Справа № 297/1114/24
30.12.2024 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Кашпура Віктора Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 квітня 2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП,
Постановою судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 квітня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 148285 від 22.02.2024 та постанови суду від 04.04.2024, - 22 лютого 2024 року близько 23:30 годин на напрямку 202 прикордонного знаку на околиці с. Дийда (територія Великобийганської ОТГ), в межах прикордонної смуги, на відстані близько 200 метрів від лінії державного кордону, прикордонним нарядом був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 , який спільно із ОСОБА_2 намагався незаконно перетнути державний кордон України з Угорщиною поза пунктом пропуску, чим порушив статті 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а саме здійснив спробу незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину поза пунктом пропуску через державний кордон України в складі групи осіб.
Не погоджуючись з даною постановою, адвокат Кашпур В.М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що суд безпідставно розглянув справу без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та без її належного та своєчасного сповіщення про час і місце судового розгляду. Звертає увагу, що суд першої інстанції відмовив у допиті понятих у якості свідків та у виклику ОСОБА_1 для надання пояснень безпосередньо в судовому засіданні, оскільки обставини затримання останнього підлягають встановленню та перевірці судом. Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення містить виправлення ПІБ, які є недопустимими, стосуються особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, отже суд не мав права вважати указаний протокол допустимим джерелом доказів. На думку захисника, суд, вирішуючи питання по суті, помилково дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП враховуючи те, що останній не вчиняв спроби перетину державного кордону, тому в його діях відсутній умисел на вчинення об'єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кашпура В.М., неявка яких із урахуванням положень ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає її розгляду. При цьому, враховується те, що останні належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, а розгляд справи вже неодноразово відкладався за клопотанням сторони захисту.
Приймаючи рішення про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Кашпура В.М. враховуються і вимоги чинного законодавства щодо розгляду справи в розумні строки.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість та незаконність судового рішення апеляційний суд відхиляє з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд вважає, що вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за спробу незаконного перетину державного кордону України, вчиненого групою осіб, всупереч доводів апеляційної скарги, є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченими ст. 283 КУпАП, оскільки в ній, всупереч доводів апеляційної скарги, наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення.
Не дивлячись на доводи захисника, які були викладені ним в апеляційній скарзі, наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, підтверджується зібраними у справі про адміністративне правопорушення й дослідженими в судовому засіданні доказами, яким дана правильна юридична оцінка.
Даними, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 148285 від 22.02.2024, з яких вбачається, що 22.02.2024 близько 23 год. 30 хв., прикордонним нарядом «Група реагування» на напрямку 202 прикордонного знаку, на околиці населеного пункту Дийда (територія Великобийганської об'єднаної територіальної громади Берегівського району Закарпатської області), в межах прикордонної смуги, на відстані близько 200 метрів від лінії державного кордону України, було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , спільно з ОСОБА_2 при здійсненні спроби незаконного перетину державного кордону із України в Угорщину поза пунктами пропуску через державний кордон України. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги ст. ст. 9, 12 ЗУ «Про державний кордон України» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.
Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються вищевказаним протоколом про адміністративне правопорушення (а.с. 3); протоколом про адміністративне затримання від 22.02.2024 (а.с. 1); протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 22.02.2024 (а.с. 2) та іншими матеріалами справи.
Вищенаведені докази, є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його вину у вчиненні, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.
Твердження захисника в апеляційній скарзі проте, що протокол про адміністративне правопорушення містить виправлення ПІБ, які є недопустимими, стосуються особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, отже суд не мав права вважати указаний протокол допустимим джерелом доказів, не приймаються до уваги апеляційного суду, з огляду на те, що зазначене є нічим іншим як опискою, яка не впливає на суть прийнятого рішення та не є істотним порушенням, яке б стало підставою для скасування постанови суду.
Апеляційний суд зазначає, що анкетні дані ОСОБА_1 були встановлені в суді першої інстанції, окрім того зазначена описка не впливає на кваліфікацію дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. При цьому, інші документи, які наявні в матеріалах справи складені відносно ОСОБА_1 й відсутні підстави вважати, що протокол про адміністративне правопорушення було складено відносно іншої особи. Крім того, зазначений протокол підписаний ОСОБА_1 без будь-яких заперечень.
На переконання апеляційного суду зазначені обставини жодним чином не досягають того рівня, який може свідчити що процесуальний документ є недійсним, а докази недопустимими.
Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які б давали підстави вважати, що інспектор прикордонної служби 1 категорії відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_4 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколу за ознаками передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, - у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.
Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор прикордонної служби ОСОБА_4 діяв у межах наданих йому повноважень.
Водночас, апеляційним судом не встановлено і будь-яких фактів про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, які би призвели до визнання ним вини та підписання протоколу про адміністративне правопорушення та інших документів, які містяться у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є самостійним доказом у справі про адміністративне правопорушення, та має бути оцінений за правилами оцінки доказів.
Отже, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 відповідає вимогам КУпАП та Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом МВС України № 898 від 18.09.2013, такий складений уповноваженою особою Державної прикордонної служби, в присутності ОСОБА_1 . Зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 роз'яснені його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, в тому числі право мати захисника, що засвідчено підписом ОСОБА_1 .
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення є належним та допустимим доказом у справі та обґрунтовано покладений судом в обґрунтування доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Твердження захисника про недоведеність факту вчинення ОСОБА_1 спроби незаконного перетину державного кордону, апеляційний суд не визнає доцільними з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази беззаперечно свідчать про перебування ОСОБА_1 за 200 м від лінії державного кордону та про порушення ОСОБА_1 вимог cт. 9, 12 Закону України «Про державний кордон Украйни» від 04.11.1991, відтак вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за вказаних у протоколі обставин.
Доводи захисника в апеляційній скарзі про те, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази того, що ОСОБА_1 вчинив спробу перетнути державний кордон України, оскільки відсутні: наявність прямого умислу, суб'єктивна та об'єктивна сторони у особи правопорушення, є неприйнятними, з огляду на таке.
Відповідно до диспозиції частини другої статті 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_1 суть вчиненого ним правопорушення полягає у спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску в складі групи осіб.
Згідно ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Отже, ознакою об'єктивної сторони правопорушення, за яке передбачена відповідальність частиною другою статті 204-1 КупАП є, зокрема, перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, вчинене у складі групи осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень.
Зі змісту матеріалів справи, зокрема, протоколу про адміністративне затримання вбачається, що 22.02.2024 о 23 год. 30 хв., у напрямку 202 прикордонного знаку на відстані 200 метрів до державного кордону, було виявлено та затримано двох громадян України - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Таким чином, незважаючи на наведені в апеляційній скарзі доводи, а також те, що ОСОБА_1 не мав умислу незаконно перетинати державний кордон з України в Угорщину, апеляційний суд оцінює, як обрану лінію захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності, оскільки вони спростовуються сукупністю належних та допустимих доказів, повно та всебічно досліджених судом першої інстанції.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що ОСОБА_1 , будучи мешканцем м. Київ, знаходився 22.02.2024 у нічний час доби (23.30 год.) у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 202, на околиці населеного пункту Дийда (територія Великобийганської об'єднаної територіальної громади Берегівського району Закарпатської області), на відстані 200 метрів до лінії державного кордону, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважити, що ОСОБА_1 мав намір здійснити спробу незаконного перетину державного кордону.
Безпідставними є доводи захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та без її належного та своєчасного сповіщення про час і місце судового розгляду, оскільки ОСОБА_1 не з'явився з поважних причин, так як він 23.02.2024 був призваний на військову службу, такі апеляційний суд відхиляє, оскільки вони не спростовують факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення і не є підставами для скасування оскаржуваної постанови.
При оцінці доводів захисника у цій частині, апеляційний суд бере до уваги, зокрема те, що ОСОБА_1 був достатньо проінформований, що відносно нього складений протокол про адміністративне правопорушення та йому було відомо, що справа про адміністративне правопорушення розглядатиметься у Берегівському районному суді Закарпатської області, про що свідчить його підпис у протоколі, тому доводи у цій частині не є підставою для скасування постанови судді, оскільки за наявної сукупності наведених вище доказів, відсутність ОСОБА_1 у судовому засіданні не вплинула на доведеність його вини у вчиненні правопорушення та на законність накладення на нього адміністративного стягнення.
Крім того, захисником не надано доказів того, що ОСОБА_1 23.02.2024 був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції відмовив у допиті понятих у якості свідків та у виклику ОСОБА_1 для надання пояснень безпосередньо в судовому засіданні, апеляційний суд розцінює критично, оскільки судом першої інстанції зазначено, що щодо обставин вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , пояснення по суті вказані особи не можуть дати, та захисником не оспорюється порядок та законність вилучення речей і документів. При цьому, сам захисник ствердив в судовому засіданні, що вилучений мобільний телефон був повернутий ОСОБА_1 , а щодо місцезнаходження паспорта, відомостей немає.
Таким чином, докази покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 який притягується до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, визнаються належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, та є такими, що не викликають сумніву.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 22.02.2024 о 23 год. 30 хв., спільно з громадянином ОСОБА_2 здійснили спробу незаконного перетинання державного кордону з України до Угорщини поза пунктами пропуску через державний кордон України в межах контрольованого прикордонного району, у напрямку 202 прикордонного знаку на відстані 200 метрів від лінії державного кордону України, внаслідок чого ОСОБА_1 був виявлений та затриманий інспектором прикордонної служби.
Суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину.
Також, апеляційний суд констатує, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в мінімальному розмірі, яке на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.
На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі захисником не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.
Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника-адвоката Кашпура В. М. - без задоволення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Кашпура Віктора Миколайовича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Постанову судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 квітня 2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага