печерський районний суд міста києва
Справа № 757/7870/24-ц
пр. 2-5193/24
01 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В при секретарі судових засідань - Медведєвій М.Г учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку позовного загального провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійним, -
У лютому 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір від 30 липня 2007 року. Позивач посилався на те, що 30 липня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № MKMOGA00000226, відповідно до умов якого, банк надав кошти в розмірі 18 100 доларів США, зі сплатою відсотків, строком до 29 липня 2013 року. Будучи добросовісним платником позивачем належним чином виконувались умови кредитного договору. Втім, позивач вважає, кредитний договір № NMKMOGA00000226 вiд 30 липня 2007 року недійсним, оскільки на момент підготовки та підписання договору банк не надав позивачу інформацію про сукупну вартість кредиту та реальну процентну ставку. Своїми діями, банк ввів позивача в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, тобто застосував нечесну підприємницьку практику, а також включив у договір несправедливі умови. Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 22 лютого 2024 року в справі відкрито провадження для розгляду за правилами позовного загального провадження. 02 квітня 2024 року представник відповідача подав письмовий відзив в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати наслідки позовної давності.14 травня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив Ухвалою судді від 12 червня 2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд установив, що відповідно до укладеного між Публічного акціонерного товариства «ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 кредитного № MKMOGA00000226 від 30 липня 2007 року відповідачу було надано кредит у розмірі 18100, 00 Доларів США на термін до 29 липня 2013 року на споживчі цілі, а також 1086, 00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2. 7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0, 92 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 1, 5 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати 0, 20 % від Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до несправедливих відносяться положення договорів, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Звертаючись до суду з позовом, позивач як на підставу позову посилався на те, що укладений між банком та ним оспорюваний договір слід визнати недійсним, оскільки він суперечить вимогам Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про банки і банківську діяльність» зокрема при укладенні договорів, банк не надав позичальнику повної та доступної інформації щодо умов кредитивання, сукупну вартість кредиту, що є істотною умовою договору. Як убачається із договору кредиту, позивач був ознайомлений з умовами кредитування та погодився із ними, підписавши договір без зауважень, отримав кошти в розмірі 18 100 доларів США , здійснював погашення кредиту та відсотків за його користування і лише у 2024 році, тобто сімнадцять років після отримання кредиту, заявив позовні вимоги про визнання договору кредиту недійсним. Пунктом 2.4 Правил банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Зазначені обов'язки кредитодавця кореспондують праву споживача його фінансових послуг на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, яке передбачено частиною першою ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. В укладеному сторонами договорі визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит - 29 липня 2013 року, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін. Кредитним договором визначена фіксована сума грошових коштів, яка мала сплачуватись боржником протягом стоку дії договору, а тому орієнтовна сукупна вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту була відома позичальнику. А відтак спростовує доводи позивача щодо не зазначення в договорі сукупної вартості кредиту. Вказаний договір підписано представником банку та позичальником, що свідчить про ознайомлення останнього із умовами, перевагами та недоліками кредиту та їх прийняття. Заявник не був позбавлений можливості відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, що визначено частиною другою статті 1056 ЦК України, але таких дій не здійснив. Щодо позовних вимог про визнання недійним (в частині сплати «винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,5% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати») п. 7.1 Кредитного договору № MKMOGA00000226 від 30 липня 2007 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 суд вказує наступне. Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 627 ЦК передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Так, відповідно до матеріалів справи, умову про сплату Позичальником винагороди Банку, обумовленої п.7.1 Розділу «Особливі умови» Кредитного договору, а саме - «за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,5% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати» - були узгоджені сторонами при його укладенні, тобто Позичальник погодився саме з таким видом та розміром винагороди, порядком надання кредиту та порядком його погашення. Всі ці умови чітко прописані у Кредитному договорі та не можуть мати жодного подвійного розуміння та/або змісту. До того ж, матеріалами справи встановлено, що позивач, на протязі дії Кредитного договору сплачував встановлений розмір винагороди (комісії) та не ставив питання щодо незгоди з цим пунктом - раніше. Відповідно до абзацу 3 ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У розумінні ст. 1 «Визначення термінів» ЗУ «Про захист прав споживачів» -послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Таким чином, суд приходить до висновку, що законною буде не будь-яка комісія, яка передбачена в кредитному договорі, а лише та, що відповідає певним умовам, а саме: комісія повинна бути платою за конкретну послугу, тобто матеріальне або нематеріальне благо, яке надається банком Позичальнику за замовленням останнього; кредитний договір має містити чіткий розмір комісії, порядок її нарахування та сплати. Отже, всі ці умови саме передбачені в Кредитному договорі, на який посилається Позивач. Пункт 2.4 глави 2 розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України віл 18.06.03 року № 255 (в подальшому - Правила № 255), визначає комісійні доходи і витраті: банку як операційні доходи й затрати за наданими або отриманими послугами, сума яка і обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи вважається фіксованою. Комісії, що отримуються під час надання послуг встановлені підпунктом б) пункт* 2.4 розділу II Правил № 255. За смисловою ознакою, виходячи з вищезазначених законодавчих актів, комісія за надання та обслуговування кредиту - це плата за ПОСЛУГИ банку, які надають споживачеві для задоволення його особистих потреб. Зважаючи на це, правове регулювання такої умови в кредитному договорі, з урахуванням її відплатності, слід розглядати й оцінювати в розумінні поняття «послуга». Норми, які встановлюють загальне положення про надання послуг, відокремлено в главу 63 ЦК України. Зокрема, частиною 1 статті 901 зазначеної глави ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту наведеного визначення вбачається, що в ньому розкривається змістовне навантаження словосполучення «надання послуг». Воно, зокрема, полягає у тому, що під послугою слід розуміти вчинення певних дій, які мають корисний ефект для послугоотримувача. Фінансовий інструмент - будь-який контракт, результатом якого є створення фінансового активу одного суб'єкта господарювання і фінансового зобов'язання іншого суб'єкта господарювання. Одним із фінансових інструментів є грошове зобов'язання Позичальника за договором кредиту або займу. Тобто, позивач помилково та безпідставно вважає, що включення в Кредитний договір умов щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту не відповідає вимогам закону. Враховуючи викладене, відсутня жодна правова підстава щодо визнання недійсною умови п.7.1 Кредитного Договору № MKMOGA00000226 від 30 липня 2007 року в частині сплати «винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. Частиною першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою. п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. З ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні кредитного договору. Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Отже, зміст Кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; при укладенні Кредитного договору була досягнута між сторонами згода з усіх істотних умов договору; Кредитний договір був укладений в встановленій законодавством формі - письмовій; Кредитний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; позичальник при укладенні Кредитного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення Позичальника було вільним і відповідало його внутрішній волі. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Водночас, відповідно до частини 2 вказаної статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 253 ЦК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Враховуючи вищевикладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог, а відтак про відмову у задоволенні позову. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, а тому оскільки у задоволенні позову відмовлено, при цьому, позивач звільнений від сплати судового збору, питання про відшкодування судового збору не підлягає вирішенню та покладається на рахунок держави.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 263- 265, 268 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійним - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання апеляційної до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач : ОСОБА_1 : АДРЕСА_1
відповідач : Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м.Київ, вул.. Грушевського,1Д, адреса для листування: 49094, вул.. Набережна Перемоги, 30
Дата складання повного тексту рішення 16.12.2024 р Суддя Т.В. Остапчук