30 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/11720/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молодецького Р.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , з 15.08.2015 по 14.09.2020 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11 червня 2008 року № 260 грошове забезпечення складалось з наступних його видів: оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення: а) надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%), б) надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці (15%), в) премія (450%), г) щомісячна додаткова грошова винагорода. Відповідно до адвокатського запиту, який було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 в якому просили повідомити, що входило до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення та чи було включенно до складу останньої щомісячної додаткової грошової винагороди та виплата якої передбачена постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати, але відповідач не надав відповіді, а тільки направлено довідки, щодо нарахування грошового забезпечення. Позивач вважає, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/11720/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов в якому зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 заперечує проти позовних вимог з наступних підстав: ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_6 з 15 серпня 2015 року до 14 вересня 2020 року. Під час проходження військової служби позивачу були виплачені таки види матеріальної допомоги: у 2015 році: - грошова допомога на оздоровлення - 2724 грн.; - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 2724 грн.; у 2016 році: - грошова допомога на оздоровлення - 6229,50 грн.; у 2017 році: - грошова допомога на оздоровлення - 6318,38 грн.; - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 5125,80 грн.; у 2018 році: - грошова допомога на оздоровлення - 6725,25 грн. Відповідач зазначив, що до складу вказаних матеріальних допомог щомісячна додаткова грошова винагорода, яка була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» не ввійшла. На переконання відповідача до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Таким чином, виплата матеріальних допомог позивачу була здійснена відповідно до законодавства. Також відповідач стверджує, що позивач пропустив строк звернення до суду, тому позов слід залишити без розгляду.
Розгляд даної справи, відповідно до статті 258, частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Учасниками справи не заперечується, що ОСОБА_1 , з 15.08.2015 по 14.09.2020 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
10.09.2024 адвокатом позивача направлено адвокатський запит на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому адвокат просив:
- надати відомості чи здійснювалась нарахування та виплата: індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця 2008 рік;
- індексації-різниці грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум за період з 01.03.2018 року по момент виключення зі списків особового складу відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;
- щомісячних додаткових грошових винагород передбачених постановою КМ України від 22 вересня 2010 року № 889, діючої на час виплати за період з 2015 року по 2018 рік, які входили до складу допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення;
- грошового забезпечення 29.01.2020 по момент виключення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704.
Також адвокат просив: в разі не нарахування та не виплати вище зазначених видів грошового забезпечення то надати підстави не нарахування та не виплату їх у встановленому порядку; надати копію картки особового рахунку, витяг з наказу про зарахування до списків особового складу та наказ про виключення зі списків особового складу.
Адвокатський запит відповідачем розглянуто та за результатами розгляду надано лист від 24.09.2024 № 912/3763 в якому зазначено, що грошове забезпечення, під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_7 виплачується на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 4 указаної постанови №704 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Згідно з Законом «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1762 грн.
Також відповідач надав на адвокатський запит довідки про нараховане грошове забезпечення за 2015-2024 роки та копії витягів з наказу про зарахування та звільнення.
Позивач не погоджується із протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина друга статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин)) передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частиною першою статті 101 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
За визначенням, наведеним в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (чинна на момент виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (чинна на момент виникнення спірних правовідносин; далі по тексту Інструкція №260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
За приписами п. 1.2 розділу I Інструкції №260 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями, додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців установлюються відповідно до чинного законодавства.
Згідно з пунктом 30.1 розділу XXX Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 30.3. розділу XXX Інструкції №260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пунктів 33.1, 33.2 розділу XXXIII Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
За приписами пункту 33.3. розділу XXX Інструкції №260 розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Підпунктом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та втратила чинність 01.03.2018 згідно з Постановою КМУ № 704 від 30.08.2017, далі по тексту - Постанова № 889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду: військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з пунктом 2 Постанови №899 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція № 595).
Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція № 550) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Аналіз викладених норм свідчить, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову № 889, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду.
Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17.
Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи системне тлумачення викладених правових норм, звернула увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку виплати грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 Інструкцій № 550 та 595.
Водночас встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та 550.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17.
Суд зауважує, що нормами Закону № 2011-ХІІ встановлено право військовослужбовців на отримання грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Інструкцією № 260 передбачено надання військовослужбовцям один раз на рік допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюються відповідні матеріальні допомоги.
Відповідач зазначив, що під час проходження військової служби позивачу були виплачені таки види матеріальної допомоги:
у 2015 році: - грошова допомога на оздоровлення - 2724 грн.; - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 2724 грн.;
у 2016 році: - грошова допомога на оздоровлення - 6229,50 грн.;
у 2017 році: - грошова допомога на оздоровлення - 6318,38 грн.; - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - 5125,80 грн.;
у 2018 році: - грошова допомога на оздоровлення - 6725,25 грн.
Вказані виплати підтверджено довідками ІНФОРМАЦІЯ_1 про нараховане грошове забезпечення від 24.09.2024 за № 912/3757 за 2015 рік /а.с. 17/, №91213758 за 2016 рік /а.с. 18/, №91213759 за 2017 рік /а.с. 19/, №91213760 за 2018 рік /а.с. 20/.
Отже, бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійснення ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби, є протиправною.
Таким чином, щомісячна додаткова грошова винагорода в 2015, 2016, 2017, 2018 роках повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
За таких обставин, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити виплату ОСОБА_1 недоплачених частин із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пунктів 2 - 6 цього Порядку грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №815/5826/16 зазначено: "Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними".
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією відповідної суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, у суду наразі відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки відповідний обов'язок у відповідача ще не настав, тобто виникне у майбутньому.
З огляду на наведене, відповідні вимоги є передчасними, звернуті на майбутнє, а тому задоволенню не підлягають.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Також відповідач у відзиві на позов стверджує, що позивач пропустив строк звернення до суду, тому позов слід залишити без розгляду.
Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є повнота нарахування та виплати позивачеві матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що вказана стаття не містить норми, яка б встановлювала строк звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення або його окремих складових) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, така норма містилася в статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022), яку і слід було застосовувати в частині строку звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22.
Так, частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) передбачалось, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Разом із тим, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Таким чином доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду із цим позовом є безпідставними, оскільки позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань за 2015, 2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував ОСОБА_1 під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р.І. Молодецький