Справа №760/8720/24 2/760/7434/24
30 грудня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Хліменкової А. Л.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У квітня 2024 року позивач звернулася до суду з позовом до Державного підприємства (далі - ДП) «Завод 410 ЦА», в якому просить: стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по нарахованій, але невиплаченій заробітній платі в сумі 83 729,20 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у сумі 192 841,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з червня 2023 року працювала на ДП «Завод 410 ЦА». 08 листопада 2023 року її було звільнено з посади провідного економіста фінансово-економічного відділу, за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України.
Позивач зазначає, що у порушення статті 116 КЗпП України відповідач не здійснив повний розрахунок з нею у день звільнення, а саме їй було нараховано, але не виплачено заробітну плату в сумі 83 729,20 грн.
Також у зв'язку з тим, що належні їй виплати при звільненні не були виплачені у день звільнення, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 192 841,41 грн.
Враховуючи наведене, позивач звернулася до суду з указаним позовом за захистом своїх порушених прав.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 19 квітня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення виклику сторін та надано відповідачу 15-денний термін з моменту отримання ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву.
Оскільки розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони в судове засідання не викликались.
Згідно з рекомендованими поштовими повідомленнями, які містяться в матеріалах справи, сторони отримали копії ухвал про відкриття провадження та відповідач отримав копію позовної заяви з додатками.
08 липня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Послався на обставини непереборної сили які, на його переконання, виключають вину роботодавця у затримці розрахунку з позивачем. Через військові дії РФ, введення воєнного стану в Україні, закриття аеропортів, у підприємства відсутня можливість проводити повноцінну господарську діяльність.
Просив врахувати лист ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-17 яким військову агресію РФ проти України та воєнний стан в державі визнано форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
16 липня 2024 року стороною позивача подано відповідь на відзив, у якому позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки сторони в судове засідання не викликались.
Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Таким чином відносини, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та іншими.
Положеннями статей 21, 43 Конституції України, статей 94, 115 КЗпП України, статей 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Суд установив, що позивач 06 червня 2023 року на підставі наказу від 05 червня 2023 року № 443/о року була прийнята на роботу до фінансово-економічного відділу ДП «Завод 410 ЦА» на посаду провідного економіста.
Наказом від 08 листопада 2023 року № 826/о «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , провідного економіста фінансово-економічного відділу, звільнено 09 листопада 2023 року за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України. Також в даному наказі зазначено про необхідність виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 06 червня 2023 року по день звільнення.
Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом, зазначила про те, що відповідачем їй нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 83 729,20 грн, що підтверджується довідкою про доходи, виданою 11 березня 2024 року ДП «Завод 410 ЦА».
Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, встановленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, наведеним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, з довідки щодо заборгованості по заробітній платі від 12 березня 2024 року, виданої відповідачем вбачається, що на день звільнення позивачу нараховано, але не виплачено заробітну плату в сумі 83 729,20 грн, без врахування утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.
Отже, заборгованість по заробітній платі становить 83 729,20 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 виклала висновок, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили. При цьому відступила від висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - є сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Таким чином посилання відповідача на військову агресію як на підставу невиплати заробітної плати є неприйнятними та відхиляються судом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача, гарантоване статтею 43 Конституції України та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в сумі 83 729,20 грн, без врахування утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів, такий розмір заборгованості підтверджений належними доказами та не спростований відповідачем.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 192 841,41 грн.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частин першої, другої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Враховуючи вищенаведене, судом встановлено, що відповідачем не були виплачені у день звільнення всі належні позивачу суми при звільненні, тому вона має право на компенсацію майнових втрат в порядку, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц, у якій прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Оскільки визначений позивачем розмір середнього заробітку більш ніж удвічі перевищує розмір невиплаченої їй заробітної плати, враховуючи обставини, які унеможливлюють своєчасну виплату заробітної плати роботодавцем, з урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за доцільне зменшити належний до виплати ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні до 83 729,20 грн. вказана сума є розумною, справедливою та пропорційною наслідкам правопорушення.
При цьому, суд враховує роз'яснення, викладені у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
З огляду на вказане, суд вважає необхідним зазначення в резолютивній частині рішення суду, що розмір заборгованості по заробітній платі та розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначені без врахування утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.
Враховуючи вищевикладене, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Крім того, частиною п'ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позов задоволений частково, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн та на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог, в розмірі 664,35 грн.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2024 року між позивачем та адвокатом Рябко С. О. укладено Договір про надання правової допомоги № 01/04/24, пунктом 1.1 якого визначено обов'язок адвоката надавати клієнту правову допомогу, а обов'язок клієнта її оплатити.
У пункті 4.1 Договору сторони передбачили, що сума винагороди, яку клієнт зобов'язується сплатити за надання правової допомоги (гонорар), визначається в Актах приймання-передачі наданих послуг підписаних сторонами, які є невід'ємною частиною даного Договору, і здійснюється клієнтом у грошовій одиниці гривні.
З акта приймання-передачі наданих послуг від 17 липня 2024 року, підписаного позивачем та адвокатом Рябко С. О. вбачається, що адвокатом належним чином виконано умови Договору про надання правової допомоги від 01 квітня 2024 року № 01/04/24, а ОСОБА_1 прийняла дану правову допомогу на загальну суму 5 000 грн.
Згідно з вказаним актом ОСОБА_1 було надано наступні послуги з правової допомоги: зустріч із замовником, з'ясування підстав та мети звернення, аналіз документів наданих замовником щодо трудових відносин із ДП «Завод 410 ЦА» - 500 грн; вироблення правової позиції та підготовка позовної заяви замовника до ДП «Завод 410 ЦА» щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підготовка додатків до позовної заяви - 3 500 грн; підготовка і подання відповіді на відзив ДП «Завод 410 ЦА» по справі №760/8720/24 - 1 000 грн. Всього - 5 000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи їх розмір необґрунтованим та не співмірним із виконаною адвокатом роботою.
Згідно з пунктами 2 ,4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує ,зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131 св 19.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що позов задоволено частково, а суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена представником позивача сума є співмірною із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому приходить до висновку про відшкодування за рахунок ДП «Завод 410 ЦА» на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 050 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 3, 4, 83, 94, 115, 116 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76-81, 89, 137, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 83 729,20 грн та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільнені в сумі 83 729,20 грн, а всього 167 458,40 (сто шістдесят сім тисяч чотириста п'ятдесят вісім гривень 40 коп.) гривень без врахування утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Стягнути з Державного підприємства «Завод 410 ЦА» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 664,35 грн витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 050 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - Державне підприємство «Завод 410 ЦА», код ЄДРПОУ 01128297, місцезнаходження: 03148, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 94.
Суддя Л. М. Ішуніна