30 грудня 2024 р. Справа № 520/22857/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.11.2023, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/22857/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 , апелянт), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 включно;
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4002 гривні 02 копійки в місяць у загальній сумі 110055 гривень 55 копійок за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4002,02 грн в місяць у загальній сумі 110 055,55 грн за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги В/ч НОМЕР_1 , вказує, що у позовній заяві по справі 520/22857/23 представник позивача зазначає, що іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав не подано, проте це не відповідає дійсності. Вказує, що представник позивача вже подавав адміністративний позов до В/ч НОМЕР_1 з тим самим предметом та з тих самих підстав до Запорізького окружного адміністративного суду, за результатами якого Запорізький окружний адміністративний суду ухвалив рішення від 29.09.2022 по справі № 280/2023/22 про часткове задоволення позову, залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023 по справі № 280/2023/22. Вказує, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2022 по справі № 280/2023/22 в/ч НОМЕР_1 було виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення, дана обставина підтверджується представником позивача у позовній заяві по справі № 520/22857/23. Вважає, що позивач та його представник явно зловживають своїми процесуальними правами, подаючи вже другий позов до військової частини НОМЕР_1 з тим самим предметом та з тих самих підстав до Харківського окружного адміністративного суду. вказане, на думку апелянта, є підставою для закриття провадження у справі.
Вказує, що на момент виключення за списків особового складу частини НОМЕР_1 позивач погодився з проведеним розрахунком всіх виплат, які йому були виплачені військовою частиною НОМЕР_1 , а тому вважає, що позивач не мав права на звернення до суду з цим позовом.
Також вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, вважаючи, що правові висновки Верховного Суду про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (наприклад, щодо спорів у подібних правовідносинах, постанови від 29 вересня 2021 року (справа №160/8332/20), від 24 вересня 2020 року (справа №806/2883/17), від 13 січня 2020 року (справа №814/1007/16), від 11 липня 2019 року (справа №814/2789/16), від 1 грудня 2019 року (справа №823/726/16), не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, оскільки з 19.07.2022 набули чинності зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України, які відповідних положень не містять.
З цього приводу посилаючись на ч. 3 ст. 3 КАС України, стверджує, що за весь спірний період з 01.03.2018 по 15.06.2020 застосуванню підлягають приписи Кодексу законів про працю України в редакції, на момент розгляду справи в суді першої інстанції.
Стверджує, що після визначення нового базового місяця індексація грошового забезпечення повинна обраховуватись заново з місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів (абзац 2 п.5 Порядку №1078), а тому перенесення з попередніх періодів нарахування індексації якоїсь фіксованої суми та її виплата після підвищення грошових доходів та визначення нового базового місяця суперечить положенням Порядку №1078, з огляду на що, вважає що позивач та суд першої інстанції неправильно трактують абз. 4,6 п. 5 Порядку №1078.
Також вважає, що він має дискрецію у питаннях визначення військовослужбовцям розміру індексації.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судовим розглядом були встановлені такі обставини.
ОСОБА_1 з 04.08.2016 по 15.06.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка входить до складу В/ч НОМЕР_1 , яка виплачувала позивачу грошове забезпечення.
Відповідно до наказу від 15.06.2020 №121 позивача 15.06.2020 звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №280/2023/22, зокрема, зобов'язано відповідача:
- нарахувати та виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 04.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
21.07.2023 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №280/2023/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 04.08.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 65033,55 грн. із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою (додаток №4 до позовної заяви).
При цьому сума виплаченої індексації грошового забезпечення за лютий 2018 року склала 4258,75 грн.
Однак, позивач, вважає, що відповідачем в порушення норм абзаців 4, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" при здійсненні перерахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 порівняно не всі складові грошового забезпечення, як наслідок на думку відповідача підвищення грошового забезпечення внаслідок підвищення посадових окладів перевищила суму індексації та на думку відповідача позивачу не належно до виплати індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.06.2020.
Вказані обставини зумовили позивача звернутися до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не виплачував на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4002,02 грн в місяць у загальній сумі 110055,55 грн за період з 01.03.2018 по 15.06.2020.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що спірним у цій справі є питання наявності або відсутності підстав нарахування та виплати позивачеві «індексації-різниці».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ).
У статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації Закону № 1282-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року затверджено Порядок № 1078, який, відповідно до пункту 1 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 (в редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзац 2 цього пункту.
Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 внесено зміни до абзацу 2 пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, та цифри "101" замінено цифрами “ 103».
Абзац 2 пункту 1-1 із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 01.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1013 від 09.12.2015), базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013) були внесені значні зміни у вищевказаний Порядок, у зв'язку з чим з 15.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати, які в силу пункту 6 вказаної постанови, застосовуються з 01 грудня 2015 року.
Так, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Тобто, з прийняттям Постанови № 1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Отже, зміни, внесені Постановою № 1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу за військовими (спеціальними) званнями, які визначені Додатком № 24 до Постанови № 1294.
Таким чином, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів, зокрема, з 01.12.2015, є січень 2008, а тому саме цей місяць в якості базового застосовувався при визначенні розміру індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Тобто, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (01.03.2018), якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців базовим місяцем є січень 2008 року.
За визначенням, наведеним у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №120/6277/22, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, “поточної» та “індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01.01.2016 встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078), що було вище розглянуто судами у межах справи № 480/4914/20.
Водночас щодо “фіксованої» суми індексації, то Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №120/6277/22 та інших зазначав, що Закон № 1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду від 09.12.2015 № 1013 цей Додаток викладено у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувались з 15.03.2018 передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення грошових доходів нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Згідно з абзацом 6 пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів, грошового доходу) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до чергового підвищення тарифних ставок (окладів, посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, колегія суддів дійшла висновку, що повноваження В/ч НОМЕР_1 щодо виплати цієї суми індексації не є дискреційними.
Беручи до уваги, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З системного тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 слідує, що у зв'язку із підвищенням у березні 2018 року доходу позивача В/ч НОМЕР_1 належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду щодо застосування абзаців 3-6 пункту 5 Порядку № 1078, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21 із подібними правовідносинами, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню під час апеляційного перегляду справи.
Відповідачем не заперечується, що при здійсненні розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 ним було враховано лише норми абзаців 1, 2 пункту 5 Порядку № 1078, та встановлено відсутність підстав для нарахування поточної індексації у вказаний період, що позивачем не заперечується та не є предметом розгляду цієї справи.
Доводи апелянта проте, що він належним чином виконав рішення Запорізького окраденого адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №280/2023/22, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідач не підтвердив належними та допустимим доказами, а матеріалами справи підтверджується лише виконання рішення Запорізького окраденого адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №280/2023/22 в частині нарахування та виплати (з урахуванням раніше виплачених сум) на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 04.08.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), тобто відповідачем не доведено здійснення ним перерахунку та виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
Водночас з позовних вимог слідує, що позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці в належному розмірі, і що це право відповідачем було проігноровано. Отже, вказані обставини є спірними у цій справі.
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для вирішення питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 15.06.2020, розрахованої із застосуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078, враховуючи висновки суду касаційної інстанції у вищевказаних постановах, необхідно встановити наступні обставини: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається, як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Пунктом 2 Порядку № 704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що до довідки про додаткові види грошового забезпечення та премії, виданої відповідачем, грошове забезпечення позивача за лютий 2018 складає 7627,60 грн, а саме: посадовий оклад 565,00 грн, оклад за військовим званням - 30,00 грн, надбавка за вислугу років - 59,50,00 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань - 327,25 грн, премія - 3785,50 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 2860,35 грн.
Грошове забезпечення позивача за березень 2018 року складає 8088,73 грн, а саме: посадовий оклад - 2730,00 грн, оклад та військовим званням - 588,71,00 грн, надбавка за вислугу років - 829,68 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань - 497,81 грн, премія - 3442,53 грн.
Порівнюючи грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року та березень 2018 року та враховуючи положення речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078, можна дійти висновку, що сталі види основного грошового забезпечення позивача у березні 2018 року підвищились на 461,13 грн (8088,73-7627,60).
При цьому колегія суддів, з урахуванням приписів абз 5. п. 5 Порядку 1078 зауважує, що зміна тих видів грошового забезпечення, які за своєю природою є одноразовими, не впливають на обрахунок розміру індексації грошового забезпечення позивача.
Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) необхідно встановити величину приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в березні 2018 року, яка з урахуванням положень Порядку №1078 та додатків до нього, а також даних з офіційного сайту Держстату України про індекс інфляції у 2008-2018 роках (за посиланням https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) розраховується наступним шляхом: лютий 2008 року - 102,7% (індекс споживчих цін до попереднього місяця згідно даних Держстата) = 1,027; березень 2008 року - 103,8% = 1,038; квітень 2008 року - 103,1% - 1,031; травень 2008 року - 101,3% = 1,013; вересень 2008 року - 101,3% = 1,013 (розраховано за наростаючим підсумком - 100,8% (червень 2008) х 99,5% (липень 2008) X 99,9% (серпень 2008) х 101,1% (вересень 2008)); жовтень 2008 року - 101,7% = 1,017; листопад 2008 року - 101,5% = 1,015; грудень 2008 року - 102,1% = 1,021; січень 2009 року - 102,9% = 1,029; лютий 2009 року - 101,5% = 1,015; березень 2009 року - 101,4% = 1,014; травень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком 100,9% (квітень 2009) х 100,5% (травень 2009); червень 2009 року - 101,1% = 1,011; жовтень 2009 року - 101,4% = 1,014 ( розраховано за наростаючим підсумком - 99,9% (липень 2009) х 99,8% (серпень 2009) х 100,8 (вересень 2009) х 100,9% (жовтень 2009); листопад 2009 року - 101.1% = 1,011; січень 2010 - 102,7% = 1,027 (розраховано за наростаючим підсумком = 100,9% (грудень 2009) х 101,8% (січень 2010); лютий 2010 року - 101.9% = 1,019; вересень 2010 - 103,5% = 1,035 ( розраховано за наростаючим підсумком - 100.9% (березень 2010) х 99,7% (квітень 2010) х 99,4% (травень 2010) х 99,6% (червень 2010) х 99,8% (липень 2010) х 101,2% (серпень 2010) х 102,9% (вересень 2010); грудень 2010 року - 101,6% = 1,016 ( 100,5% (жовтень 2010) х 100.3% (листопад 2010) х 100,8% (грудень 2010); березень 2011 року - 103,3%= 1,033 (101,0% (січень 2011) х 100,9% (лютий 2011) х 101,4% (березень 2011); квітень 2011 року - 101,3% = 1,013; червень 2011 року - 101,2% = 1,012 (100,8% (травень 2011) х 100,4% (червень 2011); березень 2014 року - 101,98% = 1,020 (98,7% (липень 2011) х 99,6% (серпень 2011) х 100,1% (вересень 2011) х 100,0% (жовтень 2011) х 100,1% (листопад 2011) х 100.2% (грудень 2011) х 100,2% (січень 2012) х 100,2% (лютий 2012) х 100,3% (березень 2012) х 100,0% (квітень 2012) х 99,7% (травень 2012) х 99,7% ( червень 2012) х 99,8% (липень 2012) х 99,7% (серпень 2012) х 100,1% (вересень 2012) х 100,0% (жовтень 2012) х 99,9% (листопад 2012) х 100.2% (грудень 2012) х 100,2% (січень 2013) х 99.9% (лютий 2013) х 100,0% (березень 2013) х 100,0% (квітень 2013) х 100,1% (травень 2013) х 100,0% (червень 2013) х 99,9% (липень 2013) х 99,3% (серпень 2013) х 100,0% (вересень 2013) х 100,4% (жовтень 2013) х 100,2% (листопад 2013) х 100,5% (грудень 2013) х 100,2% (січень 2014) х 100,6% (лютий 2014) х 102,2% (березень 2014); квітень 2014 року - 103,3% = 1,033; травень 2014 року - 103,8 = 1,038; липень 2014 року - 101,4% = 1,014 (101,0% (червень 2014) х 100.4% (липень 2014); вересень 2014 року - 103,72%= 1,037 (100,8% (серпень 2014) х 102,9% (вересень 2014); жовтень 2014 року 102,4% = 1,024; листопад 2014 року - 101,9% = 1,019; грудень 2014 року - 103,0% = 1,030; січень 2015 року - 103.1% = 1,031; лютий 2015 року - 105,3 %= 1,053; березень 2015 року - 110,8% = 1,108; квітень 2015 року - 1.14% = 1,140; травень 2015 року - 102,2% = 1,022; листопад 2015 року - 101,55% = 1,016 (100,4% (червень 2015) х 99,0% (липень 2015) х 99,2% (серпень 201.5) х 102,3% (вересень 2015) х 98,7% (жовтень 2015) х 102,0% (листопад 2015); квітень 2016 - 105,79% = 1,058 (100,7% (грудень 2015) х 100,9% (січень 2016) х 99,6 (лютий 201.6) х 101,0% (березень 201.6) х 103,5 (квітень 2016); жовтень 2016 року - 104,0% = 1,040 (100,1% (травень 2016) х 99,8% (червень 2016) х 99,9% (липень 2016) х 99,7% (серпень 2016) х 101,8% (вересень 2016) х 102,8% (жовтень 2016); січень 2017 року - 103,85% = 1,038 (101,8% (листопад 2016) х 100,9% (грудень 2016) х 101.1% (січень 2017); квітень 2017 року - 103,74% = 1,037 (101,0% (лютий 201.7) х 101,8% (березень 2017) х 100,9% (квітень 2017); липень 2017 року - 103,1% = 1,031 (101,3% (травень 2017) х 101,6% (червень 2017) х 100,2% (липень 20.17) - 1,031; жовтень 2017 року - 103,12% = 99,9% (серпень 2017) х 102,0% (вересень 2017) х 101,2% (жовтень 2017); січень 2018 року - 103,44% = 1,034 (100,9% (листопад 2017) х 101,0% (грудень 201.7) х. 101,5% (січень 2018).
Шляхом множення вищевказаних показників (1,027 х 1,038 х 1,031 х 1,013 х 1,013 х 1,017 х 1,015 х 1,021 х 1,029 х 1,015 х 1,014 х 1,014 х 1,011 х 1,014 х 1,011 х 1,027 х 1,019 х 1,035 х 1,016 х 1,033 х 1,013 х 1,012 х 1,020 х 1,033 х 1.038 х 1,014 х 1,037 х 1,024 х 1,019 х 1,030 х 1,031 х 1,053 х 1,108 х 1,140 х 1,022 х 1,016 х 1,058 х 1,040 х 1,038 х 1,037 х 1,031 х 1,031 х 1,034 = 3,533) отримуємо наростаючий індекс споживчих цін - 353,3%.
Керуючись формулою розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, наведеною у додатку 1 до Порядку №1078, розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін з січня 2008 року по березень 2018 року: 353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3%.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про державний бюджет України на 2018 рік» у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1 762,00 грн.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 року помножити на величину приросту індексу споживчих цін та поділити на 100.
Керуючись вищенаведеними положеннями отримуємо суму можливої індексації у березні 2018 року: 1 762,00 грн. * 253,30%/ 100 = 4 463,15 грн.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації у березні 2018 розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн. - 461,13 грн. = 4002,02 грн.
Оскільки у березні 2018 року сума на яку збільшилось грошове забезпечення позивача з урахуванням сталих складових порівняно з лютим 2018 року є меншою ніж 4463,15 грн., суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання індексації - різниці за спірний період з 01.03.2018 по 15.06.2020.
Викладена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23 березня 2023 року по справі № 400/3826/21.
Враховуючи, що під час розгляду справи підтвердилось безпідставне незастосування відповідачем норм абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), колегія суддів дійшла висновку про правомірність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 15.06.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Посилання відповідача на те, що вимоги позивача були предметом розгляду у справі № 280/2023/22 та наявність підстав для закриття провадження у справі № 520/22857/23, з огляду на зловживання позивачем своїми правами, колегія суддів визнає помилковими з огляду на те, що у справі 280/2023/22 вирішено питання, зокрема, про право позивача на нарахування і виплату індексації у період з 01.03.2018 по 15.06.2020 включно з урахуванням пункту 5 Порядку № 1078. Натомість, суди не досліджували питання наявності права, розміру, механізму розрахунку щомісячної «індексації-різниці» грошового забезпечення позивача відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078. Суд зазначає, що предметом позову у цій справі є саме питання наявності розрахунку щомісячної індексації-різниці грошового забезпечення та її розміру. Вказане не було предметом правової оцінки судами у справі № 280/2023/22, оскільки перевірка правильності нарахованих відповідачем позивачу сум індексації грошового забезпечення з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 не здійснювалася.
Така позиція суду апеляційної інстанції відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28 червня 2023 року по справі № 200/4258/22 (п. 33).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності власних дій, під час її апеляційного перегляду не довів належними та допустимими доказами правомірність власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження позивачем.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4002,02 грн в місяць у загальній сумі 110055,55 грн за період з 01.03.2018 по 15.06.2020, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
З приводу посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до приписів частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) заробітна плата - це винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Виходячи з цього, спір про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, стосується грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовця.
Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів виходить з того, що спір щодо індексації грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року в справі № 380/15245/22.
Також колегія суддів зазначає про хибність твердження апелянта проте, що суд першої інстанції за період з 01.03.2018 про 15.06.2020 був зобов'язаний застосовувати приписи КЗпП України, чинній на момент розгляду справи в суді першої інстанції, з посиланням на ч. 3 ст. 3 КАС України з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Тобто, вказана норма стосується виключно питання застосування процесуального закону, яким є КАС України, при розгляді кожної конкретної справ та жодним чином не стосується питання застосування норм матеріального права.
Натомість, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином до будь-яких правовідносин підлягає застосуванню саме той закон, який є чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що до моменту набрання чинності (до 19.07.2022) Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX до спірних правовідносин (з 01.03.2018 по 15.06.2020) застосовуються приписи ст. 233 КЗпП України у попередній редакції.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину та є підставою для застосування приписів 233КЗпП України, у редакції, чинній з 19 липня 2022 року лише з 01.07.2023.
З огляду на наведене вище нормативно-правове регулювання колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини з 01.03.2018 до 15.06.2020 не були обмежені строками звернення до суду.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла, що позивач не пропустив строк звернення до суду із цією позовною заявою.
Відтак, доводи в апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України, є безпідставними.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року по справі №520/22857/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін