Справа № 643/5050/24
Провадження № 2-о/643/253/24
07.06.2024 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді - Майстренко О.М., за участю секретаря - Куліш А.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за відсутності учасників в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа- Управління соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення , суд,-
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту , що має юридичне значення , а саме факту постійного стороннього догляду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області 26.12.2011 року, РНОКПП : НОМЕР_2 ) за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві, 05.05.1998 року, РНОКПП: НОМЕР_4 ), який за висновком лікарсько-консультативної комісії КНП «Міська поліклініка № 6 » Харківської міської ради № 3063/15 потребує постійного стороннього догляду та не здатний до самообслуговування.
В обґрунтування заяви вказано, що заявник, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , через свої численні хвороби не може самостійно за собою доглядати, погано пересувається та потребує постійного догляду, відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
На цей час заявник є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за ним. Заявник піклується про хворого, купує необхідні ліки, забезпечує всім необхідним для повноцінного життя. Догляд за батьком заявник здійснює добровільно, на безоплатній основі. Встановлення факту постійного догляду за своїм батьком , має для заявника юридичне значення .
Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи сповіщений в установленому порядку,просив слухати справу у його відсутність .
Представник заінтересованої особи- Управління соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи сповіщений в установленому порядку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідив письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил. Встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповіднодо цього Кодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, щопункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення..
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», судам, при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, слід мати на увазі, що згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , через свої численні хвороби не може самостійно за собою доглядати, факт родинних відносин підтверджується матеріалами справи.
Згідно висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Міська поліклініка № 6 » Харківської міської ради № 3063/15 від 15.05.2024 року потребує постійного стороннього догляду та не здатний до самообслуговування.
Відповідно до п. 5 ч. 2. ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Крім того, ч. 1 ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено: який факт просить заявник встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.
Встановлення факту, має для заявника юридичне значення, оскільки від цього залежить виникнення прав та обов'язків заявника, визначених Законом України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року №966-IV, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» від 29 квітня 2004 року №588.
Встановлення факту здійснення постійного догляду за особою необхідне заявнику для можливості офіційного підтвердження такого догляду у державних органах.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" визначено, що обмеження життєдіяльності - це помірно виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами.
Постійний сторонній догляд - вид догляду, яким забезпечуються інваліди із значно вираженою важкістю, функціональними порушеннями в організмі, зумовленими професійним захворюванням, травмою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати туалет, потребують допомоги при прогулянках тощо).
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», судам, при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, слід мати на увазі, що згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Суд враховуючи те, що ОСОБА_2 є особою, яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується доказами у матеріалах справи, заявник ОСОБА_1 є працездатною, здоровою особою та в змозі постійно доглядати за своїм батьком ОСОБА_2 .
Таким чином, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів вважає, що заяву про встановлення факту, що має юридичне значення слід задовольнити.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-89, 247, 293, 316, 318 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення -задовольнити.
Встановити факт, який має юридичне значення, а саме факт постійного стороннього догляду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Комінтернівським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківський області 26.12.2011 року, РНОКПП : НОМЕР_2 ) за батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві, 05.05.1998 року, РНОКПП: НОМЕР_4 ), який за висновком лікарсько-консультативної комісії КНП «Міська поліклініка № 6 » Харківської міської ради № 3063/15 від 15.05.2024 року потребує постійного стороннього догляду та не здатний до самообслуговування.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Майстренко