Єдиний унікальний номер: 448/1725/24
Провадження № 2/448/641/24
(повний текст)
27.12.2024 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Кічака Ю.В.,
при секретарі судового засідання Тхір О.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
І.Стислий зміст позовних вимог.
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , покликаючись на те, що 19.07.2008р. між нею та відповідачем укладено шлюб, зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану Мостиського районного управління юстиції Львівської області, про що було складено актовий запис №33. Від даного шлюбу у них (сторін) є двоє дітей - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказує, що спільне життя у них з відповідачем не склалося, протягом тривалого періоду часу вони з відповідачем не підтримують ніяких відносин та не контактують. Вважає, що подальше підтримування сімейних відносин із відповідачем є неможливим, а формальне перебування у шлюбі недоцільним та не бажаним. Залишатись надалі у такому шлюбі вона немає наміру. Причини, які спонукають її наполягати на розірванні шлюбу, розцінює обґрунтованими та вважає, що подальше спільне життя разом з відповідачем як подружжям та збереження шлюбу суперечитиме їхнім інтересам.
Крім того, зазначає, що відповідач ОСОБА_2 самоусунувся від батьківського обов'язку щодо утримання своїх дітей та добровільно не надає матеріальної допомоги на їх утримання. Стверджує, що відповідач отримує пенсію як інвалід ІІ групи з дитинства та підробляє тимчасовими заробітками, відповідно такий має можливість утримувати дітей.
З огляду на наведене, з врахуванням відсутності між ними почуттів любові і поваги, просить суд ухвалити рішення, яким розірвати шлюб, укладений між нею (позивачкою) та відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрований 19.07.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Мостиського районного управління юстиції Львівської області, про що було зроблено актовий запис №33, а також стягувати з відповідача в її користь аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї третини) його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дітьми повноліття. Крім того, просить покласти на відповідача судові витрати по справі.
ІІ. Позиція учасників справи.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак подала письмову заяву про здійснення розгляду даної справи без її (позивачки) участі з вказівкою на те, що вона підтримує заявлені позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів у повному обсязі; вона наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 з тих підстав, що близько двох років не підтримує з ним подружніх відносин, у неї є беззаперечні докази на підтвердження зради відповідача у подружній вірності, на будь-яке примирення з ним не згідна; після розірвання шлюбу надалі бажає іменуватись прізвищем « ОСОБА_5 ».
Відповідач ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився без поважних причин, клопотань про відкладення або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Як вбачається із матеріалів справи, виклик відповідача здійснювався шляхом надіслання судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою місця його проживання, що зареєстрована у встановленому законом порядку ( АДРЕСА_1 ). Із рекомендованого повідомлення слідує, що судова повістка була вручена відповідачу. Відомості про будь-які інші адреси місця проживання чи перебування відповідача чи про його офіційну електронну адресу в матеріалах справи відсутні, заяв про зміну місця проживання чи перебування від відповідача не надходило. Тому на підставі статей 128, 131 ЦПК України суд приходить до висновку, що відповідач вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Мостиського районного суду Львівської області від 24.09.2024р. відкрито провадження у даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 04.11.2024р. надано подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк в 1 (один) місяць для примирення.
Ухвалою суду від 11.12.2024р. поновлено провадження у даній цивільній справі.
Оскільки розгляд справи відбувся за відсутності сторін, то відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Обставини справи, встановлені судом.
Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 , судом встановлені наступні обставини.
Сторони з 19 липня 2008р. перебувають у шлюбі, який зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану Мостиського районного управління юстиції Львівської області, про що було складено актовий запис №33.
Від подружнього життя в сторін народились діти: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Між сторонами склались неприязні відносини через відсутність взаєморозуміння та різні погляди на життя та сім'ю.
Окрім цього, встановлено, що сімейно-шлюбні відносини між подружжям не підтримуються, їх шлюб існує формально, позивачка ОСОБА_1 на розірванні шлюбу наполягає.
Відповідач ОСОБА_2 добровільно та регулярно не надає кошти на утримання дітей, не піклується про їх матеріальне забезпечення. Відповідач ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи та отримує пенсію.
Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 19.07.2008р. відділом реєстрації актів цивільного стану Мостиського районного управління юстиції Львівської області; копією свідоцтва про народження дитини сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; копією свідоцтва про народження дитини сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №1144 від 19.09.2024р.; копіями паспортів сторін по справі; копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого на ім'я ОСОБА_2 .
V. Застосовані судом норми права.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.3 ст.12 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Статтею 109 СК України визначено, що шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
У відповідності до положень ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Частинами 7, 8 ст.7 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Змістом ст.150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
За змістом частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Згідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина 3 ст.181 СК України передбачає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У ст.182 СК України зазначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: - стан здоров'я та матеріальне становище дитини; - стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; - наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; - наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; - доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; - інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
VI. Висновки суду.
Щодо позовних вимог про розірвання шлюбу, суд приходить до наступного висновку.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Підсумовуючи, суд вважає, що позов обґрунтований, шлюб між сторонами існує формально, докази про можливість збереження сім'ї сторін відсутні, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини, примирення між сторонами неможливе, їхня сім'я розпалася остаточно, позивачка ОСОБА_1 не виявила бажання примиритись та наполягає на розірванні шлюбу, а тому суд прийшов до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки, після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права сторін, а також права їхніх дітей, що має істотне значення, відтак шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів, суд приходить до наступного висновку.
Стаття 51 Конституції України та ст.180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Між сторонами виникли спірні правовідносини, що стосуються обов'язку батька та матері утримувати дитину.
Судом враховується матеріальне становище сторін, стан здоров'я та матеріальний стан дітей, ті обставини, що діти сторін проживають разом з позивачкою ОСОБА_1 , яка несе витрати по їх утриманню, забезпечує їх лікуванням в разі потреби, займається їх вихованням, що потребує не тільки матеріальних витрат, а й значних моральних зусиль, а відповідач ОСОБА_2 ухиляється від утримання дітей, а також те, що відповідач є інвалідом ІІ групи, такий регулярно отримує пенсію. Окрім цього, враховано необхідний та розумний обсяг матеріальних витрат на утримання дітей, що буде забезпечувати їх нормальний розвиток, розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та інші обставини, що мають істотне значення, а також рівність обов'язку матері та батька по утриманню дитини.
Беручи до уваги усі наведені обставини та враховуючи заяву одержувача аліментів про визначення розміру аліментів на утримання дітей саме в частці від доходу їх батька, враховуючи найкращі інтереси дітей, необхідність захисту права дітей на належне утримання, з урахуванням їх віку та потреб, керуючись принципом розумності і справедливості, суд приходить до висновку про ухвалення рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на утримання дітей - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліментів у частці від його заробітку (доходу), зокрема у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.09.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Такі аліменти узгоджуватимуться з вимогами закону, відповідатимуть інтересам дітей, покриватимуть суттєву частину витрат на дітей і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача. Такий розмір аліментів забезпечуватиме реальну, ефективну участь платника аліментів у забезпеченні потреб дітей та не порушуватиме правила щодо дотримання загалом паритету (рівності) батьків у виконанні обов'язку з матеріального утримання дитини, підстав для відступу від якого не встановлено і не доведено.
На думку суду, визначення аліментів у такому розмірі відповідатиме і вимогам п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України щодо розміру стягнення аліментів на двох дітей - однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів.
Необхідно враховувати також, що за наявності для того підстав, істотної зміни обставин тощо, сторони не позбавлені права ставити в подальшому питання про зміну розміру стягуваних аліментів, зміну способу стягнення, участь у додаткових витратах і т.ін.
Виходячи з вимог ст.430 ЦПК України, суд вважає, що слід допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу за один місяць.
VII. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи та відноситься до переліку осіб, які звільнені від сплати судового збору. Згідно з пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Згідно з п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів, відтак позивачка ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення аліментів.
З урахуванням того, що обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, відтак судовий збір за позовну вимогу про стягнення аліментів в розмірі 1211 (однієї тисячі двохсот одинадцяти) грн. 20 коп. необхідно віднести за рахунок Державного бюджету України.
Згідно квитанції, що наявна в матеріалах справи, позивачкою ОСОБА_1 за пред'явлену нею позовну вимогу про розірвання шлюбу сплачено судовий збір в розмірі 1260,20 грн.
При цьому, з урахуванням підп.3 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за позовну вимогу про розірвання шлюбу до сплати підлягав судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а не 1260,20 грн.
Відтак, позивачкою ОСОБА_1 при поданні позовної заяви до суду внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме на 49 грн. більше.
Таким чином, позивачці ОСОБА_1 слід повернути судовий збір, внесений нею в більшому розмірі, ніж встановлено законом, при поданні позовної заяви до суду - в розмірі 49 гривень, на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
Іншу частину судових витрат по сплаті судового зборуза позовну вимогу про розірвання шлюбу, понесених ОСОБА_1 в розмірі 1211 грн. 20 коп., з урахуванням тієї обставини, що відповідач ОСОБА_2 відноситься до переліку осіб, які звільнені від сплати судового збору, слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 141-142, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 19 липня 2008 року у Відділі реєстрації актів цивільного стану Мостиського районного управління юстиції Львівської області, про що було складено актовий запис №33.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї третини) заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 20.09.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Судові витрати по сплаті судового зборуза позовну вимогу про розірвання шлюбу, понесені ОСОБА_1 в розмірі 1211 (однієї тисячі двохсот одинадцяти) грн. 20 коп., - компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Повернути ОСОБА_1 судовий збір, внесений при поданні позовної заяви до суду в більшому розмірі, ніж встановлено законом, в розмірі 49 (сорок дев'ять) гривень.
Судовий збір за позовну вимогу про стягнення аліментів в розмірі 1211 (однієї тисячі двохсот одинадцяти) грн. 20 коп. віднести за рахунок Державного бюджету України.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням суду, яке є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу.
Копію рішення, після набрання ним законної сили, надіслати до Мостиського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Яворівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Повний текст судового рішення складено 01.01.2025р.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м.Трускавець Дрогобицького району Львівської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець с.Мостиська Львівської області; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Ю.В. Кічак