24 грудня 2024 року Справа 160/33078/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
16 грудня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України, в якій просять:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати мені - ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 01.10.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року в розмірі 2 102,00 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди мені - ОСОБА_1 , обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину, виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2022 року складає 2 481,00 грн., на 01.01.2023 року складає 2 684,00 грн., а на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
За приписами частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд приходить до висновку, що дана позовна заява подана з порушенням вимог закону.
Згідно із приписами ч.1 ст. 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до п. 4 ч. 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно ч.1 ст.5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
При цьому, предметом оскарження до адміністративного суду у розумінні ч.1 ст. 5 КАС України можуть бути рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а позовні вимоги про зобов'язання вказаного суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є способом поновлення порушених прав позивача, які мають бути похідними від основної вимоги про визнання протиправним відповідного рішення, дій чи бездіяльності відповідача.
Суд зазначає, що обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Ознайомившись зі змістом поданого позову суд встановив, що позивачем в якості відповідачів за цим позовом визначено - відповідачем 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2 - Державну судову адміністрацію, третьою особою - Державну казначейську службу України.
В той же час, як слідує з прохальної частини позову, позивачем фактично заявлені позовні вимоги виключно до одного із названих відповідачів - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, що в свою чергу свідчить про невідповідність вимогам ч. 5 ст. 160 КАС України та позбавляє суд визначитись із предметом спору, у зв'язку із чим, позивачу слід привести прохальну частину позову у відповідність до вимог п. 4 ч. 5 ст.160 КАС України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що предметом спору у даній справі є - протиправне нарахування та виплата суддівської винагороди за період з 01.01.2022 по 01.10.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. 00 коп., тобто є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, неодноразово наголошував, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 за № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Такий висновок відповідає правовій позиції викладеній у рішенні Верховного Суду у справі №260/3564/22 від 06.04.2023 року.
Тобто, спірний період нарахування суддівської винагороди у зменшеному розмірі з 01.01.2022 по 18.07.2022 року не обмежувався будь - яким строком звернення до суду із позовом про стягнення належної заробітної плати.
Між тим, починаючи з 19.07.2022 року до спірних відносин застосовуються норми ч. 1 ст. 233 КЗпП України, щодо звернення із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, з урахуванням положень ч. 1 Розділу IXI «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України стосовно того, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а також постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», яким дію карантину продовжено до 30.06.2023 року, відлік тримісячного строку звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, починається з 01.07.2023 року.
За таких обставин, оскільки про виплату суддівської винагороди у зменшеному розмірі за липень 2023 року позивачці повинно було стати відомо 01.08.2023 року (на наступний день після закінчення відпрацьованого часу в червні 2023 року), то останнім днем строку звернення до суду було - 1 листопада 2023 року.
Судом встановлено, що з дня не виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 липня 2023 року по 01 жовтня 2024 року, минуло більше трьох місяців, що свідчить про пропущений ним тримісячний строк звернення до суду із позовом про стягнення належної суддівської винагороди.
При цьому суд критично ставиться до тверджень позивача, наведені у позовній заяві, з приводу того, що до даних відносин повинні застосовуватись норми ст. 238 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із чим, строки звернення до суду ним не порушені.
Так, суд зазначає, що норми статті 238 КЗпП України стосуються права органу, щодо розглядає спір, винести рішення про виплату працівникові належних сум в будь - який час, тобто, без обмеження граничними строками розгляду цього питання, однак не стосуються строків звернення із позовом до суду, які визначені тільки ст. 233 КЗпП України та ст. 122 КАС України.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Однак, позивачем не надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Позивачем при поданні до суду позову заяви про поновлення строку звернення до суду про стягнення суддівської винагороди за період з 01.07.2023 по 01.10.2024 подано не було, що свідчить про недоліки позову.
Згідно з частиною 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:
- уточненої позовної заяви, в якій привести прохальну частину у відповідність до вимог п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, з доказами направлення уточненої позовної заяви в порядку, визначеному ч. 9 ст. 44 КАС України;
- доказів поважності пропуску строку звернення до суду із позовом про стягнення суддівської винагороди за період з 01.07.2023 по 01.10.2024, у разі необхідності подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.
Роз'яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Тулянцева