Справа № 462/9636/23 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Г.М.
Провадження № 22-ц/811/2881/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
03 грудня 2024 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Матяш С.І.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Шаповал І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу, про поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
01.12.2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ акціонерного товариства (далі - АТ) «Українська залізниця» №483/ос від 04.05.2022 року в частині призупинення дії трудового договору із заступником начальника управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Панько Г.З., поновити дію трудового договору з 02.06.2022 року по 09.05.2024 року та стягнути з АТ «Українська залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.06.2022 року по 09.05.2024 року в розмірі 1159052 грн. 70 коп.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначала, що з 02.01.2018 року перебувала на посаді заступника начальника управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. У зв'язку із запровадженням відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року воєнного стану в Україні, згідно наказу АТ «Укрзалізниця» від 24.02.2022 року №Ц-42/6-В та додатку №1 до нього на підприємстві встановлено режим простою з 24.02.2022 року до його відміни для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця», відповідно до якого, в тому числі і для позивача, встановлено режим простою з 24.02.2022 року по 28.02.2022 року, та, надалі, наказом від 24.03.2022 року із викладом у новій редакції встановлено режим простою, в тому числі і для позивача, на періоди: 01.03.2022 - 31.03.2022, 01.04.2022 - 30.04.20022 та 01.05.2022 - 08.05.2022.
Наказом АТ «Укрзалізниця» №483/ос від 04.05.2022 року, у зв'язку із неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталось у зв'язку із втратою через військову агресію російської федерації проти України, можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства та запровадження відповідно до Указу Президента від 24.02.2022 року №64/2022 воєнного стану було, зокрема припинено простій з 02.06.2022 року, введений наказом №Ц-42/6 від 24.02.2022 року, та з 02.06.2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, зазначеними у додатку №1 до цього наказу, серед яких і щодо позивача.
Позивач вказує, що із згаданими наказами так і не була ознайомлена, на адвокатський запит з приводу надання документів, які б підтверджували факт належного ознайомлення позивача з усіма документами та наказами щодо простою на підприємстві та призупинення дії трудового договору, зокрема із позивачем відповіді не отримано. Вважає, що зазначений наказ відповідача про призупинення дії трудового договору є незаконним і таким, що порушує її право на працю та приватне життя, а тому підлягає скасуванню, оскільки право роботодавця щодо призупинення трудових відносин з працівником в умовах воєнного стану настає за певних умов, зокрема таких як абсолютна неможливість через збройну агресію роботодавцем надати роботу, а працівником виконувати її, відтак сам факт надання права призупиняти дію трудового договору не є достатнім, а тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
Зауважує, що на момент прийняття оспорюваного наказу та на даний час перебуває у м. Львові, де не відбуваються активні бойові дії, має безперешкодний доступ до свого робочого місця, яке знаходиться теж у м. Львові, в той же час АТ «Укрзалізниця» ні на день не призупиняло своєї діяльності, відтак, позивач міг виконувати свої посадові обов'язки чи певну їх частину навіть дистанційно, або в інший спосіб. Про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу, або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Крім того, наявність лише правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою, для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому, за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення трудового договору.
З огляду на вказане, наказ АТ «Укрзалізниця» від 04.05.2022 року №483/ос, зокрема в частині, яка стосується заступника начальника управління внутрішнього аудиту та контролю ОСОБА_2 , про призупинення дії трудового договору вважає необґрунтованим та дискримінаційним з огляду на положення ст.13 Закону України №2136-ІХ від 15.03.2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки із змісту такого жодним чином не вбачається абсолютної неможливості надання відповідачем роботи позивачеві. Крім того, оскільки з вини відповідача позивач перебувала у вимушеному прогулі, за весь час вимушеного прогулу на її користь підлягає стягненню середній заробіток. Просила позов задовольнити.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за пропуском позовної давності.
Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2 , просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим в частині відмови у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
В обгрунтування вказаного зазначає, що призупинення дії трудового договору з ОСОБА_2 є триваючим обмеженням трудових прав позивача, що продовжується в часі, відтак, вважає, що строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, не може поширюватись на вимоги про захист трудових прав працівника шляхом відновлення дії трудового договору, оскільки у такому разі йдеться про так зване «триваюче правопорушення».
Додає, що суд першої інстанції залишив без правової оцінки доводи позивача в частині того, що з огляду на запровадження воєнного стану в Україні перебіг позовної давності призупиняється.
Вказує, що оскільки з 02.04.2020 року набрав чинності Закон, згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023 року, а з 24.02.2022 року введено воєнний стан, який діяв на всій території України і діє по теперішній час, станом на 27.11.2023 року (дата подання позовної заяви) позивач звернулася з вимогами до суду першої інстанції в межах строку позовної давності.
Таким чином, у період дії карантину, воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений цивільним законодавством, зупиняється на строк дії такого стану, тому, на переконання апелянта, нею не пропущений, визначений чинним законодавством, строк звернення до суду.
07.10.2024 року відповідач АТ «Українська залізниця» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 02.01.2018 року ОСОБА_2 обіймала посаду заступника начальника управління внутрішнього аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця».
Наказом №Ц-42/6-В від 24.02.2022 року, відповідно до Статуту АТ «Українська залізниця» та Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», для працівників апарату управління АТ «Укрзалізниця» встановлено режим простою з 24.02.2022 року до відміни, про що також було складено акт простою від 24.02.2022 року, згідно якого з 24.02.2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі.
Відповідно до додатку №1 до наказу від 24.02.2022 року №Ц-42/6-В до працівників апарату управління щодо яких встановлено режим простою віднесено і позивача ОСОБА_2 , період простою 24.02.2022 - 28.02.2022.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24.03.2022 року №Ц-42/12-В внесено зміни до додатку №1 наказу від 24.02.2022 року №Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», відповідно до яких додаток №1 до наказу від 24.02.2022 року №Ц-42/6-В (в редакції наказу від 24.03.2022 року №Ц-42/12-В), зокрема щодо ОСОБА_2 викладено у редакції встановлення режиму простою на період 01.03.2022 - 31.03.2022.
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 11.07.2022 року №Ц-42/38 внесено зміни до додатку №1 наказу від 24.02.2022 року №Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», відповідно до яких додаток №1 до наказу від 24.02.2022 року №Ц-42/6-В (в редакції наказу від 11.07.2022 року №Ц-42/38), викладено із змінами щодо періоду простою, зокрема ОСОБА_2 01.04.2022 - 30.04.2022, 01.05.2022 - 08.05.2022.
Згідно наказу АТ «Українська залізниця» від 04.05.2022 №483/0с у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталась у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України, можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 (зі змінами) воєнного стану, припинено простій, введений наказом №Ц-42-6 від 24.02.2022 року (зі змінами) працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, призупинено дію трудових договорів з працівниками Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, зокрема заступнику начальника управління Панько Г.З., з 02.06.2022 року.
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Поруч з цим, відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року введено воєнний стан, який в подальшому продовжено.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі закон №2136-ІХ).
Відповідно до п.п.5 п.1 ст.6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі закон №2136-ІХ).
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З огляду на вищевикладене, положення Закону №2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону №2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Частиною 1 статті 13 Закону №2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Згідно із частиною 3 статті 13 Закону №2136-ІХ, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Отже, Закон №2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону №2136-ІХ, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
Водночас, таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23).
Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору, відтак, першочерговим для суду є встановити можливість або відсутність такої можливості у роботодавця надати роботу працівнику.
В ході судового розгляду справи встановлено, що АТ «Укрзалізниця» своєї діяльності не припиняло, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу підприємство працювало, та продовжує працювати й надалі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для призупинення з позивачкою трудового договору, оскільки сама по собі обставина не затвердження наглядовою радою товариства планів аудиту через зниження обсягів господарської діяльності не може слугувати беззаперечним доказом неможливості відповідача забезпечити позивача роботою з незалежних від нього причин або перевести його на іншу роботу чи залучити його до роботи за дистанційною формою організації праці, до того ж, робочим місцем позивача ОСОБА_2 є місто Львів, де військові дії не проводились, відтак, не могли становити перешкоду для здійснення нею як працівником Департаменту внутрішнього аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» покладених на неї трудових обов'язків.
У зв'язку з наведеним, правильними є висновки суду про законність вимог позивача, зокрема, щодо визнання незаконним та скасування наказу №483/ос від 04.05.2022 року, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і рішення суду відповідачем не оскаржено.
Правильними колегія суддів вважає й висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення щодо строку звернення позивача до суду із вказаним позовом.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції, яка була чинною на час звернення позивача до суду), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору №483/ос винесено АТ «Укрзалізниця» 04.05.2022 року і судом встановлено, що про цей наказ позивачці було достеменно відомо, оскільки 20.06.2022 року вона зверталась із заявою до голови правління АТ «Укрзалізниця» про поновлення дії її трудового договору, а у разі неможливості надання роботи, вивести у режим простою, тобто ще у червні 2022 року позивач дізналась про порушення свого права шляхом призупинення дії трудового договору з нею.
Крім того, як вбачається із розрахункового листка за 2023 рік за період з січня по червень позивач не отримувала заробітну плату, однак, не отримуючи заробітної плати протягом тривалого часу, вона не вчиняла жодних дій щодо відновлення свого порушеного права на оплату праці більше, ніж рік, що є підтвердженням обізнаності позивачки про причину невиплати їй заробітної плати.
Водночас, оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем було винесено під час дії карантину.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 року.
В подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, карантин було продовжено.
У пункті 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України додатково, із врахуванням норм ст.233 КЗпП України, закріплено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати КЦС у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №947/8885/21 дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 року №651, карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Із завершенням карантину 30.06.2023 року строки звернення до суду не сплинули, оскільки положенням пункту 1 глави XIX КЗпПУ не передбачено, що визначені ст.233 КЗпПУ строки звернення до суду закінчуються саме одночасно зі спливом строку карантину.
Оскільки у межах спірних правовідносин тримісячний строк звернення до суду почав перебіг під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків продовжується (збільшується).
Разом з тим, незважаючи на беззаперечну продовжуваність строку звернення позивача до суду із вказаним позовом під час дії на території України карантину, позивач не пред'явила позов про захист свого порушеного трудового права, про порушення якого дізналась ще у червні
2022 року, у визначений ч.1 ст.233 КЗпП України, тримісячний строк звернення, зокрема після закінчення 30.06.2023 карантину.
Згідно поштового штампа АТ «Укрпошта», який міститься на конверті, яким скеровано позовну заяву до суду, поштове відправлення було скеровано до суду 01.12.2023 року, тобто по спливу двох місяців після закінчення визначеного законом тримісячного строку звернення до суду.
При цьому, необхідно зазначити, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ч.1 ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Положення КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Водночас, поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
У свою чергу, позивач причин пропущення строку, які б можна було визнати поважними, не вказала, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові на цій підставі.
Покликання позивачки на введення на території України з 24.02.2022 року воєнного стану та існування його на дату звернення до суду із вказаним позовом, колегією суддів відхиляються, оскільки змін у зв'язку з цим до КЗпП України в частині строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, внесено не було.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення в оскаржуваній частині, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 30 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 13 грудня 2024 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич