31 грудня 2024 року Справа № 280/6157/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Служби безпеки України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Служби безпеки України (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення органу владних повноважень - Служби безпеки України, оформлене наказом начальника Департаменту військової контррозвідки № 13-ОС/дск від 23.01.2024 в частині зниження підполковнику ОСОБА_1 розмір доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу з 11 грудня 2023 року;
2) зобов'язати Службу безпеки України перерахувати та додатково виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі в період з 11 грудня 2023 року по дату постановлення рішення у справі, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у Департаменті військової контррозвідки Служби безпеки України. Ним було з'ясовано, що у січні 2024 року йому було зменшено розмір грошового забезпечення на підставі наказу, з яким позивач не був ознайомлений. Після отримання відповіді на адвокатський запит представника позивача стало відомо про зниження розмірів доплати до 5% посадового окладу та преміювання до 5% посадового окладу, при цьому раніше розміри вказаних видів грошового забезпечення складали 20% та 610% посадового окладу відповідно. Позивач вважає таке зменшення розміру грошового забезпечення безпідставним та протиправним.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
24.09.2024 судом отриманий відзив на позовну заяву (вх.№44019), у якому відповідач, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Інструкції № 515/ДСК, вказує на передбачене у керівників державних органів право здійснювати преміювання військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби, а також право зниження персонального розміру доплати наказами начальників органів військової контррозвідки. Як було вказано у листі на адресу відповідача, за порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків та відсутність позитивних результатів в роботі, наказом начальника Департаменту військової контррозвідки СБ України знижено розміри доплати та преміювання до 5% посадового окладу на підставі Інструкції № 515/ДСК. З огляду на викладене, зменшення зазначеної доплати та преміювання здійснювалося СБ України в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинними нормативно-правовими актами України та відомчими наказами СБУ. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
26.09.2024 до суду надійшов відзив на позову заяву (вх.№44782), аналогічний за змістом відзиву від 24.09.2024 за вх. № 44019.
27.09.2024 судом отримана заява відповідача (вх.№) про долучення до матеріалів справи документів, надісланих на адресу суду супровідним листом від 23.09.2024 року №59/11-10057ві (лист ДВКР СБУ від 23.08.2024 року №17/12-6489нт «Щодо документальних матеріалів стосовно ОСОБА_1 », витяг з наказу ДВКР СБУ від 23.01.2024 року №13-ОС/дск «По особовому складу», витяг з розпорядження ДВКР СБУ від 05.05.2024 року №650дск «Про службове відрядження», витяг з бойового розпорядження начальника ДВКР СБУ від 31.05.2024 року №259т, витяг з бойового розпорядження начальника ДВКР СБУ від 31.07.2024 року №285т, витяг з бойового розпорядження начальника ДВКР СБУ від 30.06.2024 року №277т).
29.11.2024 до суду надійшли додаткові пояснення по справі (вх.№ 45026), у яких представник позивача після ознайомлення з наявними у матеріалах справи документами вказує, що долучений до справи рапорт не є мотивованим. На позивача не накладалось жодних дисциплінарних стягнень, відповідачем не надано жодних документів, які б містили інформацію про будь-яке конкретне порушення позивачем військової дисципліни. Також відповідачем не конкретизовано, у чому саме полягало неналежне виконання позивачем службових обов'язків. У рапорті не конкретизовано, яких саме результатів роботи мав досягти позивач, на підставі чого, з якої причини він таких результатів не досяг. За таких умов представник позивача вважає, що рапорт не відповідає вимогам Інструкції № 515/ДСК. Зазначає, що суттєве зменшення грошового забезпечення позивача без застосування повноважень, які надані командиру Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, є свавіллям. Більш того, позивач був позбавлений можливості надати пояснення щодо гіпотетичних порушень військової дисципліни, неналежного виконання службових обов'язків, відсутності результатів, зазначених в рапорті.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 08.07.2024 суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою від 29.07.2024 суд залишив без задоволення клопотання представника позивача адвоката Лугового Бориса Владленовича про поновлення строків звернення до суду та відкриття провадження у справі; продовжив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений в ухвалі суду від 08.07.2024; надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів від дня одержання цієї ухвали суду шляхом подання до суду належним чином оформленої відповідно до статті 167 КАС України заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
Ухвалою від 09.08.2024 суд відкрив провадження у цій справі, призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; витребував у Департаменту військової контррозвідки (вул.Тарасівська, буд.7, м.Київ, 01033; код ЄДРПОУ 00034074) відомості про направлення ОСОБА_1 у відрядження в період з 01.06.2024, включення його до бойових розпоряджень в період з 01.06.2024 (з документальним підтвердженням); витребував у Служби безпеки України належним чином засвідчений наказ начальника 5 управління (з дислокацією у м.Дніпро) ДВКР СБ України (реєстраційний № 17/5-6246дск від 18.12.2023, вх.УРОС № 6948/к-дск від 29.12.2023) та інші документи, які стали підставою для винесення оскаржуваного наказу.
Ухвалою від 24.09.2024 суд повторно витребував у Департаменту військової контррозвідки докази по справі, а саме відомості про направлення ОСОБА_1 у відрядження в період з 01.06.2024, включення його до бойових розпоряджень в період з 01.06.2024 (з документальним підтвердженням).
Ухвалою від 25.09.2024 суд задовольнив клопотання Служби безпеки України та продовжив встановлений судом строк для надання доказів на 20 (двадцять) днів до 14.10.2024.
Ухвалою від 04.10.2024 суд задовольнив клопотання представника позивача та витребував у Служби безпеки України рапорт начальника 5 управління (з дислокацією у м.Дніпро) ДВКР СБ України реєстраційний номер 17/5-6264 дск від 18.12.2023, вх.УРОС № 6948/к-дск від 29.12.2023.
Ухвалою від 30.12.2024 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновив ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з цим позовом.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Підполковник ОСОБА_1 проходить військову службу у Службі безпеки України з 17 червня 1999 року.
Наказом начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск відповідно до розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК, підполковнику ОСОБА_1 знижено розмір доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу з 11 грудня 2023 року. Підстава: рапорт начальника управління від 18 грудня 2023 року.
Листом Управління роботи з особовим складом Служби безпеки України від 17.06.2024 № 11/1/4-Л-281/64 на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що протягом 2023-2024 років на ОСОБА_1 дисциплінарні стягнення не накладалися. Разом з цим, за порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків та відсутність позитивних результатів в роботі наказом начальника Департаменту військової контррозвідки СБ України від 23 січня 2024 року № 13-ОС/дск на підставі рапорту начальника 5 управління (з дислокацією у м.Дніпро) ДВКР СБ України (реєстраційний № 17/5-6246дск від 18.12.2023, вх.УРОС № 6948/к-дск від 29.12.2023) підполковнику ОСОБА_1 з 11 грудня 2023 року знижено розміри доплати до 5% посадового окладу згідно з главою 5 та преміювання до 5% посадового окладу згідно з главою 13 розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК. Долучено довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 з грудня 2023 року до квітня 2024 року.
Вважаючи протиправним наказ начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск, позивач звернувся з цим позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII) на службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України (частина перша статті 9 Закону № 2229-XII)
Відповідно частин першої-другої статті 10 Закону № 2229-XII Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: контррозвідки, військової контррозвідки, контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, захисту національної державності, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.
Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання у системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян.
За приписами статті 27 Закону № 2229-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально- економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Статтею 30 вказаного Закону встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності
Згідно з частинами другою-третьою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, з 01 березня 2018 року грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) та Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Центрального управління Служби безпеки України № 515/ДСК від 10.04.2018 (далі - Інструкція № 515/ДСК).
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 Постанови № 704 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Підпунктами 1, 2 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання:
1) установлювати:
посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, посади яких не передбачені цією постановою, у розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами, згідно з додатками 1-11 за аналогічними посадами;
посадові оклади заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені цією постановою, на 1-5 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника;
надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою;
2) здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України визначає Інструкція № 515/ДСК.
За обставинами справи предметом спору є наказ начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, яким знижено позивачу розмір доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу. Підставою винесення наказу зазначено рапорт начальника управління від 18 грудня 2023 року.
При дослідженні рапорту, складеного начальником управління ДВР СБ України до начальника Департаменту військової контррозвідки СБ України, судом встановлено, що причиною складання такого стало порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків та відсутність позитивних результатів в роботі.
Глава 5 розділу ІІІ Інструкції № 515/ДСК передбачає порядок виплати доплати військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі.
Згідно з пунктом 1-2 глави 5 розділу ІІІ Інструкції військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі і мають позитивні результати в цій роботі, виплачується щомісячна доплата в розмірі до 20 відсотків посадового окладу.
Персональний розмір доплати, зазначеної у пункті 1 глави 5 розділу III цієї Інструкції, встановлюється, підвищується, знижується або скасовується: у Центральному управлінні - наказами Голови СБ України або його заступників; у регіональних органах та органах військової контррозвідки - наказами начальників цих органів.
Накази про встановлення вказаної доплати видаються на підставі мотивованих рапортів керівників структурних підрозділів (пункт 3 глави 5 розділу ІІІ Інструкції).
Отже, вказана доплата виплачується військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з відповідними особами лише при наявності позитивних результатів в роботі, в іншому випадку - така доплата може бути знижена або скасована.
Глава 13 розділу ІІІ Інструкції № 515/ДСК визначає порядок преміювання військовослужбовців Служби безпеки України.
За положеннями пунктів 1-5 глави 13 розділу ІІІ Інструкції начальники (керівники) органів, підрозділів, закладів та установ СБ України мають право щомісяця в межах фонду грошового забезпечення преміювати військовослужбовців за їх особистий вклад у загальний результат служби.
Граничні розміри премій військовослужбовцям визначаються Головою СБ України в залежності від займаної посади та напряму діяльності відповідних підрозділів системи СБ України, в межах видатків, затверджених на грошове забезпечення у кошторисі СБ України на відповідний бюджетний рік.
Конкретний розмір премії, а також доцільність преміювання кожного військовослужбовця відповідно до його особистого вкладу в загальні результати служби, визначають керівники органів, підрозділів, закладів і установ СБ України на підставі мотивованих рапортів керівників відповідних структурних підрозділів, в межах затверджених граничних розмірів преміювання.
Встановлення премії військовослужбовцями, зменшення її розміру або скасуванням здійснюється за наказами Голови СБ України, його заступників, начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ СБ України. У мотивованих рапортах про зменшення розмірів премії чи її скасування зазначаються конкретні підстави для цього.
Розмір премії знижується або вона взагалі скасовується за: неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку, порушення військової дисципліни (пункт 6 глави 13 розділу ІІІ Інструкції).
Таким чином, розмір премії визначається щомісячно в межах фонду грошового забезпечення преміювати військовослужбовців за їх особистий вклад у загальний результат служби, при цьому розмір премії може бути знижений чи скасований за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку, порушення військової дисципліни.
Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про правомірність наказу, в частині що оспорюється позивачем, суд досліджує дотримання відповідачем процедури та порядку його винесення та не втручається у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо встановлення і визначення позивачу розміру видів грошового забезпечення.
Одним з критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
Суд зазначає, що дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Інструкцією № 515/ДСК передбачено, що зниженню або скасування доплати за співробітництво із особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі, та премії передує подання рапорту, у якому зазначаються конкретні підстави для цього. Водночас жодним з вказаних нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, не передбачено, що при встановленні доплати та преміюванні є необхідним зазначення аналізу кожного військовослужбовця за результатами роботи за місяць.
Відповідно до Інструкції № 515/ДСК преміювання здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби, проте вказаними нормами не передбачено обов'язку зазначати у рапорті конкретні факти та обставини, які були взяті до уваги керівником (начальником) при вирішенні питання преміювання військовослужбовців, не визначено, що проведення аналізу повинно якимось чином письмово відображатись у рапорті на преміювання тощо. Окрім того, незазначення у рапорті фактів, які б вказували на проведення аналізу виконання позивачем посадових обов'язків і завдань не означає, що безпосереднім керівником при вирішенні питань зменшення розміру доплати та премії такий аналіз не проводився.
Зменшення розміру доплати за співробітництво із особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності на конфіденційній основі, та премії не є заходом дисциплінарної відповідальності, не потребує службового розслідування, доведеності вини військовослужбовця, а є суто управлінським рішенням, яке переслідує виховні цілі, підвищує зацікавленість військовослужбовця у результатах своєї служби. При цьому преміювання військовослужбовця є правом керівника, а не його обов'язком, розмір премій встановлюється для кожної особи в індивідуальному порядку, виходячи з рівня виконання нею службових обов'язків та дотримання військової дисципліни.
Суд підсумовує, що встановлення, збереження, зниження та припинення виплати доплати та премії є самостійними правовими категоріями, які мають різні підстави та порядок застосування. У рапорті начальника управління ДВКР СБ України (реєстраційний номер 17/5-6246дск від 18.12.2023), який став підставою ухвалення оскаржуваного наказу про зниження доплати та премії, вказані причини зниження доплати та премії (порушення військової дисципліни, неналежне виконання службових обов'язків та відсутність позитивних результатів в роботі). При цьому, надання оцінки вказаним обставинам є дискрецією відповідача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ начальника Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 23.01.2024 № 13-ОС/дск у частині зниження позивачу розміру доплати згідно з главою 5 до 5% посадового окладу та преміювання згідно з главою 13 до 5% посадового окладу з 11 грудня 2023 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством.
З урахуванням викладеного, вимога щодо зобов'язання відповідача перерахувати та додатково виплатити грошове забезпечення в повному обсязі в період з 11 грудня 2023 року по дату постановлення рішення у справі, з урахуванням раніше виплачених сум, яка є похідною від зазначеної вище, задоволенню не підлягає.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про залишення позовних вимог без задоволення.
VII. Розподіл судових витрат.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Служба безпеки України, місцезнаходження: вул.Володимирська, буд.33, м.Київ, 01601; код ЄДРПОУ 00034074.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 31.12.2024.
Суддя К.В.Мінаєва