Справа № 580/2905/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Валентина ЯНКІВСЬКА
Іменем України
30 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 16.02.2024 № 230750003112 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.04.1983 по 09.08.1983 в Геологорозвідувальній експедиції, з 01.01.1992 по 05.05.1995 на заводі по ремонту гірничошахтного обладнання Карагандинського виробничого об'єднання по видобутку вугілля, з 01.12.2000 по 31.10.2001 в Вільшанському цукровому заводі, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.02.2024 та прийняти відповідне рішення про призначення пенсії за віком.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 16.02.2024 № 230750003112;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 26.04.1983 по 09.08.1983 в Геологорозвідувальній експедиції, з 01.01.1992 по 05.05.1995 на заводі по ремонту гірничошахтного обладнання Карагандинського виробничого об'єднання по видобутку вугілля, з 01.12.2000 по 31.10.2001 в Вільшанському цукровому заводі, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.02.2024 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) грн 80 коп.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для врахування спірного стажу відсутні.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 09.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності вказана заява з доданими документами передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням від 16.02.2024 № 230750003112 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком.
Згідно вказаного рішення право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відповідно до наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача складає 30 років 06 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
За доданими документами до страхового стажу відповідно наданої трудової книжки від 26.04.1983 серія НОМЕР_1 не зараховані наступні періоди роботи:
- з 26.04.1983 по 09.08.1983 в Геологорозвідувальній експедиції, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення з роботи (більше 2 місяців);
- з 01.01.1992 по 05.05.1995 на заводі по ремонту гірничошахтного обладнання Карагандинського виробничого об'єднання по видобутку вугілля, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території Республіки Казахстан по 31.12.1991 включно у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- з 01.12.2000 по 31.10.2001 в Вільшанському цукровому заводі, оскільки відсутні відомості про роботу в даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про протиправність оскаржуваного рішення відповідача та про безпідставність неврахування спірного стажу позивача.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.
Статтею 46 Конституції України за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ід 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
У частині першій Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як вже зазначалося, приймаючи оскаржуване рішення відповідач визнав стаж позивача у 30 років 06 місяців 19 днів. Проте, відповідач відмовив у врахуванні стажу роботи позиача:
- з 26.04.1983 по 09.08.1983 в Геологорозвідувальній експедиції, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення з роботи (більше 2 місяців);
- з 01.01.1992 по 05.05.1995 на заводі по ремонту гірничошахтного обладнання Карагандинського виробничого об'єднання по видобутку вугілля, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території Республіки Казахстан по 31.12.1991 включно у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- з 01.12.2000 по 31.10.2001 в Вільшанському цукровому заводі, оскільки відсутні відомості про роботу в даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надаючи оцінку вказаним підставам відмови, колегія суддів звертає у вагу на таке.
Щодо періоду з 26.04.1983 по 09.08.1983.
Відповідно до змісту статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що було чинним раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлює Кабінет Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 2.2 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162, що діяв до 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведені на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 04.07.2023 У справі № 580/4012/19 звернув увагу на те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а суд касаційної інстанції наголосив на тому, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи з 26.04.1983 по 09.08.1983, який належним чином підтверджений записами трудової книжки, у якій вказано, що у вказаний період позивач працював в Геологорозвідувальній експедиції.
Щодо періоду з 01.12.2000 по 31.10.2001.
Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом вищезазначених норм, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
За такого правового регулювання, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про неправомірність неврахування стажу позивача за період роботи з 01.12.2000 по 31.10.2001 на Вільшанському цукровому заводі, відомості про що містить трудова книжна позивача.
Щодо періоду з 01.01.1992 по 05.05.1995.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону Закон № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
Однак, на переконання колегії суддів, припинення участі в цій Угоді не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, так як такий стаж набутий до ухвалення такого рішення. При цьому, із урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України та Республіки Казахстан з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність неврахування стажу позивача за період з 01.01.1992 по 05.05.1995.
Щодо посилань скаржника на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не є органом, який має відповідати за позовом, то колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із неврахуванням спірних періодів страхового стажу. Неправомірне рішення про відмову та щодо неврахування стажу прийняте саме Головним управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке і має відповідати за даним позовом та зобов'язане відновити порушені права позивача.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку