печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17816/23-к
03 грудня 2024 року Печерський районний суд м.Києва у складі:
головуючого - судді: ОСОБА_1
за участю: секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисника адвоката ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Києві обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні №62023100120000291 від 17.04.2023 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.2 ст.302, ч.3 ст.303 КК України
В провадженні судді Печерського районного суду м.Києва надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні №62023100120000291 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.04.2023 за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.2 ст.302, ч.3 ст.303 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 просив затвердити угоду, оскільки угода укладена відповідно до норм чинного КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_6 зазначив, що суть пред'явленого обвинувачення йому зрозуміла. Провину свою у вчиненні кримінального правопорушення визнає в повному обсязі. Призначене відповідно до угоди покарання, йому зрозуміло. Угода ним була укладена добровільно, примусу не було. Він розуміє своє право на повний судовий розгляд, наслідки укладення вказаної угоди ним зрозумілі. Просив затвердити угоду.
Захисник адвокат ОСОБА_4 зазначив, що угода про визнання винуватості була укладена в його присутності. Жодних порушень під час складання угоди винуватості не було. Просив затвердити угоду.
Заслухавши думку учасників провадження, дослідивши обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладено два види угод, один з яких - угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, другий - угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно із п.1 ч. 3 ст. 314 КПК Україниу підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 КПК України.
Відповідно до вимог п.1 ч.4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена, зокрема, у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів.
Сторони угоди (незалежно від її виду) зобов'язані, крім іншого, узгоджувати міру покарання та звільнення від його відбування з випробуванням (якщо домовленості щодо такого звільнення мали місце та сторони дійшли згоди).
Домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність.
Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК України (зокрема, щодо змісту та порядку укладення угоди) і закону України про кримінальну відповідальність (зокрема, щодо узгодженої міри покарання, звільнення від його відбування з випробуванням), наявність підстав для відмови в її затвердженні (ч.7 ст.474 КПК України), заслуховує думку сторін щодо можливості затвердження угоди, яка розглядається.
Відповідно до угоди від 27 квітня 2023 року, обвинувачений ОСОБА_5 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях і зобов'язався у судовому провадженні беззастережно визнати свою винуватість та співрацювати з органом досудового розслідування у викритті осіб, а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та інших членів злочинної організації. З урахуванням обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відобразились у щирому каятті, активному сприянні органу досудового розслідування під час розслідування злочинів, наявність на утриманні чотирьох малолітніх дітей, відсутність фактично спричиненої шкоди, сторони погодились на призначення ОСОБА_5 покарання за ч.2 ст.255 КК України у виді позбавлення волі строком на п'ять років, ч.2 ст.302 КК України у виді позбавлення волі строком на три роки, ч.3 ст.303 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі строком на чотири роки без конфіскації майна. На підставі ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень визначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов'язків визначених у статті 76 КК України.
Згідно зі ст. 470 КПК України прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний враховувати такі обставини: ступінь тяжкості та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; характер і тяжкість обвинувачення (підозри), наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Крім цього, частиною першою ст. 472 КПК України, передбачений зміст угоди про визнання винуватості, який полягає у визначенні наступних даних, зокрема: сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Відповідно до п.п.1,2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінально покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України завдань закону про кримінальну відповідальність правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Статтею 2 КПК України визначено, що одними із завдань кримінального провадження є захист суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України обов'язковою умовою прийняття судом рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є наявність обставин, які б переконливо свідчили про можливість його виправлення без відбування покарання. Такі обставини мають давати підстави для висновку, що передбачені ст.. 76 цього Кодексу наглядові та соціально-виховні заходи будуть ефективними й достатніми для досягнення вищевказаної мети.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст наданої сторонами угоди про визнання винуватості, суд доходить до висновку про те, що прокурором під час укладення угоди про визнання винуватості не були враховані, як обставини, визначені у ст.470 КПК України, так і істотні умови угоди про визнання винуватості, передбачені ст.472 КПК України. Узгоджена в угоді міра покарання, не відповідає тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого, якого раніше неоднаразово звільняли від покарання на підставі ст.75 КК України, але після відбуття іспитового строку ним скоювались нові злочини. За таких умов угода вочевиді не відповідає інтересам суспільства.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абз. 5 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 23.12.2005 року «Про практику розгляду судами справ про звільнення особи від кримінальної відповідальності», згідно з якими щире каяття характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює бажання виправити ситуацію, відшкодовує заподіяну злочином шкоду.
Таким чином визначене покарання та умови звільнення від його відбування на підставі ст.75 КК України не відповідають вимогам Кримінального кодексу України та інтересам суспільства.
За наслідками розгляду угоди в судовому засіданні (під час підготовчого судового провадження або під час судового розгляду) суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону і закону про кримінальну відповідальність, врахувавши доводи сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження, має прийняти одне із таких рішень: відмовити у затвердженні угоди в разі встановлення підстав, передбачених ч. 7 ст.474 КПК, та: повернути кримінальне провадження прокурору, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, для його продовження у порядку, передбаченому розділом ІІІ КПК; або продовжити судовий розгляд у загальному порядку, якщо угоду було укладено під час його здійснення; або призначити судовий розгляд для проведення судового провадження в загальному порядку, якщо до суду надійшов обвинувальний акт, а угоду було укладено під час підготовчого провадження, а також у випадку подання прокурором відповідного клопотання, пов'язаного з відсутністю необхідності продовження досудового розслідування внаслідок його фактичного закінчення. При цьому, зокрема в останньому випадку, слід неухильно дотримуватися вимог закону щодо відкриття сторонами кримінального провадження одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Однак, як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, відкриття матеріалів кримінального провадження сторонам кримінального провадження не здійснювалося.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що умови угоди про визнання винуватості суперечать інтересам суспільства, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідним відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним ОСОБА_5 , та повернути кримінальне провадження стосовно останнього прокурору для продовження досудового розслідування.
Частиною 4 ст.314 КПК України передбачено можливість оскарження повернення обвинувального акта. Між тим, у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про затвердження угоди або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченомустаттями 468-47 5цього Кодексу, та така ухвала оскарженню не підлягає, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 25 квітня 2024 року по справі № 308/7233/23 (провадження № 51-1735ск24).
Також суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам п.8 ст.474 КПК України, згідно якого повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314,369-372,468,470,472,474 КПК України, суд
Відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості від 27.04.2023, укладеної між прокурором Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 .
Повернути кримінальне провадження №62023100120000291 від 17.04.2023 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.2 ст.302, ч.3 ст.303 КК України, яке надійшло до суду з обвинувальним актом та угодою про визнання винуватості прокурору Київської міської прокуратури для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 КПК України.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1