30 грудня 2024 р.Справа № 953/4510/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Токар А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21.10.2024 р. (постановлену суддею Єфіменко Н.В.) по справі № 953/4510/24
за позовом ОСОБА_1
до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови, закриття провадження у справі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати як незаконну постанову по справі про адміністративні правопорушення, серії ЕНА № 2148204 ВІД 14.05.2024 р., прийняту поліцейським 2-го взводу 2-ої роти 2-го батальйону УПП в Харківській області Коєвим Д.В. стосовно притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в подальшому - КУпАП) у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27.05.2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк, шляхом надання до суду оригінал платіжного документу про сплату судового збору.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.10.2024 р. адміністративний позов повернуто позивачу, оскільки ним не усунуті недоліки позовної заяви.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21.10.2024 р. та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки позивачем не вказана у позовні заяві адреса електронної скриньки, у зв'язку з чим він на електронну адресу процесуальних документів не отримував. Позивачем не заперечується факт отримання його представником ухвали про залишення позовної заяви без руху та передачі вказаної ухвали позивачу.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Згідно із ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у визначений судом строк не виконав вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та не усунув недоліки позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно із ч. 1 ст. 45 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 6 ч. 5 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (п. 5 ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 7 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Згідно із п. 5.8 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 р. № 1845/0/15-21 (в подальшому - Положення), офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована в доменній зоні, використання якої заборонено законодавством України.
Особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою (п. 17 Положення).
Відповідно до п. 21 Положення, користувачі зобов'язані використовувати технічні засоби і технології, що мають забезпечувати належну якість та інформаційну безпеку передачі та отримання інформації, зображення та звуку, й самостійно несуть ризики технічної неможливості отримання доступу до ЄСІТС, погіршення якості чи переривання зв'язку тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27.05.2024 р. позивачу встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення вищевказаної ухвали суду.
Вищевказану ухвала суду доставлено до електронного кабінету представника позивача Ніколаєа В.О. 27.05.2024 р. о 22:34 год., тобто, вказана ухвала вважається врученою позивачу 28.05.2024 р., що не заперечується апелянтом.
Таким чином, п'ятим днем для усунення недоліків позовної заяви є 07.05.2024 р.
Проте, позивачем у встановлений ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27.05.2024 р. строк не подано заяву про усунення недоліків адміністративного позову, у зв'язку з чим ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.10.2024 р. йому повернуто позов.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заяву про усунення недоліків позовної заяви подано до суду першої інстанції лише 22.11.2024 р., тобто, поза межами строку, встановленого ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27.05.2024 р.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки позивачем не усунуто недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, а заява про продовження процесуального строку на усунення недоліків позовної заяви подана позивачем поза межами строку, встановленого ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27.05.2024 р.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21.10.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 44, 45, 169, 240, 251, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 21.10.2024 р. по справі № 953/4510/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін