Постанова від 30.12.2024 по справі 520/11182/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2024 р. Справа № 520/11182/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 02.09.24 по справі № 520/11182/24

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)»

про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» (далі - Первомайська виправна колонія, відповідач), у якому просив суд;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія № 117» щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошового забезпечення з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов'язати Державну установу «Первомайська виправна колонія № 117» здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди:

- з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- з 01.01.2021 по 13.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

- зобов'язати Державну установу «Первомайська виправна колонія № 117» здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення;

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність застосування відповідачем при розрахунку грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 по 13.12.2021 прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 були скасовані внесені зміни, у тому числі до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 (далі за текстом - Постанова № 704), і відновлено попередню редакцію (станом на 01.01.2018), що є підставою для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, що передбачено пунктом 4 Постанови № 704.

Враховуючи не проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача з урахуванням належного прожиткового мінімуму, вважав наявними підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у вигляді стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі № 520/11182/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Первомайська виправна колонія № 117» (вул. Первомайська, буд. 132, с. Грушине, Лозівський район, Харківська область, 64131, код ЄДРПОУ 14317002) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія № 117» щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов'язано Державну установу «Первомайська виправна колонія № 117» (вул. Первомайська, буд. 132, с. Грушине, Лозівський район, Харківська область, 64131, код ЄДРПОУ 14317002) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) ( з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди:

з 29.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

з 01.01.2021 по 13.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Первомайська виправна колонія № 117» (вул. Первомайська, буд. 132, с. Грушине, Лозівський район, Харківська область, 64131, код ЄДРПОУ 14317002) суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 по справі № 520/11182/24 в частині відмови у задоволенні позову з прийняттям у цій частині постанови про задоволення позову у спосіб, заявлений у позовній заяві.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 по справі № 520/11182/24 просив залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову за період з 01.01.2020 по 28.01.2020 суд не виклав у рішенні жодних доводів з приводу такої відмови, однак, виходячи з підстав, якими суд керувався при прийнятті рішення про задоволення позову за інший період, вбачається, що початок суд відраховував саме з 29.01.2020 - дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.

Однак, у справах даної категорії Верховний Суд, приймаючи рішення на користь позивачів саме з 01.01.2020, взагалі не посилається на наявність постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, оскільки підставою виникнення спірних правовідносин в цьому випадку є невідповідність саме з 01.01.2020 положень пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 21.02.2018 в частині визначення розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року бюджетним Законом.

Зауважив, що втрата чинності пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови КМУ від 21.02.2018 за № 103) відбулась 29.01.2020 з набранням чинності рішенням у справі № 826/6453/18, однак вказана обставина не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову з 01.01.2020 по 28.01.2020, оскільки Постанова № 704 є нормативним актом, який має нижчу юридичну силу, аніж Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який і має застосовуватись в розрізі визначення грошового показника - бази нарахування на відповідний рік при обчисленні грошового забезпечення з 01.01.2020.

Також вказав, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише обмежився висновками про їх передчасність, не виклавши мотивів, з яких він виходив та не врахувавши частину 7 статті 246 КАС України, відповідно до якої висновок суду про задоволення/відмову у задоволенні позову повністю або частково не може залежати від настання або ненастання певних обставин.

Крім того, вважав, що саме у такий спосіб можливо повноцінно захистити порушені права ОСОБА_1 .

Наполягав, що оскільки відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, за що передбачена відповідальність згідно зі статтею 117 КЗпП, відновлення відповідного права у спосіб зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення є гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішено без ініціювання повторних звернень до суду.

Відповідач, також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, що виразилось у неврахуванні наданих відповідачем пояснень та доказів, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від по справі № 520/11182/24 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність вини відповідача в частині неналежного обрахунку грошового забезпечення позивача, оскільки Первомайська виправна колонія є державною установою, органом управління якої є Міністерство юстиції України, дорученнями якого відповідач зобов'язаний керуватись при нарахуванні грошового забезпечення персоналу установи.

Враховуючи те, що за дорученнями в.о. державного секретаря Міністерства юстиції України від 30.01.2020 № 118/1.3/48-20 та від 21.01.2021 № 29/1.3/48-21 у 2020 та 2021 роках розмір посадових окладів, окладів за спеціальним званням визначався відповідно до пункту 4 Постанови № 704 та наказу Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року - 1762,00 грн, стверджував, що відповідач при нарахуванні грошового забезпечення позивача за спірний період діяв у межах своєї компетенції та на підставі вказівок органу управління, тобто Міністерства юстиції України.

Учасники справи правом на подання відзивів на апеляційні скарги не скористались.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу в Державній установі «Первомайська виправна колонія № 117».

Під час обрахунку сум грошового забезпечення позивача з 01.01.2020 відповідач керувався приписами Постанови № 704 зі змінами, які були внесені постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 року № 103 (далі - Постанова № 103), зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не дивлячись на те, що відповідні зміни були визнані нечинними у судовому порядку у межах розгляду справи № 826/6453/18.

На переконання позивача, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, що передбачено пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла до змін, внесених Постановою № 103, які скасовані у судовому порядку в межах розгляду справи № 826/6453/18 та, виходячи з відсутності з 01.01.2020 застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.

На звернення представника позивача, Державною установою «Первомайська виправна колонія № 117» листом від 04.04.2024 за № 10/14-957/Кз-24 повідомлено, що підвищення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по дату звільнення не відбувалось, а тому відсутні правові підстави для його перерахунку. Відповідач вказав, що починаючи з 01.01.2018, грошове забезпечення нараховувалося фактично із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 гривень).

Таким чином, між сторонами виник спір відносно бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті відповідних сум грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по дату його звільнення, що слугувало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 21.02.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, суд першої інстанції вважав, що з 29 січня 2020 року, внаслідок набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а відтак відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 29.01.2020 таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 13.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, а саме, не нарахуванні та невиплаті позивачу грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 28.01.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, суд першої інстанції виходив з відсутності порушених прав позивача в цій частині позовних вимог, оскільки підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт виникли лише з 29.01.2020 - дати набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, суд першої інстанції, враховуючи відсутність підстав вважати, що після нарахування та виплати відповідачем грошового забезпечення позивачу не буде виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, зазначив про передчасність таких вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями частин другої четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14.

В подальшому пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21 лютого 2018 року № 103 (далі - Постанова № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Водночас, Законом України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі за текстом - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (далі - Закон № 294-ІХ) та Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX (далі - Закон № 1082-ІХ) таких застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 рік не містять.

Так, Законом № 294-ІХ у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102,00 грн, а Законом № 1082-ІХ з 01 січня 2021 року - 2270,00 грн.

Відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, є протиправними й такими, що не відповідають правовому актам вищої юридичної сили, зокрема Законам № 294-ІХ та № 1082-ІХ, згідно з яким прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Таку правову позицію висловлювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у зразковій справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду, такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Така ж правова позиція була викладена і у постанові Верховного Суду України від 10.02.2016 у справі № 537/5837/14-а, де суд зазначив, що, керуючись принципом законності та виходячи із визначених у частині четвертій статті 9 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2014 році слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України, а закон.

Отже, з урахуванням вимог статті 7 КАС України, у період чинності пункту 4 Постанови № 704 необхідно застосовувати положення Законів № 294-ІХ та № 1082-ІХ безвідносно до того, чи скасована вказана норма судом, хоч ця норма і діяла на момент спірних правовідносин.

Вказана позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.08.2023 у справі № 380/103/22, в якій Верховний Суд дійшов висновку про виникнення у пенсійного органу обов'язку здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення, станом на 05.03.2019, однак з 01.01.2018.

З урахуванням вищевикладеного, з 01.01.2020 при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704, а не як помилково зазначив суд першої інстанції з 29.01.2020.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 160/14974/21.

Постановою № 103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких:

1) пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" викладено в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.";

2) у пункті 10 цифри і слова "01.01.2019" замінено цифрами і словами "01.03.2018".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними.

Зобов'язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови № 103.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - обов'язку обраховувати ці показники із використанням згідно із Законом № 294-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому саме з 01.01.2020 наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Разом з цим, грошове забезпечення позивача у спірний період відповідачем визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції.

Доводи відповідача про те, що грошове забезпечення позивача та інших співробітників нараховується на підставі вказівок Міністерства юстиції, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.

З наявного в матеріалах справи Положення про державну установу «Первомайська виправна колонія (№ 117)» (далі - Положення) колегією суддів встановлено, що виправна колонія є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Держаного Герба України і своїм найменуванням, може мати інші печатки та штампи.

Виправна колонія є бюджетною неприбутковою установою.

Пунктом 2 Положення визначено, що виправна колонія у своїй діяльності керується Конституцією України, Кримінальним, Кримінальним процесуальним та Кримінально - виконавчим кодексами України, законами України «Про попереднє ув'язнення», «Про Державну кримінальну - виконавчу службу України», «Про оперативно - розшукову діяльність», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про запобігання корупції» та іншими законами, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Мін'юсту, іншими актами законодавства та Міжнародними правилами і стандартами дотримання прав людини і громадянина у сфері виконання кримінальних покарань та цим Положенням.

Відповідно до підпункту 21 пункту 6 Положення виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань забезпечує організацію і ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової, бюджетної, статистичної та іншої звітності у порядку, встановленому нормативно - правовими актами, законність фінансових і господарських операції, ефективне, результативне та цільове використання виділених на її утримання бюджетних коштів.

З аналізу вищенаведених приписів вбачається, що Державна установа «Первомайська виправна колонія (№117)» є самостійною юридичною особою, яка має власний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, забезпечує ведення бухгалтерської діяльності, а також результативне та цільове використання виділених на її утримання бюджетних коштів з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому мала виплачувати грошове забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 з використанням для його обрахунку показника прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня календарного року.

З огляду на зазначене, наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 13.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, а відтак, висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія № 117» щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2020 по дату його звільнення за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії є правомірним.

Разом з цим, визначаючи період (з 29.01.2020 по 31.12.2020 та з 01.01.2021 по 13.12.2021), за який Державна установа «Первомайська виправна колонія № 117» зобов'язана здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, суд першої інстанції, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, помилково відмовив у задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні у зв'язку з не нарахуванням та невиплатою грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 28.01.2020.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Державної установи «Первомайська виправна колонія № 117» здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу начальника Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» від 13.12.2021 № 226/ос-21 ОСОБА_1 звільнено зі служби з 13.12.2021 (а.с. 10-11).

Водночас, як встановлено судом під час апеляційного перегляду справи, позивачу невірно обраховувалось грошове забезпечення під час проходження ним військової служби, та відповідно не виплачено таке у належному розмірі у день звільнення, що в свою чергу свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні та наявності підстав для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних йому коштів (заробітної плати) на дату звільнення.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідного обов'язку роботодавця, щодо відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, спрямованого на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Ураховуючи, що грошове забезпечення позивачу виплачувалось у невірному розмірі, під час проходження служби та не було виплачено у належному розмірі після звільнення, (у зв'язку з чим й виник спір), при задоволенні позовних вимог про нарахування грошового забезпечення у належному розмірі, наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування грошового забезпечення.

Так, Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі № 640/11699/21 (правовідносини у якій є подібними) наголошував на помилковості висновків судів попередніх інстанцій про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення з Апарату ВРУ на користь позивачки грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки (сум, які належали позивачці при звільненні).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справа № 640/2534/21.

Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово зазначав про обов'язок визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи, що вина відповідача у невиплаті позивачу грошового забезпечення у належному розмірі є доведеною у межах цієї справи, та зважаючи на численну і послідовну правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із виплатою грошового забезпечення або його складових, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Як зазначалось вище, днем звільнення позивача зі служби є 13.12.2021, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2021 року (31 календарний день) та листопад 2021 року (30 календарних днів).

З наявної в матеріалах справи довідки про нарахування грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 13.12.2021, виданої ОСОБА_1 (а.с. 9) вбачається, що грошове забезпечення позивача у жовтні 2021 року склало 10164,33 грн, а у листопаді - 9656,73 грн (без урахування матеріальної допомоги на оздоровлення), а тому відповідно до Порядку № 100, середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби перед звільненням склала 324,93 грн (10164,33 грн + 9656,73 грн) : 61 кал. день).

Проте, зазначений розмір середньоденної заробітної плати не може бути взятий колегією суддів за основу для обрахунку розміру середнього заробітку позивача, оскільки останній базується на грошовому забезпеченні позивача, обрахованого з використанням прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, що визнано протиправним в межах розгляду даної справи.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до розрахункових відомостей Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)», грошове забезпечення позивача за жовтень та листопад 2021 року включало такі складові як: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та індексація.

Судовим розглядом встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Як зазначалось вище, Законом № 294-ІХ встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на 1 січня 2020 року - 2102,00 грн, а Законом № 1082-ІХ встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн.

Відповідно до витягу з наказу начальника Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» від 13.12.2021 № 226/ос-21, ОСОБА_1 звільнений з посади командира відділення - водія відомчої пожежної охорони у військовому званні - старший сержант.

Наказом Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5 «Про затвердження схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі Наказ № 685/5) визначено, що посада командира відділення - водія відноситься до 5-7 тарифного розряду.

З проведених колегією суддів розрахунків встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача у жовтні та листопаді 2021 року обраховувався виходячи з 5 тарифного розряду.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, відповідно до якої, до 5 тарифного розряду застосовується тарифний коефіцієнт 1,6.

Отже, посадовий оклад позивача має визначатись шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня календарного року на тарифний коефіцієнт 1.6.

Таким чином розмір посадового окладу ОСОБА_1 у 2020 році становить 3363,20 грн (2102,00 х 1,6), а у 2021 році - 3632,00 грн (2270,00 грн х 1,6).

Оклад за військовими (спеціальними) званнями розраховується шляхом множення розміру прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт за званням.

Додатком 14 до Постанови № 704 затверджено схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, відповідно до якої, військовому званню старший сержант відповідає тарифний коефіцієнт 0,46.

Таким чином, отримуємо розмір окладу за військове звання позивача у 2020 році - 966,92 грн (2102,00 х 0,46), а у 2021 році - 1044,00 грн (2270,00 грн х 0,46).

Додатком 16 до постанови № 704 встановлено розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу у наступних розмірах:

- від 1 до 5 років - 25 відсотків;

- від 5 до 10 років - 30 відсотків;

- від 10 до 15 років - 35 відсотків;

- від 15 до 20 років - 40 відсотків;

- від 20 до 25 років - 45 відсотків;

- від 25 і більше років - 50 відсотків.

Так, станом на дату звільнення, вислуга років позивача у календарному обчисленні складала 15 років 07 місяців 17 днів. Тобто, розмір надбавки за вислугу років позивача у 2021 році складав 40 відсотків від суми посадового окладу та окладу за військове звання.

Отже, надбавка за вислугу років ОСОБА_1 до жовтня 2020 року включно мала виплачуватись у розмірі 1515,54 грн щомісячно (3632,00 грн + 966,92 грн) х 35%), а з листопада 2020 року по листопад 2021 року мала бути виплачена у розмірі - 1870,40 грн щомісячно ((3632,00 грн + 1044,00 грн) х 40%).

Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку грошового забезпечення позивача, надбавка за особливості проходження служби ОСОБА_1 у жовтні та листопаді 2021 року складала 49% від суми посадового окладу та окладу за військове звання.

Таким чином, надбавка за особливості проходження служби мала бути виплачена позивачу у жовтні та листопаді 2021 року у розмірі 2291,24 грн ((3632,00 грн + 1044,00 грн) х 49%).

З вищевказаних розрахункових відомостей колегією суддів також встановлено, що премія позивачу була встановлена у жовтні 2021 року у розмірі 98%, а у листопаді 2021 року у розмірі 80% від посадового окладу. Отже, з огляду на новий розмір посадового окладу позивача, премія йому мала бути виплачена у жовтні 2021 року у розмірі 3559,36 грн (3632,00 грн х 98%), а у листопаді 2021 року - 2905,60 грн (3632,00 грн х 80%).

При цьому, індексація грошового забезпечення при новому обрахунку залишається незмінною та становить 540,03 грн у жовтні та листопаді 2021 року.

Підсумовуючи вищенаведені розрахунки, колегія суддів дійшла висновку, що грошове забезпечення позивача у жовтні 2021 року мало бути виплачено у розмірі 12937,03 грн, з яких: посадовий оклад - 3632,00 грн, оклад за військове (спеціальне) звання - 1044,00 грн, надбавка за вислугу років - 1870,40 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2291,24 грн, премія - 3559,36 грн та індексація - 540,03 грн.

У листопаді 2021 року мало становити 12283,27 грн, з яких: посадовий оклад - 3632,00 грн, оклад за військове (спеціальне) звання - 1044,00 грн, надбавка за вислугу років - 1870,40 грн, надбавка за особливості проходження служби - 2291,24 грн, премія - 2905,60 грн та індексація - 540,03 грн.

Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 413,45 грн ((12937,03 грн + 12283,27 грн) : 61 календарний день).

За правилами обчислення строків, передбачених цим Кодексом, встановлених положеннями статті 241-1 КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що першим днем нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачем є наступний за днем події фактичного припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та Державною установою «Первомайська виправна колонія (№ 117)».

Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 13.12.2021 позивача виключено зі списків особового складу Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)».

Водночас, остаточний розрахунок із позивачем станом на момент розгляду справи ще не проведено.

Таким чином, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення у відповідача припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин), яке відбулося 14.12.2021 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні спірних правовідносин та визначення належної до стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно врахувати останню правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, та після цієї дати при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У вищенаведеній постанові Судова палата зазначила, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.

Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаній постанові, Судова палата зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

За висновком Судової палати, у разі якщо спірний період стягнення середнього заробітку охоплюється періодом до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього, такий період умовно варто поділити на 2 частини та враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

При цьому, на виконання норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період з 14.12.2021 (день, наступний за датою звільнення) до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ 19.07.2022) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 по день фактичного розрахунку регулюється чинною з 19.07.2022 редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отже, для належного і ефективного способу захисту позивача колегія суддів вважає за необхідне визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню враховуючи два періоди, а саме, з 14.12.2021 по 18.07.2022 включно та з 19.07.2022 по 18.01.2023.

В свою чергу посилання позивача на те, що період, за який належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розпочався з 01.01.2020 є хибним (звільнення на цю дату ще не відбулося) та таким, що не ґрунтується на вищенаведених нормах права. А відтак, в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по 13.12.2021 слід відмовити.

Враховуючи, що період затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2021 по 18.07.2022 становить 217 днів, а з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 дні (6 місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 26.01.2019 по 18.07.2022, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

З наявної в матеріалах справи довідки про нараховане грошове забезпечення (а.с. 9), колегією суддів встановлено, що при звільненні позивачу було виплачено 10165,38 грн.

Разом з тим, застосовуючи вищевизначені у цій постанові показники грошового забезпечення, обраховані з використанням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021, колегією суддів встановлено, що належний розмір грошового забезпечення позивача у 2020 році мав становити 141188,70 грн, а у 2021 році - 151565,89, проте фактично виплачено було 119547,31 грн та 121576,25 грн відповідно. Тобто, недоплачена сума грошового забезпечення при звільненні складає 51631,03 грн, а тому загальна сума належних позивачу виплат при звільненні повинна становити 61796,41 грн (51631,03 грн + 10165,38 грн).

Таким чином, недоплачена сума грошового забезпечення при звільненні 51631,03 грн у процентному виразі дорівнює 83,55% від 61796,41 грн.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Беручи до уваги загальний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні, який йому було виплачений, та загальний розмір належного до виплати грошового забезпечення, колегія суддів вважає правильним застосування принципу співмірності та відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 217 днів затримки виплати грошового забезпечення (за період з 14.12.2021 по 18.07.2022) склав 89718,65 грн (217 х 413,45 грн), та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 14.12.2021 по 18.07.2022 підлягають кошти у сумі 8493,17 грн (83,55% від 10165,38 грн), а за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 18.01.2023 (184 дні) - у розмірі 76074,80 грн (184 х 413,45 грн), тобто, загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні становить 84567,97 грн (8493,17 грн + 76074,80 грн), що відповідає положенням статі 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та приписам чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 28.01.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 з урахуванням виплачених сум, а також стягнення з Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2021 по 18.01.2023 у розмірі 76074,80грн.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 1, 4 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з'ясування обставин у справі та невірного застосування норм матеріального права дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 28.01.2020 та зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 28.01.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 по справі № 520/11182/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.

В іншій частині, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 по справі № 520/11182/24 підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 по справі № 520/11182/24 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 28.01.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

Зобов'язати Державну установу «Первомайська виправна колонія (№117)» (64131, Харківська область, Лозівський район, с. Грушине, вул. Первомайська, 132, ЄДРПОУ 14317002) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2020 по 28.01.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Стягнути з Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» (64131, Харківська область, Лозівський район, с. Грушине, вул. Первомайська, 132, ЄДРПОУ 14317002) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 14.12.2021 до 18.01.2023 у розмірі 76074 (сімдесят шість тисяч сімдесят чотири) грн 80 коп.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 по справі № 520/11182/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко