27 грудня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/6901/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Дегтярьової С.В., розглянув у порядку спрощеного провадження (письмового провадження) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43995486)
про скасування податкової вимоги та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача звернувся з позовом до суду, у якому просить:
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-176738-52 від 13.05.2021 р. в сумі 21969,20 грн винесену Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області виключити з інформаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове держане страхування у розмірі 21969,20 грн.
Позов мотивовано тим, що на запит адвоката Головне управління ДПС у Кіровоградській області листом від 22.10.2024 р. надало копію спірної вимоги, яку позивач вважає протиправною. Вказує, що ОСОБА_1 у період з січня 2016 року по грудень 2022 рік нараховувалась заробітна плата та утримувались відповідні податки та збори у т.ч. і єдиний соціальний внесок, а тому будь-який додатковий обов'язок сплати відповідних податків і зборів відсутній і чинним законодавством не передбачений. Отже, на думку позивача, у неї відсутнє зобов'язання зі сплати єдиного внеску, а тому відповідач не мав правових підстав для винесення оскаржуваної вимоги.
Представник відповідача правом на подачу відзиву не скористався. Однак надав пояснення та вказав, що згідно даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС ОСОБА_1 перебувала на обліку в Кропивницькій ДПІ ГУ ДПС у Кіровоградській області, як фізична особа-підприємець з 01.08.1995 року на загальній системі оподаткування. Відповідно до відомостей, отриманих від державного реєстратора, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 прийнято 19.03.2021 року рішення щодо припинення пiдприємницької дiяльностi. Враховуючи вказане, відповідач вважає, що позивач у відповідності до п.2 ч.1 ст.7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» повинна з 01.01.2017 сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від фінансового стану платника. Крім того, зазначає, що в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 згідно законодавства автоматично нараховано єдиний внесок за період з 4 кварталу 2018 по 4 квартал 2020 року.
ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 05.12.2024 року самостійно єдиний внесок не сплатила. За період перебування на обліку у контролюючому органі платником ОСОБА_1 звіти про нарахування єдиного внеску до контролюючого органу не подавались. За порушення норм законодавства про єдиний внесок до платників єдиного внеску застосовуються заходи впливу та стягнення відповідно до ст. 25 Закону №2464 з урахуванням норм пункту п.911.1., п.911.2, та п.921, п.922 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464.
Розглянувши справу в порядку спрощеного (письмового) провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 01.08.1995 та перебувала на обліку у податковому органі як платник податків. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 19.03.2021 до реєстру включено відомості про припинення підприємницької діяльності (а.с.19-20).
Також, матеріали справи свідчать, що позивач в період з 01.10.2012 р. та на даний час працює у АТ "Ельворті" на посаді комірника, що підтверджується довідкою від 15.10.2024 р. №177 (а.с.13).
На підставі даних інформаційної системи податкового органу, інтегрованої картки по єдиному соціальному внеску ОСОБА_1 відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 13.05.2021 р. №Ф-176738-52 про сплату єдиного соціального внеску на загальну суму 21969,20 грн. (а.с.8). ОСОБА_1 отримала вимогу 22.10.2024 року (а.с.12).
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач через свого представника звернулася до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку (надалі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п.п.1, 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Згідно з частинами 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII, чинній з 01.01.2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Згідно ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.10.2012 р. дотепер працює у АТ "Ельворті" на посаді комірника (а.с.13).
Отже, з цього часу роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
До того ж, під час вирішення зазначеної справи, суд враховує, що Законом №2464-VI в редакції, що діяла на час виникнення та тривання правовідносин врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та реєстрації її як фізичної особи-підприємця.
А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, що, в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати нею єдиного внеску у період, коли вона була найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки “пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Таким чином, фізична особа-підприємець зобов'язана була сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 (справа №620/2449/19).
До того ж, відповідачем на надано доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності у період з 2018 року по грудень 2020 року.
Враховуючи встановлені обставини, а також наведені норми законодавства України та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 13.05.2021 року №Ф-176738-52.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виключити з інформаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків відомості про наявність боргу, суд зазначає наступне.
Оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС згідно із Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року № 422.
За змістом зазначеного наказу, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
Інтегрована картка платника - це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами. Інтегрована картка платника містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в інтегрованій картці платника розрахункових операцій.
Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в інтегрованій картці платника облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
Оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то на переконання суду матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов'язань платника податків.
Отже, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан.
Суду на разі не надано доказів того, що після набрання рішенням про скасування вимоги про сплату боргу відповідач в обов'язковому порядку в супереч своїх повноважень продовжить обліковувати вказану у вимозі суму боргу, як податковий обов'язок позивача її сплатити, а тому вимога про внесення змін до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення з неї відомостей про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на разі є передчасною та задоволенню не підлягає.
За таких обставин, враховуючи положення ч.1 та 3 ст.139 КАС України, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 1211,20 грн. (а.с.21) підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в частині 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про сплату боргу (недоїмки) від 13 травня 2021 року №Ф-176738-52.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені нею судові витрати на оплату судового збору в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області (ЄДРПОУ ВП 43995486).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА