м. Вінниця
30 грудня 2024 р. Справа № 120/18531/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов"язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивачка) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області ( далі - відповідач 2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України у Вінницькій області з 14.05.2023 та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 26.07.2023 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення/ перерахунок пенсії, у якій просила перерахувати їй пенсію, а саме змінити надбавку: нарахувати та виплатити одноразову виплату в розмірі 10-ти місячних пенсій як педагогічному працівнику, при цьому надала пенсійному органу відповідні підтверджуючі документи.
Проте, рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 11.08.2023 о/р НОМЕР_1 у перерахунку пенсії (виплаті грошової допомоги) позивачці було відмовлено. Відмова мотивована тим, що в період з 27.08.2011 по теперішній час позивач працює на посаді завідувача відділення Відокремленого структурного підрозділу “Вінницького торговельно-економічного фахового коледжу Державного торговельно-економічного університету». Дана посада, за твердженням відповідача, відсутня в переліку посад, що дає право на пенсію за вислугою років, отже відсутні й будь-які правові підстави для виплати позивачу вищевказаної грошової допомоги.
Позивач вважає рішення ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.08.2023 о/р 023830023231 про відмову у перерахунку їй пенсії ( виплаті грошової допомоги) протиправним, а тому за захистом своїх прав звернулась до суду.
Ухвалою суду від 18.12.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 22.12.2023 представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 27.12.2023 позивачу продовжено процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, з урахуванням якої ухвалою суду від 16.01.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, у письмовому провадженні, без повідомлення ( виклику ) сторін. Також відповідачам встановлено строк для подання відзивів на позовну заяву.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Мотивуючи доводи відзиву відповідач зазначає, що 30.05.2023 позивачка звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, зокрема, щодо виплати одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, передбаченої п. 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058.
За результатами розгляду заяви встановлено, що вік заявниці - 60 років. Страховий стаж - 44 роки 03 місяці 02 дні. До періодів роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад роботи який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е»-“ж» статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення», зараховано наступні періоди: з 22.06.1992 по 25.08.1999, з 26.08.1999 по 26.08.2001. Загалом зараховані періоди роботи, що надають право на виплату одноразової грошової допомоги, складають 09 років 2 місяці 05 днів. Водночас, у період роботи з 27.08.2001 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 та довідки №44 від 18.05.2023 позивачка була переведена на посаду завідувача товарознавчим і бухгалтерським відділенням Відокремленого структурного підрозділу “Вінницького торгівельно- економічного фахового коледжу Державного торгівельно-економічного університету», на якій працює по дату звернення.Відповідач зазначає, що посада завідувача відділення не відповідає Переліку професій №909 від 04.11.1993, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років і виплату одноразової грошової допомоги.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 023830023231 від 06.06.2023 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги є правомірним та обґрунтованим.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відзиву на позовну заяву не надійшло.
Копію ухвали про відкриття провадження ( документ в електронному вигляді ) було надіслано одержувачу Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області в його електронний кабінет та доставлено 05.06.2024 о 14:06, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Проте, у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, як і не надходило до суду заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, виходячи з вищенаведених положень КАС України, суд приходить до висновку, що відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області належним чином повідомлений про розгляд даної справи, а відтак суд вважає за можливе здійснити розгляд справи в письмовому провадженні, за наявними в ній матеріалами.
З"ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України у Вінницькій області з 14.05.2023 та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до ст. 26 Закону України“Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
26.07.2023 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення/ перерахунок пенсії, у якій просила перерахувати їй пенсію, а саме змінити надбавку: нарахувати та виплатити одноразову виплату в розмірі 10-ти місячних пенсій як педагогічному працівнику, згідно з поданими нею документами.
Проте, рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області від 11.08.2023 о/р НОМЕР_1 , прийнятим за принципом екстериторіальності, у перерахунку пенсії (виплаті грошової допомоги) позивачці було відмовлено. Відмова мотивована тим, що в період з 27.08.2001 по теперішній час позивач працює на посаді завідувача відділення Відокремленого структурного підрозділу “Вінницького торговельно-економічного фахового коледжу Державного торговельно-економічного університету», яка не відповідає Переліку професій №909 від 04.11.1993 року, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років та виплати одноразової грошової допомоги.
Також у вказаному рішенні зазначено, що при розрахунку пенсії враховані періоди роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно поданої довідки № 67 від 26.07.2023 за період з 22.06.1992 по 25.08.1999 р. та з 26.08.1999р. по 26.08.2001 р. та складає 09 років 2 місяці 05 днів.
Враховуючи вищезазначене позивачці відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного 30 - річного стажу на посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Позивач вважає рішення ГУ Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.08.2023 о/р 023830023231 про відмову у перерахунку їй пенсії ( виплаті грошової допомоги) протиправним, а тому за захистом своїх прав звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейська соціальна хартія від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону N 1058-IV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Згідно з п. 2 Порядку до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 N 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу процитованих норм законодавства слідує висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.
Як свідчать записи трудової книжки НОМЕР_2 , а також Довідки № 67 від 26.07.2023 позивач з 01.09.1987 року по час звернення до відповідача з заявою від 26.07.2023 року є працівником ВСП “Вінницький торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ».
Фаховий коледж, працівником якого є позивачка, належить до вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації.
Постановою КМУ від 04.11.93 року № 909 затверджено "Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років", яким установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років. Так, відповідно до положень даної Постанови № 909, у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, інші.
Відповідно до тверджень, що викладені в оскаржуваному рішенні, відповідач не вбачає підстав для виплати позивачці грошової допомоги в розмірі 10-ти місячних пенсій, оскільки не відносить стаж її робот з 27.08.2001 року по дату звернення в ВСП “Вінницький торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ» на посаді завідувача відділення Відокремленого структурного підрозділу до спеціального педагогічного стажу, оскільки така посада не передбачена переліком посад, що дає право на пенсію за вислугу років.
Проте, з такими доводами відповідача 2 суд не погоджується, з огляду на таке.
Так, відповідно до Довідки № 67 від 26.07.2023 ОСОБА_1 з 27.08.2001 ( наказ від 27.08.2001) по теперішній час дійсно працює у ВСП “Вінницький торговельно-економічний фаховий коледж ДТЕУ» на посаді завідувача відділення, проте з одночасним виконанням педагогічного навантаження викладача.
Факт наявності в позивачки педагогічного навантаження викладача у спірний період також підтверджується Архівною довідкою № 52 від 12.07.2023, що також міститься в матеріалах пенсійної справи
ОСОБА_1 довідка містить детальний опис кількості всіх академічних годин встановлених навчальним закладом для позивачки за кожен рік роботи починаючи з 2001 по даний час.
Як видно з даної довідки академічні години викладачу ОСОБА_1 надавались щорічно та безперервно протягом всього спірного періоду.
Крім того, наявність у позивачки педагогічного навантаження й, відповідно, її робота саме в статусі викладача підтверджується й Атестаційним листом від 13.04.2022, в якому зазначено що позивачка є викладачем комерційних дисциплін та має стаж роботи на посаді “викладач комерційних дисциплін ВСП “ВТЕФК ДТЕУ» станом на 13.04.2022 - 22 роки 7 місяців, а загальний педагогічний стаж позивачки станом на 13.04.2022 становив 29 років 7 місяців.
Крім того, в Атестаційному листі вказано, що позивачка має кваліфікаційну категорію “спеціаліст вищої категорії» та педагогічне звання “викладач - методист».
Викладач-методист - звання, що присвоюється педагогічним працівникам, які мають кваліфікаційну категорію “спеціаліст вищої категорії», відповідають вимогам для присвоєння звань “старший учитель», а також запроваджують у навчально-виховний процес ефективні форми і методи роботи, узагальнюють передовий педагогічний досвід, беруть активну участь у розробленні шкільного компонента змісту освіти, діяльності професійних педагогічних об'єднань, асоціацій, надають практичну допомогу педагогічним працівникам інших навчально-виховних закладів в освоєнні досвіду провідних педагогів і мають власні методичні розробки, які пройшли апробацію та схвалені науково-методичними установами відповідного рівня.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що хоч посада завідуючого відділенням, на якій перебувала позивач у період з 2001 року по теперішній час і є адміністративною та не відноситься до педагогічних посад, проте зайнятість завідувача відділення позивач суміщала із роботою викладача технічних дисциплін зі значним педагогічним навантаженням за весь спірний період з 27.08.2001 по теперішній час.
У пункті 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78, зазначено, що працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.
Виходячи з аналізу зазначених вище норм, зарахування роботи на посаді викладача до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівники підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17.
Як видно з Архівної довідки № 52 від 12.07.2023 щорічне педагогічне навантаження позивачки у спірний період становить більше, ніж 180 годин на рік.
Отже, період роботи позивачки в ВСП ВТЕФК ДТЕУ» на посаді завідувача відділення з одночасним педагогічним навантаженням з 27.08.2001 по теперішній час підлягає зарахуванню до спеціального педагогічного стажу в розумінні п. "е" ст. 55 Закону N 1788-XII при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України питання щодо призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Це зумовлено тим, що роботу завідуючого відділенням позивач суміщає з посадою “викладач», що передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років як така, що дає право на пенсію за вислугою років та, відповідно, право на зарахування спеціального педагогічного стажу.
Так, спеціальний педагогічний стаж позивачки у ВСП “ВТЕФК ДТЕУ» за період з 27.08.2001 по 26.07.2023 ( дату звернення до ГУ ПФУ у Вінницькій області) становить 21 рік 11 місяців.
При цьому, суд враховує, що в оскаржуваному Рішенні про відмову у перерахунку пенсії відповідач вказує, що окрім спірного періоду, до педагогічного стажу позивачки ним зараховано ще 9 років 2 місяці та 5 днів за періоди з 22.06.1992 по 25.08.1999, з 26.08.1999 по 26.08.2001.
Таким чином, сумарна кількість педагогічного стажу позивачки становить понад 31 рік.
Отже, позивач на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і має страховий стаж на таких посадах більш ніж 30 років. При цьому позивачка не отримувала до цього будь - якої пенсії.
Таким чином, в силу приписів п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач має право на грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, станом на день її призначення.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.08.2023 о/р 023830023231 про відмову у перерахунку пенсії ( виплаті грошової допомоги ) є протиправним та підлягає скасуванню.
Отже, у зв'язку з визнанням судом протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.08.2023 о/р НОМЕР_1 про відмову у перерахунку пенсії, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача, враховуючи заявлені позовні вимоги та встановлені фактичні обставини справи, буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до страхового стажу позивачки на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди роботи з 27.08.2001 по 26.07.2023, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 від 25.08.1981 року, на посаді завідувача відділення Відокремленого структурного підрозділу "Вінницького торговельно-економічного фахового коледжу Державного торговельно-економічного університету", та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_2 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з вищенаведених мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.
В той же час, вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд керується наступними мотивами.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
Судом встановлено, що між адвокатом Чернілевською Р.В. (далі - Адвокат) та позивачем ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 18.08.2023 (далі - Договір).
Згідно з пунктом 1.1 цього клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання з надання правової допомоги, зокрема, здійснення представництва в усіх судових установах.
Пунктами 4.1 Договору визначено, що розмір гонорару встановлюється за домовленістю сторін та становить 4000 грн. за ведення справи у суді першої інстанції.
На підтвердження понесених витрат стороною позивача також надано акт виконаних робіт від 05.06.2024 згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 18.08.2023, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01-06/24 від 05.06.2024 р.
Згідно з п. 1 Акту виконаних робіт до Договору, на виконання умов договору про надання правової допомоги від 18.08.2023 Адвокатом надано Клієнту правову допомогу, а саме: підготовка та подання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення та зобов"язання вчинити дії до Вінницького окружного адміністративного суду.
Відповідно до Квитанції до прибуткового касового ордера № 01-06/24 від 05.06.2024 р. Клієнтом на виконання вимог п.п. 4.1 Договору про надання правової допомоги від 18.08.2023 проведено оплату адвокату за надані послуги в сумі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 коп).
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, суд вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на допомогу адвоката в сумі 4000 грн. є розумним, обґрунтованим та співмірним.
Суд також враховує, що такі витрати були необхідними, оскільки винесене територіальним органом пенсійного фонду рішення впливало на матеріальний стан позивача, при цьому позивач вважав його протиправним та необґрунтовано прийнятим.
При цьому, судом не вирішується питання про зменшення судових витрат , виходячи з того, що принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 340/2871/21.
В той же час, представником відповідача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності заявленої суми відшкодування витрат на правову допомогу обсягу фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категорії складності справи, значенню справи.
Таким чином, суд констатує, що відзив не містить клопотання про зменшення судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, як і не наведено обґрунтованих тверджень щодо неспівмірності заявленої суми відшкодування.
З огляду на викладене та за відсутності доведення представником відповідача неспівмірності витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн., що відповідатиме критеріям співмірності, обгрунтованості, розумності та справедливості.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.08.2023 о/р 023830023231 про відмову у перерахунку пенсії ( виплаті грошової допомоги ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", періоди роботи з 27.08.2001 по 26.07.2023, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_2 від 25.08.1981 року, на посаді завідувача відділення Відокремленого структурного підрозділу "Вінницького торговельно-економічного фахового коледжу Державного торговельно-економічного університету".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в сумі 858,88 грн. (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 88 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403), Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341)
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна