. Очевидна недопустимість доказу свідчить про те, що для визнання доказу таким немає необхідності здійснювати додаткову перевірку та дослідження інших доказів.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що перевірка та дослідження доказів з точки зору їх допустимості повинна здійснюватися судом в ході судового розгляду кримінального провадження, а оцінка доказів надаватися судом при ухвалення судового рішення за результатами судового розгляду.
Наведені захисником доводи безумовно підлягають оцінці судом, у відповідності до ст.94 КПК України, щодо кожного з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку при ухваленні остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження.
На даний час стадія дослідження письмових доказів у даному кримінальному провадженні триває і всі докази і тому числі і похідні, які на переконання захисника є очевидно недопустимими, в процесі дослідження судом, тому суд не може а ні не досліджувати докази, а ні припинити їх дослідження, на що чітко вказує норма ч.2 ст.89 КПК України.
За таких обставин клопотання захисника є таким, що задоволенню не підлягає, оскільки для прийняття рішення щодо визнання доказу зазначеного стороною обвинувачення очевидно не допустимим, суд повинен дослідити його у взаємозв'язку та сукупності з іншими доказами сторони обвинувачення.
Суд вважає, що в доводах сторони захисту відсутні критерії очевидності, а враховуючи загальні правила допустимості доказів, що очевидність повинна полягати саме в порушенні порядку, встановленого КПК або у невідповідності його нормам, клопотання задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відтак, всі надані сторонами докази під час судового розгляду будуть належно оцінені на предмет їх належності і допустимості в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Керуючись ст. 2, 8, 9, 22, 23, 84, 86, 87, 89, 376 КПК України, суд -
постановив:
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 про визнання доказу, а саме: рапорту про надходження повідомлення 08.07.2019 о 01:53год. у відділення поліції від ОСОБА_7 про те, що його знайомому нанесені тілесні ушкодження від 08.07.2019 очевидно недопустимими відмовити.
Вирішити питання недопустимості вказаного доказу в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України, з рахуванням всіх досліджених судом доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1