вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" грудня 2024 р. Справа№ 911/431/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Хрипуна О.О.
Кравчука Г.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "МХП" та Заступника керівника Київської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Київської області
від 07.06.2024 (повний текст підписано та складено 04.07.2024)
у справі №911/431/24 (суддя П.В. Горбасенко)
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах дежави в особі:
1. Полтавської обласної військової адміністрації
2. Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України
до Приватного акціонерного товариства "МХП"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 152 360, 38 грн
Короткий зміст позовних вимог
Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі прокурор / прокуратура) в інтересах держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації (далі позивач 1) та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі позивач 2) звернулись з позовом до Господарського суду Київської області з вимогами до Приватного акціонерного товариства "МХП" (далі відповідач) про стягнення 152 360, 38 грн, з яких: 143 736, 20 грн штрафних санкцій та 8 624, 18 грн 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає про неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, укладеного через приєднання сторін до такого договору, що відповідає формі договору, оприлюдненому на вебсайті Акціонерного товариства "Українська залізниця" в редакції, затвердженій рішенням правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 12.03.2022, за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620, в частині недотримання строків поставки товару.
Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської області від 07.06.2024 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "МХП" в дохід Державного бюджету України 14 373 грн 62 коп. пені.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "МХП" на користь Полтавської обласної прокуратури 285 грн 66 коп. судового збору.
Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
Судове рішення мотивовано наявністю обґрунтованих підстав для реалізації судом свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 90%, тобто до 14 373,62 грн та відсутність підстав для нарахування та стягнення із відповідача сум 3% річних в порядку вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погодившись із вказаним рішенням Приватне акціонерне товариство "МХП" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 07.06.2024 у справі №911/431/24 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неналежній оцінці доказів, які містяться в матеріалах справи. При цьому скаржник стверджував, що:
- виходячи з положень договору, сторони визначили, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплачується на рахунок платника, тобто АТ "Українська залізниця", а не на користь Державного бюджету України;
- та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам не нівелюють умов договору, оскільки особливі умови про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ Українська залізниця;
- в умовах масштабних корупційних скандалах на державних закупівля на потреби Збройних Сил України, звертатися до компанії, яка не дивлячись на всі безпекові ризики виконала свої зобов'язання в повному обсязі та продовжує підтримувати власними коштами Збройні Сили України, з подібним позовом не відповідає моральним засадам суспільства.
Також не погодившись з рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване судове рішення в частині незадоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення в частині незадоволених позовних вимог прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджував, що:
- визначений договором строк поставки товару у 2 дні, мав істотне значення для замовника, так як придбані продовольчі товари використовувались для запобігання гуманітарної катастрофи серед цивільного населення;
- матеріали справи не містять доказів, які б слугували підтвердженням того, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків; поважності причини несвоєчасного виконання зобов?язання; тяжкого фінансового становища боржника та значна кількість зобов?язань перед третіми особами; негайного добровільного усунення відповідачем порушення та його наслідків тощо;
- судом, не взято до уваги, що кошти, які належить сплатити ПрАТ "МХП" у вигляді пені за неналежне (несвоєчасне) виконання зобов?язання, підлягають сплаті до Державного бюджету України, з якого наразі фінансуються потреби Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних та інших державних органів, залучених до виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканності державного кордону та захисту держави, а також заходи, спрямовані на подолання наслідків регулярних обстрілів як військової, так і цивільної, і критичної інфраструктури України в умовах воєнного стану;
- зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Узагальнені доводи та пояснення учасників справи
16.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній просив суд врахувати при вирішенні даної справи висновки Верховного Суду викладені в постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23.
12.11.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача-2 надійшли пояснення по справі, які останній просив врахувати під час розгляду даної справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2024 апеляційну скаргу у справі №911/431/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 29.07.2024 апеляційну скаргу у справі №911/431/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
07.08.2024 матеріали справи №911/431/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024, у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/431/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 12.08.2024, справу №911/431/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко О.В., Кравчук Г.А.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/431/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.08.2024, справу №911/431/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Скрипка І.М., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МХП" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі №911/431/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі №911/431/24 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
30.08.2024 до суду від Приватного акціонерного товариства "МХП" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
06.09.2024 до суду від Заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "МХП" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі №911/431/24. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі №911/431/24. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури та апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МХП" на рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі №911/431/24.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2024, у зв'язку з перебуванням судді Скрипки І.М. у відпустці та судді Кравчука Г.А. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/431/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 29.11.2024, справу №911/431/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024, у зв'язку з перебуванням суддів Тарасенко К.В. та Тищенко О.В. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/431/24.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.12.2024, справу №911/431/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Хрипун О.О., Кравчук Г.А.
Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивача в даній справі.
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
В обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в особі Полтавської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України в суді, прокурор у позовній заяві зазначив про існуюче порушення майнових інтересів держави у бюджетній сфері та необхідність їх комплексного захисту, оскільки ПрАТ "МХП" несвоєчасно виконало поставку продовольчих товарів тривалого зберігання, що поставило під загрозу забезпечення належного задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану та утримало у себе протягом тривалого часу перераховані йому бюджетні кошти у вигляді попередньої оплати.
Полтавська обласна прокуратура листом від 29.12.2023 №15/2-744 вих-23 повідомила Полтавську обласну військову адміністрацію про порушення інтересів держави у зв?язку з несвоєчасним виконанням ПрАТ "МХП", як постачальником, своїх договірних зобов?язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, і наявності підстав для стягнення відповідних сум у судовому порядку.
У відповіді від 23.01.2024 №410/1/01-52 Полтавська обласна військова адміністрація повідомила обласну прокуратуру, що порушення договірних умов не відбулося та відсутні підстави для вжиття заходів до поновлення інтересів держави.
Також Полтавською обласною прокуратурою листом від 29.12.2023 №15/2-745 вих-23 про порушення інтересів держави у зв?язку з несвоєчасним виконанням постачальником своїх договірних зобов?язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану і наявності підстав для стягнення відповідних сум в судовому порядку, повідомлено Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України.
З відповіді міністерства від 05.01.2024 № 295/34/10-24 вбачається, що воно не вживало заходів на захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом до ПрАТ "МХП" оскільки вважає, що не є стороною договору та не може заявляти позовних вимог.
Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, а Полтавською обласною військовою адміністрацією та Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України допущено бездіяльність, апеляційний суд приходить до висновку, що вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Полтавською обласною військовою адміністрацією як замовником, AT "Укрзалізниця" як платником та Приватним акціонерним товариством "МХП" як постачальником укладено договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та / або пакувальних товарів для їх фасування.
На офіційному вебсайті Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі АТ "Укрзалізниця") за посиланням https://uz.gov.ua/about/procurement/ опубліковано проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління АТ "Укрзалізниця" від 12.03.2022.
Положеннями пп. 1.1-1.3, 2.1, п.п. 2.2.1, 2.2.2 п. 2.2, пп. 5.4, 5.5, 5.8, 5.9, 6.1, 6.2, 6.8, 10.1, 11.1-11.4 договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та / або пакувальні товари для їх фасування (надалі товар) перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках (далі заявка), а замовник зобов'язується прийняти вказаний товар, а платник зобов'язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.
Укладанням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.
Обсяги поставки товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування задатків та потреб замовника.
У заявці обов'язково зазначається назва предмету закупівлі з зазначенням коду ДК 021:2015 (Єдиний закупівельний словник) згідно з показником четвертої цифри.
Загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів.
Оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 02.03.2022 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (зі всіма чинними змінами), на таких умовах.
Попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.
Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.
Товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.
Датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів.
Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття представником замовника партії товару в пункті призначення. Доказом прийняття партії товару є акт прийому-передачі та / або накладна (товарно-транспортна або залізнична) та / або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином (відповідно до вимог законодавства України та умов цього договору) та підписані уповноваженими особами.
Ризик випадкового знищення або псування товару, що поставляється, переходить до замовника одночасно з виникненням у нього права власності.
У разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
У разі порушення постачальником зобов'язань по якості, в тому числі поставки товару нижчого ґатунку, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника штраф у розмірі 10 % від вартості такого товару. Заміна товару неналежної якості здійснюється постачальником за власний рахунок.
Постачальник зобов'язаний у разі не здійснення ним поставки товару з будь-яких причин повернути отриманий ним відповідно до умов цього договору авансовий платіж не пізніше, ніж протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту, коли мала бути здійснена поставка.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31 грудня 2022 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов'язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 та продовженого Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022.
Відповідно до умов ст. 634 Цивільного кодексу України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору.
Постачальник не має права змінювати умови договору, а лише може до них приєднатися.
Замовник має право вносити зміни у цей договір за погодженням з платником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному вебсайті: http://uz.gov.ua.
Платник має право вносити зміни до цього договору за погодженням із замовником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному вебсайті: http://uz.gov.ua.
Платник має право вносити зміни до цього договору за погодженням із замовником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному вебсайті: http://uz.gov.ua.
Зміни до цього договору поширюються на всіх постачальників та замовників, які приєдналися до договору після набрання чинності відповідними змінами (доповненнями, уточненнями) до цього договору.
На виконання умов договору Полтавська обласна військова адміністрація 18.04.2022 на адресу Приватного акціонерного товариства "МХП" направила заявку на закупівлю продовольчих товарів, а саме: паштету з куркою (м/б 0, 405 кг) у кількості 76 982, 40 кг та паштету з куркою (м/б 0, 355 кг) в кількості 33 739, 20 кг, тоді як відповідач на адресу позивача-1 направив рахунок № 33 від 18.04.2022 на оплату авансового платежу в розмірі 30 % від загальної вартості товару, згідно якого постачальник зобов'язався поставити замовнику відповідний товар на загальну суму 13 497 580, 80 грн.
На виконання вказаного рахунку № 33 від 18.04.2022 АТ "Укрзалізниця" перерахувало Приватному акціонерному товариству "МХП" попередню оплату у розмірі 4 049 274, 24 грн із призначенням платежу "передоплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно рахунку № 33 від 18.04.2022", що підтверджується платіжною інструкцією №69992 від 22.08.2022.
Таким чином, з урахуванням здійсненої платником 22.08.2022 попередньої оплати за рахунком № 33 від 18.04.2022 поставка товару відповідачем мала відбутись у строк до 24.08.2022 включно.
Однак, всупереч умовам договору та положенням чинного законодавства України відповідачем зобов'язання з поставки товару у визначені строки не виконано.
Відповідачем здійснено поставку товару за період з 29.08.2022 по 10.10.2022, відповідно до реєстру видаткових накладних, на загальну суму 13 497 580, 80 грн, а саме:
-29.08.2022 на суму 630 777, 60 грн згідно видаткової накладної № ДТ200723892 від 29.08.2022;
-30.08.2022 на суму 2 214 432, 00 грн згідно видаткової накладної № ЦБ200046704 від 30.08.2022;
-30.08.2022 на суму 2 377 900, 80 грн згідно видаткової накладної № ЦБ200046702 від 30.08.2022;
-01.09.2022 на суму 2 277 676, 80 грн згідно видаткової накладної № ЦБ200046986 від 01.09.2022;
-02.09.2022 на суму 1 240 992, 00 грн згідно видаткової накладної № КА200188778 від 02.09.2022;
-06.09.2022 на суму 2 377 900, 80 грн згідно видаткової накладної № КА200189394 від 06.09.2022;
-08.09.2022 на суму 2 367 892, 80 грн згідно видаткової накладної № ЦБ200047673 від 08.09.2022;
-10.10.2022 на суму 10 008, 00 грн згідно видаткової накладної №ДТ200748289 від 10.10.2022.
За таких обставин, відповідачу у відповідності до п. 6.1 договору нараховано 143 736, 20 грн пені за період з 25.08.2022 по 28.08.2022 на суму боргу 13 497 580, 80 грн; за період з 29.08.2022 по 29.08.2022 на суму боргу 12 866 802, 20 грн; за період з 30.08.2022 по 30.08.2022 на суму боргу 8 274 470, 40 грн; за період з 01.09.2022 по 01.09.2022 на суму боргу 5 996 793, 60 грн; за період з 02.09.2022 по 05.09.2022 на суму боргу 4 755 801, 60 грн; за період з 06.09.2022 по 07.09.2022 на суму боргу 2 377 900, 80 грн; за період з 08.09.2022 по 09.09.2022 на суму боргу 10 008, 00 грн.
Крім того, прокурором нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 8 624,18 грн за прострочення виконання ПрАТ "МХП" зобов'язань щодо поставки товару.
Вважаючи порушеними інтереси держави, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача до Державного бюджету України відповідної суми пені та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням ПрАТ "МХП", як постачальником, своїх договірних зобов'язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МХП" слід задовольнити з огляду на таке.
Як уже було зауважено, прокурор оскаржує рішення суду про часткове задоволення вимог про стягнення пені та відмову у задоволенні вимог про стягнення 3% річних, а відповідач - в частині задоволення вимог про стягнення пені.
Щодо апеляційної скарги прокурора
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що поставка товару за договором була здійснена з порушенням обумовленого строку поставки. Зокрема, поставка була погоджена сторонами не пізніше 24.08.2022 включно, проте поставка була остаточно здійснена 10.10.2022.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6.1 договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пенюу розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
У разі невиконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України та цього договору, за винятком випадків, коли виконання таких стає неможливим в силу обставин форс-мажору, зміни законодаства та ін.
Колегія суддів, перевіривши здійснений прокурором розрахунок пені, вважає його арифметично правильним. Таким чином, розмір пені за прострочення виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та / або пакувальних товарів для їх фасування становить 143 736, 20 грн.
При цьому, Приватне акціонерне товариство "МХП" просило місцевий господарський суд зменшити розмір штрафних санкцій на 95%, в обґрунтування чого відповідач зауважив про: -відсутність завданих збитків через поставку, оскільки прокуратурою не надано жодного доказу на підтвердження того, що Полтавській обласній військовій адміністрації чи АТ "Укрзалізниця" завдано будь-яких збитків; -виконання зобов'язань за тристороннім договором в повному обсязі; -здійснення агрохолдингом "МХП" діяльності, спрямованої на підтримку держави у протистоянні з ворогом, зокрема, виділення коштів на допомогу Збройним силам України, що підтверджується матеріалами видань "Газета.ЮА", "Ділова столиця", "Укрінформ", "Форбс" та дослідженнями "Ліга.нет". Отже, за доводами Приватного акціонерного товариства "МХП", незважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, обмежений експортний режим і нестабільну безпекову ситуацію, відповідач продовжує займати лідерські позиції серед українського бізнесу в підтримці держави, Збройних сил України, своїх працівників, включаючи мобілізованих, тоді як, незважаючи на згадану вище політику, орган прокуратури в інтересах держави намагається стягнути з відповідача штраф за мінімальне прострочення у поставці товару, що виникло через активну фазу війни.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вирішуючи питання зменшення розміру пені, місцевий суд виходив з, що означений випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на: 1) ступінь виконання зобов'язання боржником: 10.10.2022 замовник отримав товар відповідно до узгоджених умов договору, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін, отже, на момент звернення прокурора до господарського суду визначений договором товар був переданий Полтавській обласній військовій адміністрації, тобто зобов'язання виконане в повному обсязі; 2)причини неналежного виконання зобов'язання: існування активної фази війни у період виконання обов'язків сторонами договору, що ускладнювала вчасне здійснення поставки; 3)тривалість прострочення виконання зобов'язання: порушення строків поставки товару постачальником є незначним; 4) поведінку боржника та поведінку кредитора: постачальник і замовник були обізнані про виникнення обставин, які могли ускладнити та ускладнювали вчасне здійснення поставки; боржник не ухилявся від виконання своїх зобов'язань щодо поставки товару; зобов'язання з поставки товару виконані ним у повному обсязі 5)відсутність завданих збитків внаслідок порушення зобов'язання за тристороннім договором.
За таких обставин, з урахуванням ступеню виконання зобов'язання, зазначених обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду зі стягнення пені суд першої інстанції, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення з Приватного акціонерного товариства "МХП" штрафних санкцій на 90%.
Здійснивши зменшення штрафних санкцій господарським судом також забезпечено баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обстави справи та не допущено фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
З урахуванням наведеного, колегія суддів відхиляє доводи прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені.
При цьому колегія вважає за необхідне зазначити, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, а відповідний висновок сформульований в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 (пункт 7.43), а також в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22.
Стосовно ж нарахування прокурором 3% річних у розмірі 8 624, 18 грн за прострочення виконання Приватним акціонерним товариством "МХП" зобов'язань щодо поставки товару, колегія суддів зазначає таке.
В обґрунтування стягнення сум 3% річних прокурор посилається на порушення відповідачем грошових зобов'язань, оскільки останній в порушення ч. 2 ст. 693 ЦК України та п. 6.8 договору, починаючи з 25.08.2022, користувався чужими грошовими коштами.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Відтак нарахування, зокрема, 3% річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення саме грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
За змістом ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплатити кошти кореспондує обов'язок боржника такої сплати.
Означений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду згідно постанов від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Водночас правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, a тому, відповідно, до нього можуть нараховуватися 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.
Як випливає з укладеного між сторонами тристороннього договору (п. 1.1 договору), відповідач як постачальник зобов'язався поставити замовнику (Полтавській обласній військовій адміністрації) продовольчі товари тривалого зберігання, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначалися замовником у заявках, тоді як замовник зобов'язався прийняти вказаний товар, а платник (АТ "Укрзалізниця") своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.
Таким чином, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що відповідач як постачальник за тристороннім договором не несе відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, оскільки грошових зобов'язань згідно такого договору не мав. Крім того, у Приватного акціонерного товариства "МХП" у спірних правовідносинах також не виникло зобов'язання із повернення суми авансу, тобто грошового зобов'язання, оскільки обумовлений договором обсяг товару був поставлений відповідачем, про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні на загальну суму 13 497 580, 80 грн, за відсутності зауважень з боку замовника щодо якості чи некомплектності поставленого товару.
До того ж з вимогою про повернення сплачених АТ "Укрзалізниця" коштів у порядку ст. 530 ЦК України позивачі до відповідача не зверталися.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для нарахування та стягнення із відповідача сум 3% річних в порядку вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За таких осбставин, доводи прокурора про неправильне застосування судом ст. 625 ЦК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду спору.
Щодо апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "МХП"
Предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення з відповідача пені та 3% річних за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару в сумі 143 736, 20 грн пені та 8 624, 18 грн 3% річних до Державного бюджету України. За доводами прокурора сума пені має бути стягнута саме до державного бюджету на підставі частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України, оскільки кошти на оплату товару були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам.
В розрізі доводів відповідача щодо стягнення штрафних санкцій на користь АТ "Українська залізниця", на рахунок якого, виходячи з положень договору, сплачується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а не в дохід Державного бюджету України, місцевий суд дійшов висновку, що кошти, які перераховувалися платником - АТ "Укрзалізниця" відповідачу як оплата за тристороннім договором є за своїм походженням субвенцією з державного бюджету до місцевого бюджету, відтак не є особистими коштами третьої особи, у зв'язку з чим, на переконання суду, п. 6.1 договору передбачав сплату пені саме на рахунок платника, а не на його користь.
Враховуючи цю обставину, суд вважав за доцільне стягнути заявлені до стягнення суми штрафних санкцій за порушення договірного зобов'язання в дохід Державного бюджету України.
Однак, колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частинами першою - третьою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
З наведних вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Зазначене стосується і зобов'язань, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов'язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансується за рахунок субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам.
Так, пунктом 6.1 договору сторонами погоджено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
При цьому, положення частин другої статті 231 ГК України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки (пені, штрафу) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею ГК України.
За приписами пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Згідно з статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як встановлено судом, договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання сторонами укладено сторонами в добровільному порядку.
При цьому, ПрАТ "МХП" укладало даний договір лише шляхом приєднання до його умов, а умови договору викладались на сайті АТ "Укрзалізниця". Тобто ПрАТ "МХП" не впливало на формулювання умов договору, не могло їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднувалось в цілому до умов договору.
Водночас, скаржник не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.
Таким чином, між сторонами даного спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
Отже, оскільки у пункті 6.1 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником (Полтавською обласною військовою адміністрацією), постачальник (ПрАТ "МХП") сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника (АТ "Укрзалізниця") пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок АТ "Укрзалізниця", є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які ПрАТ "МХП" отримало в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ "Укрзалізниця".
Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.
Колегія також не погоджується з доводами прокурора про те, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України. Так, пунктом 23 частини другої зазначеної статті Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
У договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.
Проте, в даному випадку, пунктом 6.1 договору не передбачено сплату постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено її сплату на рахунок платника, тобто АТ "Укрзалізниця".
Суд також не погоджується з доводами прокурора про те, що в укладеному договорі АТ "Укрзалізниця" є лише фактичним платником грошових коштів за грошовим зобов'язанням замовника за тристороннім договором, АТ "Укрзалізниця" не має права самостійно визначати, яким чином використовувати кошти Державного бюджетам, що за бюджетною програмою надавались останньому, а тому будь-які кошти за укладеними тристоронніми договорами повертаються та/або стягуються не на користь АТ "Укрзалізниця", а до Державного бюджета України з огляду на таке.
Як вбачається з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", АТ "Укрзалізниця" уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами.
Тристоронній договір - це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена частиною четвертою статті 626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов'язками наділяються усі троє учасники правочину.
З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що на АТ "Укрзалізниця" покладено як права, так і обов'язки в тому числі, і передбачено відповідальність платника за невиконання своїх зобов'язань. Зокрема, пунктом 1.1 договору на платника покладено обов'язок своєчасно забезпечити оплату товару, абзацом другим пункту 11.4 договору передбачено право платника вносити зміни до договору за погодженням із замовником, абзацом десятим пункту 7.3 Договору передбачено обов'язок постачальника відшкодувати платнику всі збитки, завдані у зв'язку із застосуванням до постачальника санкцій, а відповідно до положень пункту 6.6 договору платник - третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.
Також статутом АТ "Укрзалізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов'язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 15).
Відтак, АТ "Укрзалізниця" є самостійною стороною у договірних зобов'язаннях сторін з комплексом прав, обов'язків і відповідальностю, та може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором.
Наведе також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов пункту 6.1 договору, а саме на рахунок та на користь АТ "Укрзалізниця", що спростовує доводи прокурора про те, що передбачена пунктом 6.1 договору можливість постачальника сплатити пеню на рахунок платника є лише узгодженим сторонами договору порядком добровільної її сплати.
За наведених обставин, враховуючи що положення договору не передбачають сплату постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, в задоволенні позовних вимог слід було відмовити.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23 за подібних правовідносин.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, колегія суддів констатує неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин справи, беручи до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23 та від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про стягнення 152 360, 38 грн не підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Заступника керівника Київської обласної прокуратури не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МХП" слід задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2024 у справі №911/431/24 - скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг розподіляються у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "МХП" задовольнити.
Рішення Господарського суду Київської області від 07.06.2024 у справі №911/431/24 скасувати.
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Полтавської обласної військової адміністрації на користь Приватного акціонерного товариства "МХП" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.
Стягнути з Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України на користь Приватного акціонерного товариства "МХП" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.
Матеріали справи №911/431/24 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді О.О. Хрипун
Г.А. Кравчук