іменем України
31 грудня 2024 року м. Кропивницький
справа № 405/3850/23
провадження № 22-ц/4809/1632/24
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Міньковська Анастасія Володимирівна, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 вересня 2024 року та на додаткове рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 вересня 2024 року у складі судді Шевченко І.М.,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг та утримання будинку.
В обґрунтування позову посилався на те, що 27 листопада 2021 року було розірвано шлюб, укладений з ОСОБА_2 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 жовтня 2022 року йому на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданого 20 лютого 2013 року реєстраційною службою Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області, належить 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 290,7 кв. м, житловою площею 118,3 кв. м. Відповідачу на підставі договору дарування, серія та номер 9337, також належить 1/2 частка вказаного житлового будинку. Крім того, сторонам належить по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельна ділянка площею 0,0035 га для індивідуального садівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Поділ будинку в натурі не здійснювався, порядок користування нерухомим майном між сторонами не визначений.
Вказав, що після припинення шлюбних відносин в 2020 році відповідач, як співвласник нерухомого майна, ухиляється від сплати комунальних платежів, категорично відмовляється приймати участь у витратах по утриманню житла, і це становить додаткове фінансове навантаження на нього, як добросовісного власника, оскільки через загрозу відключення таких послуг чи руйнування житла та приладів, він змушений одноосібно здійснювати комунальні платежі, витрати на охорону приміщення, на ремонтні роботи та необхідні будівельні матеріали. У період з січня 2022 року до травня 2023 року він сплатив за спожитий природний газ (опалення будинку) та газопостачання - 10337,13 грн, за послуги водопостачання - 4140,51 грн, за використану електроенергію - 17158,40 грн, за послуги охорони - 9605 грн, всього - 41241,10 грн, отже він сплатив замість відповідача грошові кошти у розмірі 20620,55 грн за надані комунальні та інші послуги, а тому вказана сума підлягає стягненню із відповідача на його користь. Крім того, на утримання та ремонт будинку, ремонт побутових приладів він витратив 24012,80 грн, а саме на обслуговування та ремонт котла у грудні 2022 року - 700 грн, дверну ручку замка в листопаді 2022 року - 480 грн, батарейку для приладу охоронної сигналізації в листопаді 2022 року - 318 грн, будівельні матеріали для ремонту сходів в липні та жовтні 2022 року - 1244,50 грн, для ремонту будинку через виконавця робіт ОСОБА_3 у квітні 2021 року - 20270,30 грн, якої складає 12006,40 грн.
Посилаючись на зазначені обставини просив стягнути з відповідача на його користь витрати на житлово-комунальні та охоронні послуги у сумі 20620,55 грн, на утримання та ремонт будинку в сумі 13006,40 грн, а всього 32626,95 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 вересня 2024 року позов задоволено. Стягнуто витрати на житлово-комунальні та охоронні послуги в сумі 20620,55 грн, на утримання та ремонт будинку в сумі 13006,40 грн, а всього 32626,95 грн.
Додатковим рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 вересня 2024 року стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 7500 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Міньковська Анастасія Володимирівна,подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Відповідно до вимог ч.1 ст.368, ч.1 ст.369 ЦК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У зв'язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26 жовтня 2022 року №313356316 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частці житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 290,7 кв. м, житловою площею 118,3 кв. м, та по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельна ділянка площею 0,0035 га для індивідуального садівництва за адресою АДРЕСА_1 (а.с.7-8).
Згідно з договором дарування частки житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель від 27 грудня 2013 року ОСОБА_2 було подаровано 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 290,7 кв. м, житловою площею 118,3 кв. м (а.с.11-12).
27 листопада 2021 року між сторонами шлюб було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 (а.с.6).
Згідно з наданими позивачем копіями квитанцій у період з січня 2022 року до травня 2023 року позивачем сплачено за спожитий природний газ (опалення будинку) та газопостачання 10337,13 грн, за послуги водопостачання - 4140,51 грн, за використану електроенергію - 17 158,40 грн, за послуги охорони - 9 605 грн, всього - 41241,10 грн. На утримання та ремонт будинку, ремонт побутових приладів позивачем сплачено 24012,8 грн, а саме на обслуговування та ремонт котла у грудні 2022 року - 700 грн, дверну ручку замка в листопаді 2022 року - 480 грн, батарейку для приладу охоронної сигналізації в листопаді 2022 року - 318 грн, будівельні матеріали для ремонту сходів в липні та жовтні 2022 року - 1244,50 грн, для ремонту будинку через виконавця робіт у квітні 2021 року - 20270,30 грн (а.с.20-52).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягнення витрат на житлово-комунальні та охоронні послуги та на утримання і ремонт будинку суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Колегія суддів не може погодитись у повному обсязі з таким висновком суду, виходячи з такого.
Відповідно до статті 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Зобов'язання з оплати витрат за житлово-комунальні послуги, наданих за адресою спільної квартири сторін є солідарними, що передбачається статтею 541 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 544 ЦК України передбачено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право па зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, якими наділені сторони у цих правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою статті 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги , учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» регулювання у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі стандартів, нормативів, норм і правил, які встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують вироблення та виконання житлово-комунальних послуг з урахуванням соціальних, економічних, природно-кліматичних та інших умов регіонів та населених пунктів.
Згідно із положеннями статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Стаття 360 ЦК України передбачає зобов'язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Тож, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна, та нести витрати, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес).
Відповідно до частини першої статті 316, частин першої, другої статті 317 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, від 15 квітня 2021 року № 638/5001/17.
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_4 посилався на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною частковою власністю сторін по справі.
На підставі наявних письмових доказів суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідач, як співвласник, зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання зазначеного майна. Проте, колегія суддів вважає, що витрати мають бути об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані.
Судом встановлено, що за період з січня 2022 року до травня 2023 року позивач сплатив за спожитий природний газ (опалення будинку) та газопостачання 10337,13 грн, за використану електроенергію - 17158,40 грн, за послуги охорони - 9605 грн, які підлягають стягненню з відповідача на його користь.
Слід також зазначити, що несплата зазначених послуг та відсутність опалення, яке пов'язане з газопостачанням та із постачанням електроенергії, може призвести до можливого руйнування будинку.
Однак, колегія суддів вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених ним витрат на оплату житлово-комунальної послуги з водопостачання у розмірі 4140,51 грн, оскільки відповідачка у вказаному житлі у спірний період не проживала та фактично такою послугою не користувалася за зазначений період, а тому у неї відсутній обов'язок з оплати цієї комунальної послуги.
Крім того, згідно з рахунками та квитанціями на оплату за утримання та ремонт будинку позивачем сплачено 13006,40 грн, які також підлягають стягненню.
Слід зазначити, що договір про охорону будинку був укладений з Центром технічної охорони Управління поліції охорони в Кіровоградській області 26.10.2018, пролонгований через три місяці (а.с.105-110), тобто у період шлюбу сторін, що вказує на наявність договірних відносин як із позивачем, так і з відповідачем.
Колегія суддів також вважає, що додаткове рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 вересня 2024 року підлягає скасуванню, виходячи з такого.
У пункті 20 постанови Пленум Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 4 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Тобто, додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України є невід'ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
Оскільки додаткове рішення суду про стягнення понесених судових витрат ухвалене з порушенням вказаної норми процесуального права, а саме розглянуто без належного повідомлення учасників справи, відповідно до зазначених вимог закону воно підлягає скасуванню.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 вказано, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 зазначено, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Як убачається з договору про надання правової допомоги від 24 травня 2023 року адвокат Мазуренко Н.Ю. надала правничу допомогу ОСОБА_4 загальною вартістю 7500 грн, з яких: за вивчення справи - 1500 грн, за вступ у справу - 2000 грн, за ведення справи - 400 грн(а.с.146-147).
У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Отже з урахуванням наведеного, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат та їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію значимості таких дій у справі, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4802,05 грн ((7500-2000)5500х87,31%=4802,05), зважаючи на безпідставність заявлених адвокатом витрат у розмірі 2000 грн за вступ у справу.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про стягнення витрат на водопостачання у розмірі 4140,51 грн з ухваленням нового, про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати пропорційно до задоволених вимог, які було сплачено за подання позовної заяви у розмірі 937,36 грн та з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги по справі у розмірі 163,48 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Міньковська Анастасія Володимирівна, задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 вересня 2024 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення витрат на водопостачання у розмірі 4140,51 грн та ухвалитиу цій частині нове,про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17 вересня 2024 рокускасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) грн 05 коп витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати, понесені за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 937 (дев'ятсот тридцять сім) грн 36 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 163 (сто шістдесят три) грн 48 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко