17.12.2024
Справа №607/10216/24
(заочне рішення)
17 грудня 2024 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
-головуючої судді Черніцької І.М.
-за участю секретаря судового засідання Демборинського М.Р.
- сторони в судове засідання не з'явились
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний Указ винесено у зв'язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.
27 лютого 2022 року згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за №69/2022 він призваний у Збройні сили України для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . На даний час, він проходить військову службу та бере безпосередню участь у бойових діях з метою забезпечення здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у ВЧ НОМЕР_2 .
Результатом збройної агресії особисто для нього стало те, що він був свідком, як російська військова техніка здійснювала обстріли кварталів міста та українських військовослужбовців. Він змушений був залишити свою дружину з малолітньою донькою і піти захищати Україну. На сьогодні, він позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодження побуту. Всі ці обставини відобразились на його матеріальному і моральному стані.
Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку його прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту. Умови, в яких зараз він проживає, не дають йому можливості налагодити звичний спосіб життя. Втративши можливість мирно проживати на рідній землі, можливість спілкуватись з близькими людьми, він відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що завдає йому моральної шкоди. Він змушений витрачати час та кошти для захисту своїх прав та інтересів.
Враховуючи множинний та триваючий характер порушень його прав та законних інтересів, а також зважаючи на практику ЄСПЛ, позивач вважає законним обраний ним спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно нього.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 35000 євро, позивач вказує, що це є справедливою компенсацією з агресора - російської федерації за факт порушення основоположних прав людини в Україні, через що йому завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання, страх, стрес через війну.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття безпорадності та розчарування, які щоденно він відчуває через неможливість мирно проживати на рідній землі та користуватись належним йому житлом, спілкуватись з близькими, вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за завдану йому моральну шкоду у сумі 1 473 185 грн, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентним 35 000 євро.
Такий розмір компенсації відповідає практиці Європейського суду з прав людини при розгляді аналогічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через незаконну окупацію.
За наведених підстав, позивач просить стягнути з держави РФ на його користь, на відшкодування моральної шкоди 35 000 євро, еквівалент 1 473 185.00 грн.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2024 року відкрито провадження у справі. Постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 серпня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, проте у позовній заяві просив проводити розгляд справи у його відсутності.
Представник відповідача держави РФ в особі міністерства юстиції РФ в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позовну заяву не надав суду.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з російською федерацією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року по справі 308/9708/191 установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
Верховний Суд у вказаній справі зробив виключення із вищенаведеного загального правила, передбаченого ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема, дійшов висновку щодо можливості розгляду позовів про відшкодування шкоди, спричиненої військовою агресією рф, в українських судах, без необхідності отримання згоди компетентних органів рф та в принципі без необхідності надсилання таким органам будь-яких процесуальних повідомлень.
Суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, а тому відповідно до вимог ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.
За вказаних обставин, з підстав, визначених ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований в АДРЕСА_1 , що стверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 від 14 червня 2006 року.
Як вбачається із довідки ВЧ польова пошта НОМЕР_4 від 02 січня 2016 року, ОСОБА_1 04 грудня 2015 року прибув у службове відрядження до складу сил та засобів штаб АТО, у період з 04 грудня 2015 року по даний час брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районі /районах проведення антитерористичної операції.
З довідки ВЧ НОМЕР_5 від 15 березня 2018 року встановлено, що ОСОБА_2 у період з 04 грудня 2015 року по 22 лютого 2016 року, з 15 квітня 2016 року по 15 травня 2016 року, з 09 червня 2016 року по 26 липня 2016 року, з 21 вересня 2016 року по 30 листопада 2016 року, з 04 травня 2017 року по 21 липня 2017 року. з 21 листопада 2017 року по 26 лютого 2018 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районі /районах проведення антитерористичної операції.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батьками якої зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 19 вересня 2020 року.
З військового квитка ОСОБА_2 встановлено, що 27 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за №69/2022 року ОСОБА_2 призваний у Збройні сили України.
Як вбачається із довідки ВЧ НОМЕР_1 від 06 вересня 2022 року за № 225, ОСОБА_1 призваний з 27 лютого 2022 року та проходить військову службу по мобілізації відповідно до Указу Президента України № 69/2022.
Згідно довідки ВЧ НОМЕР_1 від 06 вересня 2022 року за №224 вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та бере безпосередню участь у бойових діях з 09 березня 2022 року і по теперішній час.
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_2 від 08 березня 2024 року за № 1353 встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 в період з 12 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року, з 03 травня 2023 року по 28 серпня 2023 року, з 15 вересня 2023 року по 23 листопада 2023 року, з 11 грудня 2023 року по 05 березня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Лиманській територіальній громаді Донецької області.
Згідно посвідчення виданого Управлінням персоналу штабу ВЧ НОМЕР_7 від 05 травня 29016 року вбачається, що ОСОБА_2 користується пільгами встановленими для учасників бойових дій.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до вимога ч.2 ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено поняття судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.
Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).
Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення російської федерації на суверенну територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Відповідно до вимог частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Положеннями ст. 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до вимог ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Таким чином, враховуючи все вищенаведене, оцінюючи в сукупності наявні у справі докази та кожен зокрема, суд вважає, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни позивач зазнав моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за свою безпеку та рідних, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй), оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
В даному випадку визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, наслідки, що наступили, та їх невідворотність.
Позивач зазначає, що з початком військової агресії російської федерації проти України порушено його цивільні права, він вимушено залишив дружину із малолітньою донькою, житло, мобілізований до ЗСУ, він втратив звичний спосіб життя, періодично мешкає у бомбосховищах, позбавлений можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб. Ці обставини відобразились на моральному стані позивача.
Враховуючи приведені позивачем обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний ним спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, глибину фізичних та душевних страждань внаслідок мобілізації, тривалої безпосередньої участі в бойових діях, вимушеному залишені сім'ї, житла, постійних ракетних обстрілів й ведення інших бойових дій з ураженням цивільних об'єктів, порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 17 500 євро, що складає еквівалент 736 592 гривні 50 копійок станом на 08 квітня 2024 року день звернення до суду із позовом.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України суд враховує висновки Верховного Суду, які викладено у постанові 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Згідно з вимогами п. 22 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави в розмірі 7366 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 76-82, 89, 133, 223, 247, 258, 259, 263-265, 282-284, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 17 500 (сімнадцять тисяч п'ятсот) євро, що складає еквівалент 736 592 (сімсот тридцять шість тисяч п'ятсот дев'яносто дві) гривні 50 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з держави російської федерації на користь держави судовий збір у сумі 7366 (сім тисяч триста шістдесят шість) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: держава російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, місце знаходження:119991, вул. Житня, 14 м. Москва, російська федерація, код ЄДРПОУ відсутній.
Головуюча суддя І.М. Черніцька