Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа №712/12063/24
Провадження № 2-а/711/91/24
25 грудня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді: Скляренко В.М.
при секретарі Копаєвій Є.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Представник позивача - адвокат Демиденко В.А., який діє на підставі ордеру серії СА №1099918 від 10.10.2024, - звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №3173078 від 01.10.2024 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного проступку, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що підставою притягнення позивача до відповідальності в оскаржуваній постанові зазначено те, що вона 01.10.2024 здійснила зупинку транспортного засобу ближче 10м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду, чим порушила вимоги п. 15.9 (и) ПДР України. Натомість позивачка стверджує, що в її діях відсутні ознаки складу відповідного адміністративного правопорушення, оскільки місце стоянки її транспортного засобу не позначено, як прилегла територія у вигляді дорожньої розмітки, а при оформленні працівниками поліції оскаржуваної постанови не було здійснено замірів відстані, що підтвердило факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від виїзду з прилеглої території або на місці такого. Тож позивач стверджує, що оскаржувана постанова є незаконною і підлягає скасуванню, оскільки вона не порушувала вимог ПДР України.
Відповідач надав суду відзив на позов, в якому заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у позові. В обґрунтування своєї позиції відповідач послався на те, що інспектором поліції не було порушено жодних, передбачених законом вимог щодо порядку та процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що 01.10.2024 о 13год 27хв поліцейським Хмарою В.О. під час патрулювання в складі патрульного екіпажу території м. Черкаси поблизу буд. 53 по вул. Верхня Горова було виявлено, що позивачка, керуючи транспортним засобом Hyundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила зупинку ближче 10 метрів від виїзду від прилеглої території, чим порушила п. 15.9 «и» ПДР України. Подія була зафіксована на відеозаписах з портативного відеореєстратора поліцейського, про що зазначено в п. 7 оскаржуваної постанови. Натомість, оскільки відповідач не мав інформації про наміри оскарження такої постанови, то такий відеозапис був видалений із серверів після закінчення 30-денного строку його зберігання, внаслідок чого на теперішній час відповідач не може надати відеозаписи вчиненого правопорушення. Оскільки відповідачем не було допущено жодних порушень законодавства, то наразі відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
16.10.2024 головою Соснівського районного суду м. Черкаси винесено розпорядження про направлення матеріалів адміністративного позову ОСОБА_1 до Шостого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про направлення справи за підсудністю, оскільки позивач є суддею Соснівського районного суду м. Черкаси.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 визначено територіальну підсудність даної адміністративної справи Придніпровському районному суду м. Черкаси і передано справу для розгляду за підсудністю.
21.11.2024 судом відкрито провадження у справі.
В судове засідання сторони не з'явилися, проте надали суду заяви про розгляд справи без їх участі за наявними матеріалами справи.
Дослідивши надані учасниками справи суду докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3173078 від 01.10.2024, поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Черкаській області Хмарою В.О. на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме: 01.10.2024 о 13год 27хв в м. Черкаси по вул. Верхня Горова, 23, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Hyundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території, чим порушила п. 15.9 «и» ПДР України.
Також в постанові зазначено, що до постанови додається відео з нагрудної камери №17**82 (на наданій суду копії постанови третя та четверта цифра відповідного номеру зазначені нерозбірливо).
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР).
Згідно з п. 1.1 ПДР останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 122 КУпАП до адміністративної відповідальності притягається водій, зокрема, за порушення правил зупинки.
Відповідно до п. 15.9 «и» ПДР зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
У національній судовій практиці судами неодноразово акцентувалась увага на тому, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.
При цьому відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності доказування свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто після виявлення факту вчинення правопорушення інспектор зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Для вирішення питання правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП за порушення правил зупинки, у даному випадку обов'язково підлягає встановленню наявність події здійснення позивачем зупинки транспортного засобу у такий спосіб, коли відстань від зупиненого транспортного засобу є меншою за 10 метрів від виїзду з прилеглої території.
Отже в даному випадку належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду. Подібний висновок узгоджується з правової позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №760/3696/16-а, від 18.07.2019 у справі №216/5226/16-а, від 17.03.2020 у справі №482/83/17.
За обставинами справи судом встановлено, що під час оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення відповідних замірів поліцейським не проводилось, а фіксація обставин події адміністративного правопорушення здійснювалась з використанням портативного відеореєстратора поліцейського. Натомість надати відповідний відеозапис для його дослідження в судовому засіданні наразі немає можливості, оскільки він знищений за закінченням строків зберігання, що обумовлено відсутністю у відповідача відомостей про наявність у позивача намірів оскарження відповідної постанови.
Разом з тим, за матеріалами справи судом встановлено, що листом УПП в Черкаській області від 22.10.2024 за вих.№К-545/Ез/41/24/032024 представника позивача було повідомлено про те, що постанова серії ЕНА №3173078 від 01.10.2024 не буде скерована до органу державної виконавчої служби на період її оскарження в судовому порядку.
Аналіз змісту відповідного листа свідчить, що структурний підрозділ відповідача був обізнаний про намір оскарження позивачкою постанови серії ЕНА №3173078 від 01.10.2024, а відтак мав вжити заходів для подовження строків зберігання доказів, які є додатками до такої постанови.
Варто звернути увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, реалізуючи завдання адміністративного судочинства, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В даному випадку на підтвердження вчинення позивачкою адміністративного правопорушення відповідачем не надано суду жодного доказу. При цьому відсутність відповідних доказів є наслідком поведінки відповідача (непроведення замірів при складанні оскаржуваної постанови; невжиття належних заходів для збереження доказів, які є додатками до оскаржуваної постанови, до набрання такої постаново. законної сили).
При цьому суд звертає увагу, що не може бути підтвердженням порушення позивачем ПДР України лише сама постанова серії ЕНА №3173078 від 01.10.2024, оскільки лише описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом учинення особою такого порушення. Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю правовою природою є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Тож, надаючи оцінку фактичному існуванню події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, по обставинам спірних правовідносин слід зауважити, що провадження у справах про адміністративні правопорушення за своїм змістом подібне кримінальному провадженню і в аспекті застосування принципу верховенства права має ґрунтуватись на тих самих засадах, що і кримінальне переслідування. Статтею 62 Конституції України закріплено дію в Україні презумпції невинуватості, яка складається з наступних елементів: 1) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; 2) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; 3) обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; 4) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Аналіз фактичних обставин змісту події, що стала підставою для винесення оскаржуваної постанови, з огляду на обсяг доказів, наданих відповідачем суду, не дозволяє дійти об'єктивного висновку поза розумним сумнівом, що позивач 01.10.2024 о 13год 27хв вчинила діяння, яке є підставою для притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а відтак суд приходить до висновку, що при розгляді даної справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, а є в наявності лише оспорювана постанова по справі про адміністративне правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а зазначив, що в силу принципу презумпції невинуватості, яка підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Беручи до уваги викладене вище, суд приходить до висновку, що службовими особами відповідача не виконано належним чином вимог, встановлених ст. 280 КУпАП, а дії відповідних осіб не відповідають засадам, які передбачають для суб'єктів владних повноважень обов'язок діяти наступним чином: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на оскарження відповідного рішення; неприпустимість зловживання процесуальними правами. Таким чином, оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, внаслідок чого позов належить задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та закрити справу про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Що стосується інших доводів позивача, то фактично вони зводяться до тлумачення стороною позивача особливостей змісту категорій «зупинка» та «прилегла територія». Натомість, в контексті обставин спірних правовідносин, які мають значення для правильного вирішення справи за даним позовом, відповідні доводи позивача не мають значення, оскільки не впливають на правильність висновків суду.
Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд бере до уваги, що у своїй заяві від 18.12.2024 представник позивача просив залишити без розгляду вимогу про відшкодування судових витрат. За таких обставин, з огляду на зміст принципу диспозитивності, у суду відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст.2, 9, 20, 77, 241-246, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.9, 252, 283-285, 293, п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Постанову в справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3173078 від 01.10.2024 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. - скасувати.
Провадження по адміністративній справі - закрити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 30 грудня 2024 року.
Головуючий: В.М. Скляренко