Справа № 161/8383/24
Провадження № 2/161/2809/24
17 грудня 2024 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Кихтюка Р.М.,
секретаря - Дмитроци Б.М.,
з участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно,-
ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 26.07.1998 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірваний рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15.08.2022 року.
Вказує, що за час перебування у шлюбі, відповідач в інтересах сім'ї уклав кредитний договір з АТ «Сенс Банк» №12-11 від 29.06.2005 року на суму 35070,00 доларів США з метою покупки трьох кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами договору, позичальник зобов'язувався в строк до 23.06.2025 року повернути позичальнику кредит, сплатити проценти за користування ним, а також можливу неустойку.
Зазначає, що їхня сім'я переживала скрутне фінансове становище, а тому, з метою погашення заборгованості за кредитом, вона взяла у борг позику в ОСОБА_4 в розмірі 20000,00 доларів США.
Вважає, що оскільки саме вона погасила заборгованість за кредитним договором, то право власності на квартиру має бути визнано саме за нею.
У зв'язку з чим, просить визнати за нею право власності на майно, а саме: трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 15.10.2024 року до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог залучено АТ «Сенс Банк».
В судовому засіданні представник позивача позовні вимовні вимоги підтримала з підстав, викладених у заяві та просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце слухання справи був повідомлений судом належним чином. При цьому, у попередніх судових засіданнях позовні вимоги визнав, також зазначив, що також періодично сплачував заборгованість за кредитом.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, подала суду заяву про слухання справи у її відсутності, не заперечувала проти задоволення позову, оскільки кредитні відносини між сторонами припинені, кредит погашений повністю.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Судом з'ясовано, що з 26.07.1998 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 серпня 2022 року у справі № 161/3958/22 (а.с. 7-9).
Як слідує із матеріалів справи, 24.06.2005 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, за умовами якого позичальник зобов'язався в строк до 23.06.2025 року повернути кредит у розмірі 35070,00 доларів США, сплативши проценти за користування ним згідно умов кредитного договору. При цьому, предметом іпотеки за даним договором є права іпотекодавця за договором №15 про пайову участь в будівництві житла, укладеного 08.06.2005 року з ВАТ «Луцьксантехмонтаж», а саме: право на отримання у власність трьохкімнатної квартири будівельний АДРЕСА_2 в 20-ти квартирному житловому будинку АДРЕСА_3 (а.с. 10-15).
Із наданої розписки вбачається, що ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_4 кошти в сумі 20000 доларів США для погашення кредитної заборгованості за квартиру. При цьому, ОСОБА_3 надав згоду на отримання позики своєю дружиною (а.с. 25).
З представленого суду розрахунку заборгованості за кредитним договором №12-11 від 24.06.2005 року слідує, що станом на 13.12.2024 року заборгованість за договором погашена повністю (а.с. ).
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Наведені вище обставини вказують на те, що квартира, яка є предметом спору, була придбані сторонами за час перебування у шлюбі, за рахунок коштів отриманих у спільних інтересах і, відповідно, є об'єктом спільної власності сторін у справі.
При цьому, посилання представника позивача на ту обставину, що квартира була придбана за особисті кошти позивача, які вона взяла у борг, не заслуговують на увагу, оскільки така позика була отримана в інтересах сім'ї і за згодою подружжя.
Крім того, визнання відповідачем позовних вимог також не може слугувати беззаперечною обставиною для визнання за позивачем права власності на вказану нерухомість.
Отже, за таких обставин, суд приходить до висновку, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя та кожному з них належить по частині вказаного майна, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 11, 12, 13, 76, 77, 81, 83, 141, 247, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 60, 65, 70, 71 СК України, Постановою Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасниками справи є:
Позивач - ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Третя особа - акціонерне товариство «Сенс Банк», адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ - 23494714.
Повний текст рішення складений 27 грудня 2024 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Р.М. Кихтюк