Справа № 192/800/17
Провадження № 2/192/1/24
Іменем України
27 грудня 2024 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Стрельникова О. О.
за участю: секретаря судового засідання - Савчукової В. В.,
представника позивачки - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Мулька А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділення частини домоволодіння та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком,
Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просила:
- виділити їй 1/2 частину домоволодіння, яка складається з кімнат в житловому будинку по АДРЕСА_1 , зазначених в Плані будинку Технічного паспорту: цифра 1-9 площею 3,8 кв.м, цифра 1-8 площею 8,5 кв.м, цифра 1-7 площею 14,9 кв.м, цифра 1-6 площею 13,3 кв.м, цифра 1-5 площею 14,8 кв.м, загальною площею - 55,3 кв.м, визнавши за нею право власності на них;
-виділити відповідачу 1/2 частину домоволодіння, яка складається з кімнат в житловому будинку по АДРЕСА_1 , зазначених в Плані будинку Технічного паспорту: цифра 1-1 площею 3,7 кв.м, цифра 1-2 площею 7,6 кв.м, цифра 1-3 площею 15,1 кв.м, цифра 1-4 площею 5,5 кв.м, цифра 1-11 площею 19,7 кв.м, цифра 1-10 площею 12,2 кв.м, загальною площею - 63,8 кв.м;
-залишити в загальному користуванні позивачки та відповідача присадибні будівлі та споруди розташовані по АДРЕСА_1 , а саме: прибудову літера «а-1» - площею - 4,3 кв.м, гараж літера «Б-1» - 28,1 кв.м, навіс літера «б-1» 19,5 кв.м, вбиральню літера «В-1» - 1,8 кв.м, споруди за №1-6 (огорожа, ворота, хвіртка, вигрібна яма).
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 20 березня 1991 року рішенням Солонянської селищної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 16 січня 1991 року, відповідачу було виділено земельну ділянку площею 1100 кв.м для забудови житлового будинку та споруд по АДРЕСА_1 , а 01 квітня 1991 року видано будівельний паспорт на забудову цієї земельної ділянки.
До їх одруження відповідач зробив деякі земельні роботи та збудував фундамент під «літню кухню», яка на даний час зазначена в Плані будинку (технічному паспорті) під цифрами «1-9», «1-8», «1-7» та є складовими спірного будинку.
08 вересня 1995 року вони з відповідачем одружились.
Оскільки на відведеній відповідачу земельній ділянці мався лише фундамент під «літню кухню» та не було забудов придатних для проживання сім'ї, вони тимчасово проживали по АДРЕСА_2 у батьків чоловіка й продовжували будівництво по АДРЕСА_1 , за кошти подаровані їм на весілля та кошти отримані в якості заробітної плати.
В період спільного проживання в шлюбі з вересня 1995 року по 16 травня 1997 року за сумісні кошти та спільною працею ними було добудовано «літню кухню» та розпочато будівництво решти забудов, зазначених у технічному паспорті.
З травня 1997 року вони стали проживати в «літній кухні» по АДРЕСА_1 і продовжували добудовувати будинок та сумісні кошти проводилася комунікації.
В 2005 році оскільки фактично будинок був добудований на 100% він був газифікований.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2015 року їх з відповідачем шлюб був розірваний.
Вона неодноразово намагалась в добровільному порядку розподілити спільно забудований будинок та присадибні споруди, але відповідач чинив цьому спротив, мотивуючи це тим, що будинок належить тільки йому.
З 29 грудня 2015 року по 10 січня 2016 року відповідач змінив замки на будинку та виставав її речі, відмовившись допускати її в будинок.
Згідно відомостей інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, єдиним власником спірного домоволодіння є відповідач.
Вважає, що оскільки відповідач в добровільному порядку не бажає розподілити нерухоме майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 та визначити порядок користування ним, тому є необхідність його розподілу (поділу) в судовому порядку, шляхом ухвалення рішення суду.
Відповідач ОСОБА_3 подав до позивачки за первісним позовом зустрічний позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком, в якому просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 .
На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 08 вересня 1995 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 , від шлюбу мають спільного сина - ОСОБА_4 . Він та спільний син сторін проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок за вказаною адресою належить йому на праві власності.
23 червня 2015 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано, і після розірвання шлюбу з жовтня 2015 року ОСОБА_2 не проживає разом з ними.
9-10 жовтня 2015 року ОСОБА_2 добровільно виселилася із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та перевезла свої речі у квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить їй на праві часткової власності.
Оскільки ОСОБА_2 добровільно не бажає знятись із реєстраційного обліку тому він вимушений просити суд визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав викладених в позові, проти задоволення зустрічного позову заперечувала. Пояснила суду, будучи допитаною в якості свідка, що вони з відповідачем за первісним позовом перебували в шлюбі, і побудували спірний будинок. З 1997 року вони з відповідачем сплачували комунальні послуги проживаючи в спірному будинку. Вона познайомилась з відповідачем в 1992 році і пам'ятає, що на той момент на будівельному майданчику був лише фундамент. Щодо непроживання в спірному будинку, з січня 2016 року, то вона не може отримати доступ до будинку, оскільки відповідач змінив замки і виставив її речі, і тому вона не проживає в будинку з цих причин.
Представник позивачки в судовому засіданні первісний позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві, проти задоволення зустрічного позову заперечував.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним, проти задоволення первісного позову заперечував, зустрічний позов просив задовольнити, пояснив суду, що в 1990 році перед тим, як він уходив в армію, він написав заяву на виділ йому земельної ділянки для будівництва будинку. В 1991 році розпочалось будівництво будинку. Будинок допомагали йому будувати та фактично будували його родичі та знайомі. В 1992 році коли він повернувся з армії, то будинок вже був побудований. В 1995 році він одружився з позивачкою за первісним позовом, а в будинку стали проживати з 1997 року. В 2015 році вони розірвали шлюб. В жовтні 2015 році, їх спільний син зателефонував йому і повідомив, що мати виїжджає з будинку і забирає свої речі, після цього він поміняв замки в будинку і позивачці за первісним позовом ключів не давав. Після цього протягом року, свідки складали акти, що вона була відсутня за місцем мешкання в спірному будинку, будь-яких речей її в будинку не залишилось. Свої речі позивачка забрала сама, і він їх з будинку не виносив.
Представники відповідача, в судовому засіданні проти задоволення первісного позову заперечував, зустрічний позов просив задовольнити в повному обсязі.
Третя особа в судовому засіданні проти зустрічного позову не заперечував, пояснив суду, що в жовтні 2015 року він побачив, як його мати - ОСОБА_2 на автомобілі «Славута» вивозила свої речі, в тому числі і меблі. Коли він зайшов в будинок, то побачив, що в будинку не було інших речей.
Ухвалою суду від 20 квітня 2021 року провадження у справі було зупинено (Т. 2 а. с. 225-227).
Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року провадження у справі було поновлено (Т. 2 а. с. 241).
Ухвалою суду від 14 вересня 2021 року провадження у справі було зупинено (Т. 3 а. с. 14-19).
Ухвалою суду від 30 грудня 2021 року провадження у справі було поновлено (Т. 3 а. с. 37).
Ухвалою суду від 08 лютого 2022 року провадження у справі було зупинено (Т. 3 а. с. 46-47).
Ухвалою суду від 12 грудня 2022 року провадження у справі було поновлено (Т. 3 а. с. 92).
Ухвалою суду від 01 червня 2023 року провадження у справі було зупинено (Т. 3 а. с. 157-159).
Ухвалою суду від 11 грудня 2024 року провадження у справі було поновлено (Т. 3 а. с. 182-183).
Суд заслухавши сторони, третю особу, з'ясувавши обставини по справі, вислухавши показання свідків, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до висновку, що первісний позов та зустрічний позов не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Щодо первісного позову в судовому засіданні встановлено, що згідно будівельного паспорту № НОМЕР_1 від 01 квітня 1991 року, ОСОБА_3 дозволено будівництво індивідуального будинку за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1 а. с. 13-14).
Актом виносу в натурі меж земельної ділянки індивідуального забудовника від 20 березня 1991 року земельну ділянку надану відповідачу ОСОБА_3 винесено на місцевість (Т. 1 а. с. 15).
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 08 вересня 1995 року, сторони зареєстрували шлюб (Т. 1 а. с. 16).
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 23 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано (Т. 1. а. с. 17-18).
Вказані обставини не оспорюється сторонами.
Відповідно до будівельного паспорту внутрішньобудинкового газообладнання за адресою: АДРЕСА_1 від 25 травня 2005 року, внутрішньодимове газообладнання змонтовано у відповідність до проекту (Т. 1 а. с. 19-22).
Згідно довідки виконавчого комітету Солонянської селищної ради №1367 від 20 травня 2005 року, ОСОБА_3 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 і має склад сім'ї - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (Т. 1 а. с. 22).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Солонянської селищної ради №1368 від 20 травня 2005 року виданої ОСОБА_3 , виконавчий комітету не заперечує на підключення його житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 до магістрального газопроводу.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №84626601 від 10 квітня 2017 року,власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , підстава виникнення права власності витяг з рішення №7 виданого 21 липня 2016 року Виконавчим комітетом Солонянської селищної ради; Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, наданої індивідуальному забудовнику ОСОБА_3 виданий 20 березня 1991 року, технічний паспорт, виданий 10 червня 2016 року (Т. 1 а. с. 26-27).
Як вбачається з технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 10 червня 2016 року, за вказаною адресою розташовані: житловий будинок А-1 площею 147,8 кв.м рік побудови 1991 рік, прибудова а-1 площею 4,3 кв.м, рік побудови 1991 рік, гараж Б-1 площею 28,1 кв.м, рік побудови 1991 рік, навіс літ. б-1 площею 19,5 кв.м, рік побудови 1991 рік, вбиральня В-1 площею 1,8 кв.м, рік побудови 1991 рік, споруди №1-6 (огорожа, ворота, хвіртка, вигрібна яма).
Житловий будинок А-1 складається з тамбуру 1-1 площею 3,7 кв.м, санвузлу 1-2 площею 7,6 кв.м, кухні 1-3 площею 15,1 кв.м, коридору 1-4 площею 5,5 кв.м, кімнати 1-5 площею 14,8 кв.м, кімнати 1-6 площею 13,3 кв.м, кімнати 1-7 площею 14,9 кв.м, кухні 1-8 площею 8,5 кв.м, тамбуру 1-9 площею 3,8 кв.м, кімнати 1-10 площею 12,2 кв.м, кімнати 1-11 площею 19,7 кв.м, всього загальна площа будинку 119 кв.м, житлова площа - 74,9 кв.м (Т. 1 а. с. 33-37).
Відповідно до витягу з рішення Солонянської селищної ради №18-6/VІІ від 11 березня 2016 року, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,12 га кадастровий номер 1225055100:03:001:0123 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1 а. с. 38).
Як вбачається з товарної накладної виданої кооперативом «Луч» ОСОБА_6 17 квітня 1991 року надано цеглу в кількості 5,2 тис одиниць (Т. 2 а. с. 141).
Відповідно до накладної №1057 від 08 грудня 1991 року ОСОБА_7 видано цеглу силікатну в кількості 4,116*225 одиниць (Т. 2 а. с. 144).
Згідно висновку експерта №4846/4847-21 від 30 вересня 2022 року експертом зазначено, що на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 розташовані наступні будови та споруди, а саме: Житловий будинок літ. «А-1», Прибудова до житлового будинку літ. «а-1», Гараж літ. «Б-1», навіс літ. «б-1», Вбиральня літ. «В-1», Споруди: огорожа (металевий оцинкований штахетник) літ. №2, огорожа (сітка рабиця) літ. «№5», ворота літ. «№6» відсутні, ворота (металеві пофарбовані) літ. «№4», хвіртка (металева пофарбована) літ. «№3», вигрібна яма літ. «№1».
Також, на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, що не зазначені (зазначені), але відсутні в технічній документації, а саме: ворота «№6» відсутні, погріб під будівлею гаражу літ. «Б-1», другий навіс біля гаражу літ. «Б-1». Слід зазначити, що відповідні будівлі та споруди відсутні в правовстановлюючих документах та не зазначені в технічній документації. Враховуючи викладене можливо припустити, що дані споруди є самочинними.
Технічний план будинку з прибудинковими забудовами, які зазначені в технічному паспорті на житловий будинок з присадибними будівлями та спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 частково не відповідає даним технічного паспорту виготовленому фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , частково не відповідає наявним (фактичним або існуючим) забудовам (та їх будівельним параметрам), розташованим по АДРЕСА_1 .
Визначити рік можливого завершення будівництва житлового будинку та інших забудов, розташованих по АДРЕСА_1 на основі наданих матеріалів справи та чи відповідає він 1991 року неможливо. Можливо припустити, що початок будівництва домоволодіння - це 1991 рік
Технічна можливість побудови будинку в період серпень-жовтень 1991 року (проведення земельних робіт, заливка цоколю та фундаменту будинку, виготовлення саманна, збудування стін з цього саману, його висихання, зовнішнє облицювання цеглою, улаштування перекриття стелі та завалькування її саманним розчином та здійснення всіх внутрішніх оздоблювальних робі для здійснення проживання в зазначеному будинку з жовтня 1991 року) - відсутня.
Також експертом визначено варіанти розподілу домоволодіння з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 (Т. 3 а. с. 51-84).
Допитана свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала суду, що вона є матір'ю відповідача, в 1990 році син пішов в армію, і вони вирішили, щоб поки син в армії побудувати йому будинок. Після надання сину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в травні 1991 року вони почали будівництво зробили фундамент. В липні 1991 року робили стіни, обкладали хату, завалькували. Будівельні матеріали купляла вона особисто. В жовтні 1991 року робили внутрішні роботи, будинок був вкритий дахом.
Свідок ОСОБА_9 підтвердив показання свідка ОСОБА_7 , зазначив, що в 1991 році будинок був побудований, він як водій допомагав привозити будівельні матеріали.
Свідок ОСОБА_10 також підтвердив показання свідка ОСОБА_7 , зазначив, що він особисто допомагав будувати будинок, робив лампач, валькував, вкривав шифером. Він також помінявся з ОСОБА_7 своєю чергою на цеглу, щоб вона могла в 1991 році будувати сину будинок.
Свідок ОСОБА_11 підтвердила показання свідка ОСОБА_7 та інших свідків.
Свідок ОСОБА_12 підтвердила показання свідка ОСОБА_7 , також зазначила, що її чоловік обкладав вказаний будинок, який будували для ОСОБА_3 також зазначила, що вальки подавали краном.
Свідок ОСОБА_13 , підтвердив показання свідка ОСОБА_7 , також зазначив, що він допомагав в будівництві, ліпив лампач, валькував.
Свідок ОСОБА_14 підтвердила показання свідка ОСОБА_7 , також зазначила, що будинок будувався для сина ОСОБА_7 , коли той був в армії.
Свідок ОСОБА_15 , підтвердила показання свідка ОСОБА_7 , також зазначила, що вона особисто приймала участь в будівництві, вона робила вальки з глини, яку брали поруч з ями.
Свідок ОСОБА_16 , підтвердив показання свідка ОСОБА_7 , також зазначив, що він особисто робив для будинку дах.
Свідок ОСОБА_17 , зазначила, що ОСОБА_3 є її братом, вона особисто в будівництві участі не приймала, але готувала для всіх хто будував їжу. В 1993 році будинок вже був повністю готовий.
Свідок ОСОБА_18 , підтвердив показання свідка ОСОБА_7 , також зазначив, що він зі своєю дружиною допомагав будувати будинок, мазати стіни, накладати стелю.
Свідок ОСОБА_19 , підтвердила показання свідка ОСОБА_7 , також зазначила, що будівництво було активним і восени будинок вже був побудований.
Свідок ОСОБА_20 , підтвердив показання свідка ОСОБА_7 , також зазначив, що будинок в восени 1991 року вже був накритий дахом, в 1992 році побудований був туалет.
Свідок ОСОБА_21 , підтвердив показання свідка ОСОБА_7 , також додав, що глину замішували за допомогою коня. Будинок будували для сина ОСОБА_7 , який був в армії.
Свідок ОСОБА_22 підтвердив показання свідка ОСОБА_7 .
Згідно ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: зокрема майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Як встановлено в судовому засіданні сторони уклали шлюб в 1995 році, тобто під час дії КпШС України, і розірвали його в 2015 році, тобто вже під час дії СК України.
Тому суд вважає, що до відносин поділу спільного майна подружжя слід застосовувати положення СК України.
Позивачка пред'являючи позов про виділ їй 1/2 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , вважала, що вказане домоволодіння є спільним майном подружжя і тому підлягає поділу в рівних частках.
Разом з тим, суд вважає, що позивачкою не доведено суду, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є спільним майном подружжя, оскільки відповідач належними та допустимими доказами довів суду, що спірне домоволодіння, як об'єкт нерухомого майна виник до укладення шлюбу з позивачкою.
Так спірне домоволодіння було побудоване на земельній ділянці, яка була надана відповідачу, свідки одностайно підтвердили факти будування будинку та обставини будування, при цьому показання свідків є послідовними та такими, що узгоджуються між собою, та з наданими відповідачем доказами купівлі будівельних матеріалів матір'ю відповідача.
При цьому позивачка також не довела суду тієї обставини, що під час спільного проживання майно чоловіка істотно збільшилось у своїй вартості.
І тому суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають.
Показання позивачки, як свідка судом відхиляються, оскільки вони суперечать іншим показанням свідків і дослідженим доказам.
Щодо висновку експерта в частині технічної неможливості проведення будівельних робіт з серпня-жовтень 1991 року, то суд ставиться критично до даного висновку експерта, оскільки в судовому зсіданні встановлено, що будівництво відбувалось з травня 1991 року по жовтень-листопада 1991 року, і тому період зазначений експертом є некоректним.
Також суд зауважує, що судом ухвалою від 01 червня 2023 року було призначено додаткову судову експертизу за клопотанням позивачки, яка, без будь-яких поважних причин з боку позивачки не була оплачена, що підтвердив в судовому засіданні від 24 грудня 2024 року її представник.
Статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Таким чином, суд вважає, що позивачка ухилилась від участі в призначеній судом додаткової експертизи, і тому суд вважає, що обставини в частині не відповідності технічних параметрів будівель зазначених в технічному паспорті виготовленому ФОП ОСОБА_8 їх реальним параметрам є такими, що не встановлені.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Таким чином, у зв'язку з відмовою в задоволенні первісного позову, судові витрати по справі, відповідно до ст. 141 КПК України, покладаються на позивачку.
Щодо зустрічного позову в судовому засіданні, окрім обставин укладення та розірвання шлюбу сторін та ї спільного проживання судом встановлено, що 22 січня 2016 року начальник Солонянського ВП, повідомив ОСОБА_2 , що її звернення від 11 січня 2016 року по факту неправомірних дій з боку ОСОБА_3 проведено перевірку та їй роз'яснено, що вбачаються цивільно-правові відносини. При цьому до вказаного роз'яснення додано висновок, в якому зазначено, що з 29 грудня 2015 року по 10 січня 2016 року, ОСОБА_2 виявила, що її особисті речі знаходились на подвір'ї будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а замки в будівлі змінені (Т. 1 а. с. 23а).
Листом від 18 березня 2016 року ОСОБА_3 було повідомлено, що у взаємовідносинах, які виникли між ним та ОСОБА_2 , вбачаються цивільно-правові відносини. Також до цієї відповіді додано висновок, в якій також зазначено, що ОСОБА_2 17 березня 2016 року зірвала шпалери в будинку за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1 а. с. 90).
Листом від 19 травня 2016 року ОСОБА_2 було повідомлено, що у взаємовідносинах, які виникли між нею та ОСОБА_3 , щодо користування будинком та спільними речами вбачаються цивільно-правові відносини. Також до цієї відповіді додано висновок, в якій також зазначено, що ОСОБА_2 не може потрапити до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки з боку ОСОБА_3 чиняться перешкоди в цьому (Т. 1 а. с. 25).
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання їх спільного сина ОСОБА_4 (Т. 1 а. с. 75-76).
З довідки виданою виконавчим комітетом Солонянської селищної ради від 29 червня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 і має склад сім'ї ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (Т. 1 а. с. 91)
Допитаний свідок ОСОБА_23 показав суду що в жовтні 2015 року він зустрівся з ОСОБА_4 і прийшов до його будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де побачив, як мати ОСОБА_4 - ОСОБА_2 вивозила речі з будинку.
Допитаний свідок ОСОБА_24 , підтвердив показання свідка ОСОБА_23 .
Допитана свідок ОСОБА_25 , показала суду, що вона за проханням ОСОБА_3 приймала участь в складанні актів, в яких фіксували відсутність за місцем мешкання, за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , при цьому при складанні актів вона жодного разу не бачила ОСОБА_26 .
Допитана свідок ОСОБА_26 , показала суду, що вона є сусідкою ОСОБА_3 , і що вона підписувала акти, які їй надавав ОСОБА_3 , проте, вона не заходила в його будинок під час складання актів і вірила йому на слово.
Допитаний свідок ОСОБА_27 , показав суду, що він був присутнім в березні 2016 року, коли ОСОБА_2 зайшла до будинку за адресою: АДРЕСА_1 , і зірвала шпалери. Також він зазначив, що в будинку не було опалення, у зв'язку з тим, що батареї взимку розірвало від морозу.
Допитаний свідок ОСОБА_28 , показав суду, що він 2015 році перевіз речі ОСОБА_2 з АДРЕСА_1 за адресою куди вона попросила перевезти,речі перебували поруч з будинком.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно ст. 383 ЦК України - власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст. 386 ЦК України - держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Як підставу для задоволення зустрічного позову позивач вказує, що відповідачка з 23 червня 2015 року перестала бути членом сім'ї власника житла, і тому оскільки вона була відсутня більше року за місцем свого проживання втратила право користування таким приміщенням.
Як встановлено судом, сторони мають неприязні відносини, внаслідок чого відбулось розірвання шлюбу сторін. При цьому судом достовірно встановлено, що відповідачка за зустрічним позовом не мала бажання залишати місце свого проживання, навпаки зверталась до правоохоронних органів з метою реагування на поведінку позивача, щодо не допуску її до приміщення, яким вона користувалась з його дозволу будучи його дружиною.
Сам позивач не заперечував той факт, що він змінив замикаючі пристрої на будинку і у відповідачки ключа від таких пристроїв не було.
Тому суд вважає, що в судовому засіданні не знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідачка добровільно перестала користуватись приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 і тому втратила своє право користування.
Що стосується наданих позивачем за зустрічним позовом актів (Т. 1 а. с. 136-147, 153-155), то суд з врахуванням показань свідка ОСОБА_29 ставиться до вказаних актів критично і їх не враховує, оскільки вони не відображають дійсні обставини, враховуючи, що свідок ОСОБА_26 не була присутня при встановлені обставин викладених в актах.
На посилання позивача на ту обставину, що ОСОБА_2 не є його членом сім'ї і тому не має право користуватись його власністю, суд зауважує, що як встановлено судом ОСОБА_2 набула право користування вказаним приміщенням в 1997 році, тобто будучи членом сім'ї власника, будь-якого іншого житла на праві власності відповідачка немає, доказів іншого суду не надано, і тому суд вважає, що хоча ОСОБА_2 з 23 червня 2015 року і перестала бути членом сім'ї власника, але є колишнім членом сім'ї власника, який набув право користування до розірвання шлюбу і яке не втратив його за власної волі.
Тому в задоволені зустрічного позову слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Таким чином, у зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову, судові витрати по справі, відповідно до ст. 141 КПК України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 57, 60-62 СК України, ст.ст. 383, 386, 391, 405 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 81, 109, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
В задоволені позову ОСОБА_2 , яка мешкає: АДРЕСА_1 , серія та номер паспорту НОМЕР_3 до ОСОБА_3 , який мешкає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 про виділення частини домоволодіння - відмовити.
Судові витрати по справі за первісним позовом покласти на позивачку.
В задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 , який мешкає: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 до ОСОБА_2 , яка мешкає: АДРЕСА_1 , серія та номер паспорту НОМЕР_3 , третя особа: ОСОБА_4 , який мешкає: АДРЕСА_1 , серія та номер паспорту, реєстраційний номер облікової картки платника податків суду не відомі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком - відмовити.
Судові витрати по справі за зустрічним позовом покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 02 січня 2025 року.
Головуючий: суддя Стрельников О. О.