Номер справи 220/1890/24
Номер провадження 3/220/13/25
02 січня 2025 року Суддя Великоновосілківського районного суду Донецької області Якішина О.М., розглянувши матеріали, які надійшли з ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , начальника медичного пункту механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП,
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 15.11.2024 р. ДНКХ-2 № 6336, 15.11.2024 близько 01.30 в ( АДРЕСА_2 ) у тимчасовому місці розташування підрозділу, у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння вчинив кримінальне правопорушення, а саме, вбивство співмешканця військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_3 .
У ході з'ясування обставин, встановлено, що солдат ОСОБА_2 та старший сержант ОСОБА_3 тимчасово проживали разом за вищевказаною адресою. В ході розпивання алкогольних напоїв солдат ОСОБА_2 взяв до рук закріплену за ним зброю АКС-74У (№ НОМЕР_2 ) перевівши запобіжник в режим ведення вогню чергою, зарядив патрон в патронник та здійснив 4 постріли у напрямку старшого сержанта ОСОБА_3 завдавши останньому 4 вогнепальні поранення в районі живота не сумісні з життям. Що могло спонукати солдата ОСОБА_2 вчинити вбивство старшого сержанта ОСОБА_3 , старшому лейтенанту медичної служби ОСОБА_1 невідомо.
Викладенні обставини свідчать про неналежне забезпечення старшим лейтенантом медичної служби ОСОБА_1 умов виконання покладених на солдата ОСОБА_2 обов'язків військової служби, що в свою чергу сприяло виникненню передумови вчинення протиправного злочинного проступку підлеглим особовим складом, а саме вбивства старшого сержанта ОСОБА_3 .
За даним фактом посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 до відділу поліції № 1 Волноваського районного відділу поліції ГУ НП в Донецький області скеровано повідомлення про вчинення військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України.
Відповідно до ст. 4 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати бойовий прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний визначається, що військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
У свою чергу, ст. ст. 1-3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначають, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку та досягається, окрім іншого, шляхом свідомого ставлення військовослужбовця до виконання військового обов'язку, вірності військовій присязі, особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України кожного військовослужбовця зобов'язано додержуватися Конституції України та законів України, військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.
Відповідно до ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стаття 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язує командира вживати заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставленням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-ХІУ від 24.03.1999, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою: за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Командир зобов'язаний:
- знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;
- завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності;
- встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній
порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.
Відповідно до положень ст. 110-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальник медичного пункту бригади (полку, окремого батальйону, батальйону) відповідає за організацію і якість надання медичної допомоги, обстеження і лікування хворих, стан лікувально-діагностичної роботи в медичному пункті; підтримання внутрішнього порядку в лікувально-діагностичних відділеннях (кабінетах) та інших підрозділах медичного пункту, а також у лазареті, бойову і спеціальну підготовку, виховання, військову і трудову дисципліну особового складу медичного пункту, стан і збереженість техніки, медичного майна та інших матеріальних цінностей, матеріально-технічне і побутове забезпечення медичного пункту.
Згідно примітки до ст. 172-13 КУпАП під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування. У свою чергу, відповідно до вимог вказаних вище нормативних актів, начальник медичного пункту механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант медичної служби ОСОБА_1 , будучи за посадою начальником для військовослужбовців особового складу медичного пункту, який проходить службу у підрозділі, в розумінні примітки до ст. 172-13 КУпАП є військовою посадовою особою.
Таким чином, старший лейтенант медичної служби ОСОБА_1 , будучи військовою службовою особою начальником медичного пункту механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в супереч своїм статутним обов'язкам, передбачених статутом внутрішньої служби Збройних Сил України ст. 110-1 не забезпечив дотримання військової дисципліни підпорядкованим військовослужбовцем солдатом ОСОБА_2 , заходів щодо запобігання надзвичайним поліям, кримінальним та іншим правопорушенням серед підлеглого особового складу не вжив, контролю за наявністю особового складу на території підрозділу не здійснив, що призвело до вживання алкогольних напоїв та перебування вищевказаною військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на території тимчасового розміщення підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу призвело до вбивства старшого сержанта ОСОБА_3 .
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.2 ст.172-15 КУпАП як недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.
Згідно письмових пояснень ОСОБА_4 , що містяться у протоколі, з 11.07.2023 року він виконує обов'язки начальника медичного пункту механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . 15.11.2024 приблизно о 01.43 год. до нього зателефонував солдат ОСОБА_2 та повідомив, що за адресою, де він проживав разом із старшим сержантом ОСОБА_3 , він почав здійснювати постріли із закріпленої за ним зброї АКС-74У (№ НОМЕР_2 ), аргументуючи це всякими нісенітницями, що на вказане домоволодіння був здійснений напад. По приїзду разом із сержантом ОСОБА_5 , побачили, що біля воріт вищевказаного домоволодіння стояв солдат ОСОБА_2 зі зброєю на плечі, яка була знята з запобіжника та перебувала у режимі для одиночної стрільби. Він одразу зняв з солдата ОСОБА_2 вказаний автомат, від'єднав магазин, який був споряджений, та розрядив зброю, після чого було встановлено, що зброя була заряджена. У подальшому, зайшовши в будинок за вищевказаною адресою, ним було встановлено, що посеред кухонного приміщення в позі лежачи на спині було виявлено старшого сержанта ОСОБА_3 , який знаходився в крові без ознак життя з явними ознаками вогнепальних поранень. Причини та передумови, що могли спонукати солдата ОСОБА_2 вчинити вбивство старшого сержанта ОСОБА_3 йому не відомі. Охарактеризував солдата ОСОБА_2 як спокійного, не конфліктного військовослужбовця, поставлені задачі виконував, в правопорушеннях помічений не був, до вживання спиртних напоїв схильний не був. Свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнає. Справу просив розглядати без його участі.
До протоколу про адміністративне правопорушення надано наступні докази:
-копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №200 від 18.07.2023 р., згідно якого старшого лейтенанта медичної служби військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (по особовому складу) від "03" липня 2023 року №392 на посаду начальника медичного пункту механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що справи та посаду прийняв з 12.07.2023 р.;
-службову характеристику на ОСОБА_1 , відповідно до якої за час проходження служби в механізованому батальйоні старший лейтенант медичної служби військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 начальник медичного пункту механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 . зарекомендував себе з кращої сторони. До виконання своїх службових обов'язків завжди ставиться відповідально. При виконанні поставлених завдань контролю з боку командирів не потребує. Маг відмінні показники в професійній підготовці. До виконання функціональних обов'язків завжди ставиться відповідально. Над удосконаленням свого військово-професійного рівня працює, проявляє активність в оволодінні практичними навиками. Проявляє активність при виконанні робіт. В складних умовах орієнтується добре;
-копію посвідчення офіцера на ім'я ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, будучи повідомленим про день та час розгляду справи. Будь-яких заяв до суду не надав. Враховуючи викладене, суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.
Суд, дослідивши надані докази, дійшов наступних висновків.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення суд, відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, повинен з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші факти, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 ст.172-15 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби.
Частина 2 ст. 172-15 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене в умовах особливого періоду.
Згідно із приміткою до ст. 172-13 КУпАП під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
Отже, ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за ст.. 172-15 КУпАП.
Об'єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов'язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (хвороба, відсутність досвіду, нетривалість служби). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов'язків характеризує, перш за все, об'єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але виконує ці обов'язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.
Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 року справі № 185/12161/15-к вказав, що при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов'язків необхідно встановити, що винний зобов'язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов'язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.
Недбале ставлення до служби означає невиконання або неналежне виконання військовою службовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них.
Суд звертає увагу, що доказів про коло посадових обов'язків за посадою ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, а формулювання обвинувачення ОСОБА_1 в недбалому ставленні до військової служби є узагальненим.
Вимогами ст. 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
В цьому контексті суд зауважує на тому, що вище визначені Статутом обов'язки військовослужбовця, зокрема, статті 110-1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є загальними, не є службовими обов'язками саме ОСОБА_1 , натомість, у протоколі та долучених до нього матеріалах не зазначено конкретних службових обов'язків, визначених у посадовій інструкції, до виконання яких, за версією військової комендатури, недбало поставився ОСОБА_1 , як військова службова особа, не зазначено конкретних дій, які він повинен був вчинити відповідно до своїх службових обов'язків та не вчинив.
У протоколі зазначено, що ОСОБА_1 не забезпечив дотримання військової дисципліни підпорядкованим військовослужбовцем солдатом ОСОБА_2 , заходів щодо запобігання надзвичайним поліям, кримінальним та іншим правопорушенням серед підлеглого особового складу не вжив, контролю за наявністю особового складу на території підрозділу не здійснив, що призвело до вживання алкогольних напоїв та перебування вищевказаною військовослужбовця у стані алкогольного сп'яніння на території тимчасового розміщення підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу призвело до вбивства старшого сержанта ОСОБА_3 .
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів неналежного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, також відсутні докази того, що ОСОБА_2 відносяться до особового складу медичного пункту і підпорядковується ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Поміж тим, ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З наведеного слідує, що орган, що розглядає справу, не наділений повноваженнями на збирання доказів, та розглядає справу в межах тих доказів, що зібрані та надані на розгляд суду разом із протоколом про адміністративне правопорушення.
В той же час, тягар доказування події адміністративного правопорушення покладено на посадову особу яка складає протокол про адміністративне правопорушення, що слідує з положень ст. 251 КУпАП, та суд не вправі самостійно віднаходити докази та здійснювати інші дії на встановлення винуватості особи.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист та спростування протоколу є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що склад адміністративного правопорушення це передбачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України»(з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282.
Відтак, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено «поза розумним сумнівом».
Суд звертає увагу на те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, адже не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», не доказує співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Враховуючи наведене, через відсутність в протоколі та доданих до нього матеріалах відомостей, які б беззаперечно вказували на вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 КУпАП, вважаю недоведеним факт події та складу зазначеного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 33, 221, 247, 283, 172-15 ч. 2 КпАП України, суд
Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.17215 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Великоновосілківський районний суд Донецької області протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя О.М. Якішина