з питань забезпечення позову
31 грудня 2024 року м. Рівне №ЗД/460/25/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.М. Дудар, розглянувши заяву
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про забезпечення позову,
ОСОБА_1 (далі - заявник) до подання позовної заяви звернувся із заявою про забезпечення позову.
Заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо переводу до інших частин, підрозділів, бригад та з'єднань на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовом.
Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 було незаконно та безпідставно направлено для проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , оскільки рішення військово-лікарської комісії про його придатність до військової служби було прийнято з порушенням вимог діючого законодавства.
Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача. У разі задоволення позову у цій справі не можливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, враховуючи наведені позивачем підстави для вжиття таких заходів, дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
За приписами ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
У силу вимог ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії, а також забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд зазначає, що основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, для забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача.
У заяві про забезпечення позову зазначено про те, що солдата ОСОБА_1 було направлено для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник зазначає, що за результатами проходження військово - лікарської комісії його буде направлено з навчального центру до діючої військової частини, без урахування ступеня придатності до військової служби.
За приписами Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3543-XII), громадяни України зобов'язані виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у період особливого стану.
Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (ст.1 Закону №1932-XII).
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону №1932-XII, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
За приписами ч.3 ст.22 Закону №1932-XII, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Суд звертає увагу на те, що призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в Україні у зв'язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадження та виконання заходів зазначеного правового режиму, спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, виконання Закону №1932-XII та Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію".
Проаналізувавши положення Закону №1932-XII та Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, суд зазначає, що основним розпорядчим актом військового управління є наказ або розпорядження командира (начальника), який відповідно до військових статутів України віддається на правах єдиноначальності командира військової частини (начальника установи), що містить норми, обов'язкові для виконання підлеглим.
Відповідно до ст.6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого наказом від 24.03.1999 № 551-XIV, право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження.
Суд зазначає, що дії щодо переводу до інших частин, підрозділів, бригад та з'єднань на військову службу під час мобілізації оформляються відповідними наказами або розпорядженнями командира (начальника), який відповідно до військових статутів України віддається на правах єдиноначальності командира військової частини (начальника установи), що містить норми, обов'язкові для виконання підлеглим.
Згідно з п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Обрання способом забезпечення позову заборону Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії щодо переводу до інших частин, підрозділів, бригад та з'єднань на військову службу під час мобілізації не узгоджується з п.10 ч.3 ст.151 КАС України.
Крім того, долученими до заяви про забезпечення позову доказами не обґрунтовано очевидне вчинення дій (видачі наказу) щодо переводу до інших частин, підрозділів, бригад та з'єднань на військову службу під час мобілізації.
Відтак, застосування запропонованих заявником заходів забезпечення позову може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність рішення, дій чи бездіяльності відповідачів, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Зазначені обставини можуть бути встановлені виключно під час розгляду справи по суті, предметом якого буде надання судом правової оцінки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Отже, враховуючи положення КАС України, зміст заявлених позовних вимог у співставленні з заходами забезпечення позову, про які просить позивач, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Таким чином, заява про забезпечення позову до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалу складено 31 грудня 2024 року.
Суддя О.М. Дудар