31 грудня 2024 р. № 400/8672/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з дня звільнення з Військової частини НОМЕР_1 по 13 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з дня звільнення з Військової частини НОМЕР_1 по 13 серпня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати відносно ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 08 квітня 2022 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (13 серпня 2024 р.) , відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 08 квітня 2022 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (13 серпня 2024 р.), відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що під час проходження військової служби, 08.04.2022 він отримав поранення, яке потребувало тривалого лікування. 06.03.2023 рішенням ВЛК позивач визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Сума додаткової винагороди за період лікування виплачена лише 13.08.2024, проте відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати додаткової винагороди. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми додаткової винагороди за період лікування протиправними. Також, на думку позивача, він має право на отримання від відповідача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування з 08.04.2022 року по день фактичної виплати додаткової винагороди. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 17.09.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позову.
На виконання зазначеної ухвали позивач уточнив позовні вимоги, усунув інші недоліки позову.
30.09.2024 суд відкрив спрощене позовне провадження, встановив, що розгляд справи відбуватиметься без виклику сторін, визначив строки для подання сторонами заяв по суті.
У відзиві на позов, який надійшов до суду 17.10.2024, відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що позивач надав згоду на виключення зі списків особового складу військової частини без остаточного розрахунку, що, на думку відповідача, виключає застосування статті 117 КЗпП України. Також, посилаючись на судову практику відповідач зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Відповідач просить врахувати цю практику при вирішенні справи. Щодо грошової компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати такого грошового забезпечення відповідач звертає увагу суду, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану не є в розумінні вимог Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" грошовим доходом громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, а тому порушення строку її виплати не є підставою для нарахування та виплати компенсації, передбаченої цим законом. Отже, відповідач просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив.
Ухвалою від 25.11.2024 суд витребував у відповідача копію грошового атестату ОСОБА_1 за останні шість місяців, що передували звільненню; інформацію про дату та розмір виплаченої ОСОБА_1 із затримкою додаткової винагороди після звільнення; розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виплати додаткової грошової винагороди при звільненні.
Вимоги ухвали суду від 25.11.2024 виконані відповідачем 26.12.2024.
Дослідивши подані сторонами докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов наступних висновків.
Позивач з проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
08.04.2022 позивач отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини, про що свідчить довідка про обставини травми №1569 від 25.10.2022.
Лікування позивача підтверджується: випискою із карти амбулаторного хворого № 22, за якою позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 12.05.2022 по 21.06.2022 рік;
довідкою ВЛК № 26 від 21.06.2022 року, за відомостями якої позивач отримав поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів;
перевідним епікризом від 14.07.2022 відповідно до якого перебував на стаціонарному лікуванні з 12.07.2022 року по 14.07.2022;
випискою із карти амбулаторного хворого № 2915 про перебування на стаціонарному лікуванні з 14.07.2022 року по 22.07.2022;
довідкою ВЛК № 482 від 22.07.2022 року, за якою: поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів;
довідкою ВЛК № 3466 від 23.08.2022, за якою: поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів;
довідкою ВЛК № 4363 від 23.09.2022, за якою: поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, потребує відпустки за станом здоров'я на 45 (сорок п'ять) календарних днів;
виписним епікризом №1154, відповідно до якого позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 04.11.2022 по 14.11.2022;.
довідкою ВЛК № 6087 від 15.11.2022, за якою: поранення, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, потребує відпустки за станом здоров'я на 30 (тридцять) календарних днів.
виписним епікризом №2747, відповідно до якого позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 20.12.2022 року по 13.03.2023;
свідоцтвом про хворобу ВЛК №303 виданим 06.03.2023 року: травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини. На підставі статті 78-а, 61-а ІІ Розкладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
03.04.2023 позивач виключений зі списків особового складу військової частини, що підтверджується витягом з наказу від 03.04.2023 № 93.
13.08.2024 відповідач виплатив позивачу суму додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 462017,95 грн, що не є спірним між сторонами.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а також щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Суд здійснює правову оцінку спірних правовідносин з урахуванням наступних норм права України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
З урахуванням наведеного суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення: розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до встановлених обставин, днем звільнення позивача з військової служби є 03.04.2023, водночас остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 13.08.2024.
Відтак, в зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем при звільненні, позивач має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - "Закон №2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки відповідача від 07.12.2024 середньоденний заробіток позивача складає 823,68 грн.
Кількість днів затримки починаючи з 03.04.2023 до 13.08.2024 складає 185 днів. (не більш як за шість місяців).
Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні складає 152380,00 грн.
Суд не погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, з огляду на таке.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Суд зазначає, що підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у наведених вище справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Проте, з 19.07.2022 спірні правовідносини регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для зменшення розміру середньої зарплати, що підлягає виплаті позивачу.
Крім того, враховуючи розмір сум, що належали позивачу при звільненні, значний період прострочення в проведенні розрахунку, таке зменшення не відповідало б принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Визначаючи спосіб захисту порушеного права, суд враховує позицію Верховного Суду, який, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.
Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, установивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
За таких обставин, суд доходить висновку про необхідність задоволення позову в цій частині шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.04.2023 по 13.08.2024 (але не більше ніж за шість місяців) у сумі 152380,00 грн (сто п'ятдесят дві тисячі триста вісімдесят грн 00 коп).
Визначаючись щодо вимог позивача про нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 08 квітня 2022 року по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (13 серпня 2024 р.), суд враховує такі норми матеріального права.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159).
В ст. 1 ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Із змісту п. 1 - п. 4 Порядку № 159 слідує, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі №240/11882/19, Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі №240/11882/19, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період, у зв'язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
З огляду на зазначене, доводи відповідача викладені у відзиві про те, що додаткова винагорода не є складовою грошового забезпечення, а тому, відсутні правові підстави для виплати компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, суд вважає необґрунтованими.
Правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень ст. 1-3 вказаного Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», дає підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17.
Крім того, як зазначив Верховний Суд у Постанові від 17 липня 2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідач у відзиві звертає увагу суду, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України 8 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" додаткова винагорода є новим та особливим видом у системі грошового забезпечення, зокрема військовослужбовців, виплата якої, з одного боку, має регулярний щомісячний характер, а з іншого, - обмежена строком дії воєнного стану в Україні. Розмір такої винагороди, підстави нарахування залежать від багатьох чинників: періоду (часу) участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та районів (місць) їх здійснення.
Суд не погоджується з доводами відповідача, що додаткова винагорода, яка підлягала виплаті позивачу на період лікування впродовж травня 2022 року - березня 2023 року, мала ознаки разової виплати. При цьому, на думку суду, суттєве правове значення має те, що така додаткова винагорода є доходом військовослужбовця, який нараховувався в певний період, проте був виплачений з значним порушенням встановлених строків. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
На переконання суду, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (додаткової винагороди), оскільки вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу. Отже, вказані кошти, нараховані як додаткова винагорода, є доходом в розумінні ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даній справі військовою частиною НОМЕР_1 ) добровільно чи на виконання судового рішення.
В п. 2 Порядку № 159 зазначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем грошового забезпечення (додаткової винагороди), що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 465/322/17.
Учасниками справи визнається, що відповідна сума нарахованої позивачу додаткової винагороди за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 за період 08.04.2022 по 13.08.2024 є невиплаченою вчасно. Це підтверджується і довідкою відповідача від 07.12.2024, наданою на вимогу суду, з якої вбачається, що додаткова винагорода, нарахована позивачу з травня 2022 року і по день звільнення - 03.04.2023, виплачена лише 13.08.2024. При цьому спір щодо сум додаткової винагороди між сторонами відсутній.
Отже, встановлені обставини несвоєчасності виплати нарахованої додаткової винагороди дають підстави для висновку про обґрунтованість вимог позивача і в цій частині.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені в ході розгляду обставини справи, а також враховуючі надані частиною другою статті 245 КАС України повноваження, дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,20 грн, що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у повному обсязі), за період з 03.04.20223 по 13.08. 2024 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03.04.2023 по 13.08.2024 (але не більше ніж за шість місяців) у сумі 152380,00 грн (сто п'ятдесят дві тисячі триста вісімдесят грн 00 коп).
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 08.04. 2022 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (13.08.2024).
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 08.04.2022 по день фактичної виплати додаткової винагороди за період лікування (13.08.2024).
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 2422,20 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Л.Л. Дерев'янко