Справа № 580/5688/24 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Віталіна ГАЙДАШ
Іменем України
30 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині обчислення та виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача виплатити 50% місячного грошового забезпечення за 01 календарний рік служби;
- зобов'язати відповідача виплатити грошове забезпечення по невикористаній відпустці як учасника бойових дій;
- зобов'язати відповідача виплатити заробітну плату за червень місяць 2023 року у сумі 21600 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- у задоволені інших позовних вимог відмовити.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні частини позовних вимог.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення спірних коштів відсутні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.
Витягом з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.06.2023 №373-ос підтверджено, що позивача звільнено з військової служби за станом здоров'я з 28.06.2023.
Представник позивача 02.05.2024 звернувся до відповідача із заявою щодо проведення виплати позивача належного грошового забезпечення.
Відповідач листом від 03.05.2024 №09/К-493/520 повідомив представника позивача, що ОСОБА_1 були нараховані та виплачені при звільненні кошти, що підтверджується грошовим атестатом та розрахунковим листом про проведення виплати при звільненні його з військової служби.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби йому у місяці звільнення (червень 2023 року) було виплачено, зокрема, місячне грошове забезпечення за червень 2023 року (з 01 по 28.06.2023) у сумі 24767,17 грн та одноразова грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 01 календарний рік служби у сумі 15921,75 грн, а тому позов в частині виплати цих сум є безпідставним.
Водночас, суд вказав, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115)
Згідно пункту 293 цього Положення, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Звертаючись до суду із позовом, що розглядається у даній справі, позивач вказував про те, що йому при звільненні не було виплачено: заробітної плати за червень 2023 року у сумі 21 600 грн; 50% місячного грошового забезпечення за 01 календарний рік служби; компенсації невикористаної відпустки учасника бойових дій.
Щодо виплати заробітної плати за червень 2023 року у сумі 21 600 грн, колегія суддів звертає увагу на таке.
У відповідності до грошового атестату № 977 та розрахункового листа за червень 2023 року позивачу було нараховано за період з 01.06.2023-28.06.2023 грошове забезпечення за 28 днів служби: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія (а.с. 15, 39).
Вказані кошти у розмірі 24767,17 грн були виплачені позивачу разом з іншими одноразовими виплатами 30.06.2024, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача (а.с.18).
Таким чином, доводи позивача про невиплату йому грошового забезпечення (заробітної плати) за червень 2023 року (за календарних днів 28 днів) є безпідставними, а тому суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо виплати 50% місячного грошового забезпечення за 1 календарний рік служби.
Відповідно до пункту 1 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 (далі - Інструкція № 558) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зважаючи, що позивач звільнився з військової служби за станом здоров'я, відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.06.2023 №373-ос вирішено «відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 01 календарний рік служби».
Для цілей правильного вирішення даного спору важливо також звернути увагу на те, що вказаним наказом від 27.06.2023 №373-ос також, окрім іншого, вирішено виплатити позивачу ще дин вид одноразової грошової допомоги у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних місяців служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.
Так, згідно грошового атестату позивачу нараховано 15921,75 грн одноразової грошової допомоги, вид якої не визначений. Розрахунковий лист за червень 2023 року навпроти суми 15921,75 грн містить розшифровку «Грош.Доп.Звіл» та « 15 місяців». У свою чергу, у листі від 03.05.2024 № 09/К-493/520 в.о. командира військової частини НОМЕР_1 вказав, що позивачу здійснено нарахування та виплату, окрім іншого, грошової допомоги при звільненні за 15 місяців з розрахунку 4% за кожен повний місяць служби під час мобілізації в сумі 15 921,75 грн.
У зв'язку із викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що позивачу при звільненні виплачено саме одноразову грошову допомогу, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460. Будь-яких доказів нарахування та виплати позивачу відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.06.2023 №373-ос одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 01 календарний рік служби, що передбачена Інструкцією № 558, матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Щодо виплати компенсації невикористаної відпустки учасника бойових дій.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
Частиною першою статті 18 цього Закону передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки.
Згідно пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачу 18.05.2023 у відповідності до пункту 19 частини першої статті 5 Закону № 3551-XII видане посвідчення ветерана війни-учасника бойових дій.
Згідно пункту 12 частини першої статті 23 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Важливо відмітити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 висновувала, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується, зокрема, статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
У разі ж невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Так, згідно пункту 225 Інструкції № 558 у рік звільнення зазначених у пункті 224 цього Положення військовослужбовців, у тому числі тих, які мають дітей, із служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Зважаючи на викладене, позивач, як особа, яка 18.05.2023 набула статусу учасника бойових дій, має право на отримання при звільненні 28.06.2023 компенсації додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 23 Закону № 3551-XII.
Обставина того, що відомості про отримання позивачем посвідчення та статуса учасника бойових дій були надіслані відповідачу ІНФОРМАЦІЯ_1 лише 17.07.2023, тобто вже після звільнення позивача, не спростовує факту виникнення у позивача права на спірну відпустку у день видачі посвідчення й набуття відповідного статуса - 18.05.2023, а також права на отримання її компенсації у день звільнення - 28.06.2023.
Не зважаючи на затримку у надходженні відповідних відомостей, відповідач має обов'язок забезпечити реалізацію права позивача на отримання спірної компенсації.
Більше того, пояснення та відповідні докази на підтвердження обставин, що повідомлені в апеляційній сказі були надані лише під час апеляційного розгляду справи. Будь-яких поважних причин, які унеможливили надання відповідних документів до суду першої інстанції відповідач не навів. Тому, у силу приписів частини четвертої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) колегія суддів не приймає надані скаржником докази.
Зважаючи на викладене, колегія суддів підтримує рішення суду першої інстанції у цій частині задоволених позовних вимог.
Щодо доводів скаржника про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, то колегія суддів наголошує, що у спірних правовідносинах відповідач не вправі діяти на власний розсуд, оскільки при виплаті позивачу сум, що належали йому при звільненні, він має діяти виключно у межах закону.
Щодо строку звернення до адміністративного суду.
Частиною першою статті 122 КАС передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, встановлений місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС).
Водночас, у зазначених положеннях КАС відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, викладено висновок, відповідно до якого перебування особи на публічній службі є однією з форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю.
Верховний Суд вказував, що оскільки позовна заява містить вимоги про нарахування та виплату грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Так, частиною другою статті 233 КЗпП (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Своєю чергою частина перша статті 116 КЗпП передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 наголосила, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права. Також Велика Палата Верховного Суду констатувала, що положення статті 233 КЗпП в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС.
Таким чином, строк звернення до суду у даній справі обчислюється з дня письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Наведене спростовує доводи відповідача про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався із дня ознайомлення із наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 27.06.2023 №373-ос.
Окрім того, згідно частини першої статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Так, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивача у день виплати було письмово повідомлено про нараховані та виплачені суми при звільненні.
У свою чергу, у матеріалах справи наявний грошовий атестат № 977, який датований 28.12.2023. Проте, вказаний атестат не містить будь-яких відміток про дату його отримання позивачем. Відтак, вказаний атестат не є належним доказом для цілей доведення обставин, передбачених частиною першою статті 116 КЗпП, оскільки не містить відповідної інформації.
У силу вимог частини другої статті 77 КАС відповідачем не повідомлено та не надано доказів щодо дати письмового інформування позивача про нараховані та виплачені при звільненні суми та/або дати отримання позивачем згаданого грошового атестата.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо обчислення та виплати 50% місячного грошового забезпечення за 01 календарний рік служби.
У скасованій частині ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Є.В. Чаку