Справа № 320/46282/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Білоноженко М.А.
Іменем України
30 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2023 №13191/13-01-04-10/0013539, прийнятим Головним управлінням ДПС у Львівській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгоджених сум податкового зобов'язання з рентної плати за користування надрами, що тягне за собою застосування штрафних санкцій, передбачений п.124.2 ст. 124 ПК України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт зазначає, що контролюючим органо не доведено наявності умислу та вини у позивача, що унеможливлює притягнення до фінансової відповідальності.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» було отримано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2023 №13191/13-01-04-10/0013539, яким до Товариства застосовано штраф на суму 1 109 605,60 грн, прийнятий Головним управлінням ДПС у Львівській області на підставі Акту про результати камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з рентної плати за користування надрами для видобування нафти за період травень-серпень 2022 року, жовтень- грудень 2022 року, січень-лютий 2023 року від 05.05.2023 № 11732/13-01-04-10/00135390, проведеної відповідачем та висновку ГУ ДПС у Львівській області від 05.06.2023. №16999/6/13-01-04-10 на заперечення до акту перевірки.
Згідно з вказаним податковим повідомленням-рішенням та Актом перевірки ПАТ «Укрнафта» було порушено п.57.11 ст.57, п.257.5. ст.257 Податкового кодексу України, а саме - порушено термін сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання з рентної плати за користування надрами, що тягне за собою відповідальність у вигляді штрафних санкцій, передбачених п.124.2 ст.124 ПК України.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суд.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних виходив з того, що позивач був обізнаний із вимогами законодавства України в частині повноти, правильності та своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов'язання, про обставини, які звільняють від відповідальності або пом'якшують відповідальність за вчинення податкових правопорушень, відтак є доведеним наявність вини позивача у несвоєчасній сплати грошових зобов'язань і застосуванні відповідачем на підставі цього штрафних санкцій у розмірі 25% від суми несвоєчасно сплачених зобов'язань.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки посадових осіб податкових органів під час здійснення податкового контролю, врегульовано положеннями Податковий кодексом України (далі - ПК України).
У відповідності до п.п.19-1.1 п. 19-1.1 ст. 19 ПК України контролюючі органи здійснюють, зокрема, адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.
На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За приписами п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Відповідно до ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Так, пунктом 124.1 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Положеннями п.124.2 ст. 124 ПК України визначено, що діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
З вищезазначеного, можна зробити висновок, що застосування п. 124.2 ст. 124 ПК України, можливе лише у випадку встановлення податковим органом умислу в діях платника щодо не сплати узгодженої суми грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 109.1 ст. 109 ПКУ податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених ПКУ) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених ПК України.
При цьому згідно з абзацом другим зазначеного пункту діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Тобто, з системного аналізу вищевикладених норм, можна зробити висновок, що необхідною та достатньою підставою для встановлення умислу в діях платника, є встановлення обставин, які прямо стверджують що платник податку не тільки усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки а й бажав їх настання. Саме бажання настання негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу.
У свою чергу, як визначено п. 112.2 ст. 112 ПК України, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала змогу для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачено відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Положення пункту 109.3 статті 109 ПК України містять вичерпний перелік складів податкових правопорушень, для притягнення до відповідальності за які необхідно встановити вину платника податків. Це правопорушення, передбачені пунктами 123.2 -123.3 та 123.5 статті 123 ПК України, пунктами 124.2, 124.5 статті 124 ПК України, а також пунктами 125-1.2125-1.4 статті 125-1 ПК України. І всі ці склади правопорушень передбачають умисел на їх вчинення.
Інші склади правопорушень, передбачених відповідними статтями ПК України, не вимагають встановлення вини для притягнення платника податків до відповідальності.
Колегія суддів вказує, що матеріали справи, зокрема, акт про результати камеральної перевірки від 05.05.2023 № 11732/13-01-04-10/00135390, та оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.06.2023 №13191/13-01-04-10/0013539 не містять мотивів встановлення в діях платника податку умислу, а лише наявний висновок про накладення стягнення в межах п. 124.2 ст. 124 ПК України.
Тобто, відповідачем жодним чином не обґрунтовано застосування до платника податку саме п. 124.2 ст. 124 ПК України, положення якого передбачають накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов'язання.
Натомість, п. 124.1 ст. 124 ПК України визначає, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом встановлених строків, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання.
Стаття 112 ПК України визначає загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Зокрема, останньою установлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (пункт 112.7).
Також цієї нормою у пункті 112.8 визначено обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а у статті 112-1 ПК України - обставини, що пом'якшують відповідальність особи.
У постановах від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі № 520/18519/21, від 05 жовтня 2023 року у справі № 520/14773/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 160/24147/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.
Така позиція Верховного Суду, якщо її систематизувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов'язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов'язання. Водночас обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 ПК України, є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов'язання.
Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання, так і неналежне виконання є порушенням обов'язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов'язана з встановленням умислу. У противагу цьому умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Обов'язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.
У випадку встановлення контролюючим органом під час проведення перевірки на підставі сукупності відповідних даних податкової інформації обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, контролюючий орган не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків вини в умисній формі. Такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов'язковому порядку мають бути зазначені в акті перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення.
При цьому подання заперечень на акт перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому контролюючий орган безпосередньо вже в акті перевірки має зазначити усі обставини, які у подальшому будуть предметом розгляду під час прийняття податкового повідомлення-рішення. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння платником податків встановленого контролюючим органом складу правопорушення, за яке його може бути притягнуто до відповідальності, та забезпечує реальну можливість реалізації права, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 ПК України, щодо надання своїх заперечень та додаткових документів і пояснень, зокрема, але не виключно таких, що спростовують встановлені обставини та висновки щодо наявності вини, підтверджують існування пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу.
Відсутність в акті перевірки інформації, яка характеризує таку ознаку виявленого діяння як умисність, вказує на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі пунктів 124.2, 124.3 статті 124 ПК України.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2024 у справі №160/17160/21.
Встановлені у цій справі обставини свідчать, що в акті камеральної перевірки лише зафіксовано виявлене контролюючим органом порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 ПК України і відсутні посилання на підтверджені відповідними доказами обставини, які б вказували на наявність саме такої кваліфікуючої ознаки як умисел в діях платника податків та цілеспрямоване створення ним умов, які не мали іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України.
У висновку акту камеральної перевірки від 05.05.2023 № 11732/13-01-04-10/00135390 відповідачем вказано лише про обізнаність ПАТ «Укрнафта» з нормами ПК України та обов'язком своєчасної сплати податкових зобов'язань.
Суд звертає увагу, що 22.05.2023 ПАТ «Укрнафта» були подані до ГУ ДПС у Львівській області заперечення на акт камеральної перевірки, в яких було зазначено, що в абз. 8 пп. 69.1. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ із змінами, внесеними згідно із Законом №2142-1X від 24.03.2022, в редакції Закону №2260-ІX від 12.05.2022) було передбачено, що порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України був затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2022 №225 (далі - Порядок) і набув чинності лише з 06.09.2022. Обов'язку підтверджувати неможливість своєчасної сплати податків та зборів за звітні періоди до набуття чинності Порядком жодним з законів України передбачено не було. Відсутність такого обов'язку вказує на те, що за відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо сплати податків і зборів в період дії воєнного стану і до набуття чинності Порядком платники податків звільняються від передбаченої ПК України відповідальності на підставі пп. 69.1. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України за умови виконання таких обов'язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
В запереченнях на акт камеральної перевірки, позивачем зазначено, що як підтверджується актом перевірки, свій обов'язок щодо сплати рентної плати за звітні періоди травень-серпень 2022 року ПАТ «Укрнафта» виконало без порушення строку, визначеного в пп. 69.1. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, а саме до закінчення шестимісячного строку після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Враховуючи зазначене вище, позивачем вказано, що висновок контролюючого органу про порушення ПАТ «Укрнафта» граничного строку сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання з рентної плати за користування надрами, наведений в акті перевірки, не відповідає пп. 69.1. п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, оскільки не враховує зміну строку сплати, як це передбачено цією нормою Кодексу. Згідно з пп. 11 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу). Стаття 124 ПК України, на яку міститься посилання в акті перевірки, передбачає підстави притягнення платника податків до фінансової відповідальності у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, що в даному випадку ПАТ «Укрнафта» допущено не було.
Надаючи правову оцінку доводам позивача щодо сплати задекларованих податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами за періоди травень-серпень 2022 року, жовтень-грудень 2022 року, січень-лютий 2023 року за самостійно поданими податковими деклараціями до закінчення шестимісячного строку після припинення або скасування воєнного стану в Україні, колегія судді зазначає наступне.
На момент реєстрації податкових накладних в Податковому кодексі України діяла норма п. 69.1 розділу ХХ Перехідні положення наступного змісту: у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 і 9-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
При цьому, в пункті 69.1 містить застереження щодо застосування вказаної норми.
Визначено, що положення підпункту 69.1 цього пункту не поширюються на податкові обов'язки щодо дотримання строків сплати та подання звітності з рентної плати за користування надрами для видобування газу природного, крім природного газу, визначеного пунктом 252.24 статті 252 цього Кодексу.
Отже, звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату задекларованих податкових зобов'язань, передбачене п. 69.1 розділу ХХ Перехідні положення ПК України, не поширюються на несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами.
З акту камеральної перевірки від 05.05.2023 № 11732/13-01-04-10/00135390 встановлено, що позивачем самостійно задекларовані податкові зобов'язання з рентної плати за користування надрами за періоди травень-серпень 2022 року, жовтень-грудень 2022 року, січень-лютий 2023 року за самостійно поданими податковими деклараціями.
Водночас, в графі «фактична дата сплати» в акті перевірки податковим органом підтверджено сплату грошових зобов'язань, проте з порушенням граничних термінів сплати, що не заперечується позивачем.
Таким чином, підтверджено наявність факту порушення граничних термінів сплати грошових зобов'язань, а тому до відповідача підлягають застосуванню норми п. 124.1 ст. 124 ПК України, відповідно до яких у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім грошового зобов'язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відтак, відповідачем неправомірно було розраховано суму штрафної санкцій без врахуванням діючих норм законодавства, що є підставою для скасування такого податкового повідомлення-рішення з наданням податковому органу можливості прийняття податкового повідомлення-рішення з належним розрахунком суми штрафної санкції.
Стосовно податкового повідомлення-рішення від 08.06.2023 №13191/13-01-04-10/0013539, колегія суддів зазначає наступне.
За несвоєчасну сплату задекларованих податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування нафти за звітні періоди травень-серпень 2022 року, жовтень-грудень 2022 року, січень-лютий 2023 року при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, застосовується штрафна санкція у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу 2 148 647,39 грн, що складає 107 432,37 грн.
За несвоєчасну сплату задекларованих податкових зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобування нафти за звітні періоди травень-серпень 2022 року, жовтень-грудень 2022 року, січень-лютий 2023 року при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу 2 289 774,96 грн, що складає 228 977,49 грн.
Враховуючи невірно проведений розрахунок штрафної санкції, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.06.2023 №13191/13-01-04-10/0013539 підлягає скасуванню в частині нарахованої штрафної санкції у розмірі 773195,74 грн, як протиправне.
Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог на суму 11 597,94 грн.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2023 №13191/13-01-04-10/0013539, прийнятим Головним управлінням ДПС у Львівській області, в частині нарахування штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в розмірі 773 195,74 грн.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку