Справа № 461/5264/22
Провадження № 2-з/461/35/24
30.12.2024 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді: Мисько Х.М.,
секретар судового засідання Євтушенка В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Львові заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей та надання дозволу на виїзд за межі України без згоди батька, -
В провадженні Галицького районного суду м. Львова знаходиться цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей та надання дозволу на виїзд за межі України без згоди батька.
30.12.2024 року адвокат Соха О.Г. в інтересах ОСОБА_1 звернулась із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом встановлення заборони Державній Міграційній Службі виготовляти паспорт громадянина України для виїзду за кордон малолітнім: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за заявою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановлення заборони Державній Міграційній Службі перетину кордону у напрямку виїзд з України у будь - чиєму супроводі, малолітнім: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановлення заборони ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вчиняти дії, спрямовані на виїзд за межі України малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заяви вказує на те, що між сторонами існує спір з приводу визначення місця проживання дітей, відтак вважає, що доцільно вжити заходів забезпечення позову, шляхом встановлення заборони перетину кордону малолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що є співмірним із заявленими позовними вимогами та не порушувати права ані батьків, ані дітей. Заявник зазначає, що можливе вивезення дитини за кордон може ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів батька, за захистом яких він звернувся до суду. З наведених підстав, просить заяву задовольнити повністю.
Так, відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд дійшов висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши заяву, позовну заяву та матеріали позовної заяви, дійшов такого висновку.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 ч. 1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
З матеріалів заяви вбачається, що представник заявника просить встановити заборону на виготовлення малолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 паспортів громадян України для виїзду за кордон та встановити заборону на виїзд з території України малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у супроводі матері ОСОБА_5 , однак такі вимоги стосовно матері є необґрунтованими, оскільки перш за все, право особи на пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, передбачено законодавством України. Окрім того, в Україні оголошено воєнний стан і чітко врегульовано законом право перетину кордону.
Обґрунтованість заяви про забезпечення позову доводиться заявником за загальними правилами доказування в цивільному процесі, яке не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що заява вмотивована тим, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ) разом з малолітніми дітьми може виїхати за кордон і ці обставини можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду за поданим позовом про визначення місця проживання дітей. Однак посилання заяви на ризики унеможливлення виконання рішення суду по суті є припущенням представника заявника щодо обставин, які за умови їх доведеності могли б розглядатися в якості підстав для забезпечення позову.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, оскільки пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Види забезпечення позову визначені у ст.ст. 150-152 ЦПК України.
Дана норма не містить такого способу забезпечення позову як заборона у праві, виїзду будь-якої особи за межі України.
Крім того, за положеннями даної норми права, заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти певні дії як правило застосовуються щодо відповідача. У даному ж випадку малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є відповідачем у справі.
Питання тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України врегульовано ст. 441 ЦПК України може мати місце за поданням державного або приватного виконавця на стадії виконання рішення суду.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.94 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Зазначеним Законом не передбачено за ухвалою суду заборона виїзду за кордон відповідача в порядку способу забезпечення заявленого до нього позову, а тому правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони виїзду за кордон відповідача разом з дитиною, суд не має.
Окрім цього, у суду немає підстав робити висновки, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки за змістом заяви про забезпечення позову позивач не вказує про факти виїзду відповідача за кордон з дитиною, без її відому чи в супереч передбаченого законодавством порядку та ніяких доказів не надано.
Верховний Суд України в узагальненні "Судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" зазначив, що відповідно до ч. 1ст. 149ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову.
Перелік видів забезпечення позову визначений уст. 150 ЦПК України. Серед видів такого забезпечення уст. 150 ЦПК України не передбачено вжиття судом заборони або тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.
Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст.ст. 149-153 ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову, як заборона у виїзді за межі України, слід дійти висновку, що суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи, оскільки це порушує норми ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією щодо вирішення справи судом, встановленим законом.
Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини, яка набрала чинності для України 27 лютого 1991 року, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (Заява №31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у Справі Olssonv. Sweden (№2) від 27 листопада 1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Отже, при винесенні вже остаточного рішення у цивільній справі, суд приймає до уваги тільки інтереси дітей, які переважають над інтересами батьків.
Також суд зазначає, що беручи до уваги події, пов'язані з повномаштабними воєнними діями на всій території України, захід забезпечення позову, про вжиття якого просить позивач, є явно неспівмірним позовним вимогам.
Що стосується побоювань позивача щодо залишення дітьми території України, то законодавством України встановлені правила перетину кордону неповнолітніми дітьми у супроводі лише одного з батьків, які передбачають гарантії дотримання прав дитини та недопущення незаконного вивезення одним із батьків дитини за межі України.
Так, законодавством фактично визначені певні обмеження щодо перетинання кордону, і тільки за відсутності згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон, дане питання вирішуються в судовому порядку в позовному провадженні.
У зв'язку з наведеним, заява ОСОБА_8 , яка діж в інтересах в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.149,150,153, 154,260-261,353-354 ЦПК України, суд,-
у задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення місця проживання неповнолітніх дітей та надання дозволу на виїзд за межі України без згоди батька - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлений 01.01.2025 року.
Суддя Мисько Х.М.