31 грудня 2024 рокусправа № 380/17992/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби відповідно до абз. 5 пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 04.05.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з військової служби відповідно до абз. 5 пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок військову службу» в редакції від 04.05.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика відділення управління 2 вогневого взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону. Був призваний на військову службу по мобілізації 04.07.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022. Зазначає, що відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 04.08.2001 позивачем зареєстровано шлюб з ОСОБА_2 . Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №629571 від 15.05.2024, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання. Індивідуальною програмою реабілітації інваліда №189 від 16.05.2024 його дружині встановлено помірне обмеження життєдіяльності, обмеження до спілкування, до трудової діяльності, рекомендовано відновну терапію та профілактичні заходи.
На цій підставі позивачем 17.05.2024 скеровано засобами поштового зв'язку на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до абз. 5 пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на дату подачі рапорту - 17.05.2024), у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є особою з інвалідністю III групи. В редакції, чинній на дату звернення із рапортом умовами для звільнення були зареєстрований шлюб із ОСОБА_2 та наявність у неї групи інвалідності. До рапорту ним було додано необхідний пакет документів. Рапорт було направлено до командира військової частини НОМЕР_1 через Міністерство Оборони України, у зв'язку із тим, що у військовій частині НОМЕР_1 відсутня поштова адреса. При цьому рапорт подавався до набрання чинності змінами до законодавства про військовий обов'язок та військову службу. Однак, у відповіді № 8157 від 19.07.2024 за результатами розгляду вищим командуванням рапорту позивача вказано про відсутність підстав для задоволення рапорту та звільнення з військової служби.
Позивач з такими діями не погоджується та вказує, що рапорт був підписаний та поданий 17.05.2024, він мав бути розглянутий згідно з законодавством, що діяло станом дату його подачі, оскільки сам факт його волевиявлення щодо звільнення стосується конкретного моменту в часі і підтверджується подачею рапорту командиру, а отже не може якимось чином стосуватись нормативно-правових актів, які теоретично можуть бути прийняті в майбутньому, законопроектів, петицій або інших джерел, які не входять до системи діючого права. Відтак просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 28.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що 29.05.2024 до військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі того, що його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є особою з інвалідністю ІІІ групи та потребує нагляду. Станом на момент надходження рапорту діяла редакція абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якою визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на підставах здійснення догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Натомість до рапорту не було додано документів, які б підтверджували наявність вищевказаних обставин. Норма вищевказаного закону, яка передбачала право на звільнення у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, втратила чинність 18.05.2024. Факт підготовки чи підписання рапорту не зобов'язує військову частину до його розгляду та прийняття правового рішення. Спосіб та час доставки рапорту до військової частини НОМЕР_1 обирає військовослужбовець. Без фактичного надходження рапорту питання звільнення не може вважатися ініційованим. Відповідно, у військової частини не виникає обов'язку розглянути питання, які вказав заявник у своєму рапорті.
Відповідач вказує, що оскільки рапорт військовослужбовця надійшов 29.05.2024, а чинне законодавство не передбачає повноважень у військової частини НОМЕР_1 застосовувати при цьому недіючі положення закону, військовослужбовцю було правомірно відмовлено у звільненні. Розпочатий процес реалізації права, може бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом, якщо учасники правовідносин виконали усі необхідні від них дії. Однак, фактично рапорт до військової частини НОМЕР_1 надійшов лише 29.05.2024, відповідно процес звільнення було ініційовано 29.05.2024. З огляду на такі обставини, оцінка підстав для звільнення проводилася за законодавством, що діяло станом на 29.05.2024. Враховуючи наведені вище доводи, військова частина НОМЕР_1 не допускала протиправної бездіяльності. Відповідно, відсутні підстави для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Молодший сержант ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія-електрика відділення управління 2 вогневого взводу 2 артилерійської батареї артилерійського дивізіону.
Позивач призваний на військову службу по мобілізації 04.07.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022.
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 04.08.2001, між позивачем та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований шлюб.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №629571 від 15.05.2024, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання.
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади №2024/004628708 від 08.05.2024 та витягу з реєстру №2024/004631170 від 08.05.2024 позивач та його дружина проживають за адресою: АДРЕСА_3 .
Індивідуальною програмою реабілітації інваліда №189 від 16.05.2024 ОСОБА_2 встановлено помірне обмеження життєдіяльності, обмеження до спілкування, до трудової діяльності, рекомендовано відновну терапію та профілактичні заходи.
ОСОБА_1 подано рапорт від 17.05.2024 командиру військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив звільнити його з військової служби відповідно до абз. 5 пп. «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, його дружина - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю III групи.
До рапорту позивач долучив:
1. Копію військового квитка;
2. Нотаріально завірену копію паспорту серія НОМЕР_5 ;
3. Нотаріально завірену копію РНОКПП;
4. Нотаріально завірену копію паспорту ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 ;
5. Нотаріально завірену копію РНОКПП ОСОБА_2 ;
6. Нотаріально завірену копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 від 04.08.2001;
7. Нотаріально завірену копію довідки до акта огляду МСЕК №629571 від 15.05.2023 серії 12 ААГ;
8. Копію витягу з реєстру територіальної громади №2024/004628708 від 08.05.2024;
9. Копію витягу з реєстру №2024/004631170 від 08.05.2024;
10. Копію витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №686 від 08.05.2024;
11. Копію програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_2 ;
12. Копію витягу з медичної карти стаціонарного хворого №4579.
Рапорт 17.05.2024 направлено командиру військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв'язку рекомендованим листом (0101911459001) з описом вкладення.
Згідно з даними відстеження поштового відправлення 0101911459001, поштова кореспонденція від позивача прийнята у поштовому відділенні 01019 в м.Києві 17.05.2024, 18.05.2024 виїхала з Логістичного центру, 21.05.2024 прибула у поштове відділення 03168 та 30.05.2024 вручена представнику адресата за довіреністю.
За результатами розгляду вказаного рапорту командир Військової частини НОМЕР_1 листом від 13.07.2024 №8157 повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення рапорту та звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Зазначив, що абзацом 1 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на підставах здійснення догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Водночас, долучена до рапорту довідка до акту огляду МСЕК N0629571 від 15.05.2023 серії 12 АГ не містить інформації, що інвалідність III групи встановлена ОСОБА_2 внаслідок онкологічного захворювання, відсутністю кінцівок (кінцівки) кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з інвалідністю І групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або іншого паралітичного синдрому, передбаченому абзацом І підпункту «г» пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Щодо аргументів позивача про необхідність застосування Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла до 18.05.2024 відповідач вказав, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби не має відношення до обставин які пом'якшують або скасовують відповідальність особи та був зареєстрований 29.05.2024, а тому має враховуватись законодавство, яке діє на момент надходження рапорту.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 цього Закону визначено такі види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та подав рапорт про звільнення з військової служби від 17.05.2024 у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у редакції станом на 17.05.2024 (на дату складення рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
Отже, за цією нормою, основним критерієм для звільнення з військової служби є сам факт інвалідності у дружини або чоловіка, а не конкретна група інвалідності.
Відповідно, військовослужбовець, дружина якого має інвалідність, мав право на звільнення з лав ЗСУ на підставі абз.5 пп. «г» п.2 ч.4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, незалежно від групи інвалідності та наявності чи відсутності необхідності здійснення за нею постійного догляду.
З 18.05.2024 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з частиною 12 статті 26 Закону у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану: у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або необхідністю здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Отже, норма, що регулює підстави звільнення з військової служби зазнала змін, зокрема така підстава для звільнення, як наявність третьої групи інвалідності у дружини, змінилась, а тому для звільнення з військової служби військовослужбовець повинен довести постійний необхідність постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або з інвалідністю ІІІ групи, якщо така встановлена внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Таким чином, станом на час розгляду військовою частиною рапорту позивача та прийняття рішення по його суті, законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення, як підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дружиною та пов'язаність встановлення ІІІ групи інвалідності з певними захворюваннями.
На переконання позивача, військовою частиною НОМЕР_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 17.05.2024 неправомірно застосовано норми Закону № 2232-ХІІ, зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 №3633-IX, які набрали чинності 18.05.2024 та, як наслідок, відмовлено у звільненні з військової служби. Позивач вважає, що при розгляді рапорту необхідно застосовувати законодавство, яке діяло на момент подання такого рапорту.
Як зазначалось вище, відповідачем за результатами розгляду рапорту позивач надана відповідь викладена у формі листа від 13.07.2024 за №8157, в якій відмовлено у звільненні з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 № 3633-ІХ стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» викладена в новій редакції.
За позицією відповідача, наведеною у відзиві на позов, після набуття чинності 18.05.2024 змін до Закону №2232-XII позивач не міг бути звільнений за правилами, що діяли до 18.05.2024, оскільки вони втратили чинність.
Надаючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до висновків щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
На переконання суду для надання відповіді на питання, чи порушено права позивача у зв'язку із відмовою у задоволенні його рапорту на підставі застосування нових положень Закону, що набули чинності вже після надходження та реєстрації його рапорту у військовій частин, слід встановити наступні обставини: чи містили зміни до Закону №2232-XII, внесені Законом №3633-ІХ, спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі; чи у межах встановлених строків було розглянуто рапорт позивача.
Аналіз змін до Закону №2232-XII, внесених Законом №3633-ІХ, дає підстави вважати, що законодавець не передбачив спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі, а тому вони застосовуються до правовідносин за загальними правилами з дня набуття ними чинності, тобто з 18.05.2024.
У даному випадку, правовідносини між військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби були триваючими, оскільки почалися 17.05.2024 та продовжували тривати у межах встановленого 30-денного строку, після набуття 18.05.2024 чинності змінами до Закон №2232-XII.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові № 280/3308/23 від 23 липня 2024 року, у якій суд касаційної інстанції вказав, що у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
У разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення за наслідком розгляду рапорту позивача відповідачем правомірно застосовано чинну редакцію Закон №2232-XII з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX.
Водночас, суд звертає увагу на чинну редакцію Закону №2232-XII з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX, де вказано, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та п. 3 ч.12 ст. 26: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Доказів того, що ОСОБА_2 є інвалідом III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів або наявності у дружини позивача онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів, суду не надано.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що у спірному випадку повинен був застосований Закон №2232-XII в редакції чинній на час прийняття рішення, тому відповідач правомірно відмовив у задоволенні рапорту та звільненні позивача з військової служби.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем було порушено права позивача в частині виплати додаткової грошової винагороди, а позивачем протилежного не доведено, що свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої винагороди на користь позивача.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
У відповідності до вимог ст.139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, КАС України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан