30 грудня 2024 р.Справа № 524/13463/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Токар А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.11.2024 р. (ухвалене суддею Алексашина Н.С) року по справі № 524/13463/24
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції третя особа Інспектор взводу 2 роти батальйону патрульної поліції міста Кременчук в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Горелік Андрій Сергійович
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БАВ № 246817 від 26.10.2024 р., винесену інспектором взводу 2 роти батальйону патрульної поліції міста Кременчук в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Горелік А.С. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення; стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на оплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 4606,60 грн.
Рішенням Автозаводський районний суду міста Кременчука 14.11.2024 р. позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України “Про Національну поліцію», КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
У судове засідання учасники справи своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що 26.10.2024 р. інспектором взводу 2 роти батальйону патрульної поліції міста Кременчук в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Горелік А.С. про притягнення ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 246817 від 26.10.2024 р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 122 КУпАП, за те, що він 26.10.2024 р. о. 20.21 год. в м. Кременчуці по проспекту Свободи, 7-Б, керуючи транспортним засобом KIA Cerato 2.0, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснював рух на проїзній частині, що має дві смуги для руху в одному напрямку, відокремлені одна від одної дорожньою розміткою 1.Б, займаючи одночасно дві смуги, а також перед перестроюванням завчасно не подав сигнал покажчика повороту відповідного напрямку, а саме 50 м, до здійснення маневру, чим порушив П.П. 11.10. та п.п.9.4 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р. (в подальшому - Правила), у зв'язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою відповідача у справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова обґрунтована, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України “Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України “Про Національну поліцію», поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
Згідно із ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 11.10 Правил, на дорогах, проїзна частина яких поділена на смуги руху лініями дорожньої розмітки, забороняється рухатися, займаючи одночасно дві смуги. Наїжджати на переривчасті лінії розмітки дозволяється лише під час перестроювання.
Згідно із п. 9.2 (б) Правил, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням.
Відповідно до п. 9.4 Правил, подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху.
Судовим розглядом встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 26.10.2024 р. о. 20.21 год. в м. Кременчуці по проспекту Свободи, 7-Б, керуючи транспортним засобом KIA Cerato 2.0, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснював рух на проїзній частині, що має дві смуги для руху в одному напрямку, відокремлені одна від одної дорожньою розміткою 1.Б, займаючи одночасно дві смуги, а також перед перестроюванням завчасно не подав сигнал покажчика повороту відповідного напрямку, а саме 50 м, до здійснення маневру, чим порушив п.п. 11.10. та п.п.9.4 Правил, у зв'язку з чим на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Проте, як вбачається з оглянутого під час розгляду справи відеозапису подій, наданого відповідачем (файл 1750/10092024), відеозйомку проведено в нічний час, у зв'язку з чим відсутня можливість чітко встановити, що позивач здійснював рух на проїзній частині, що має дві смуги для руху в одному напрямку, відокремлені одна від одної дорожньою розміткою, займаючи одночасно дві смуги, проте з даного відеозапису вбачається, що позивач подавав сигнал покажчика повороту відповідного напрямку перед кожним перестроюванням та поворотом.
Тобто, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтвердили, порушення ОСОБА_1 п.п. 11.10. та п.п.9.4 Правил та наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із врахуванням вищевикладеного, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова необґрунтована, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 14.11.2024 р. та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, а саме: скасувати постанову серія БАВ № 246817 від 26.10.2024 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Щодо відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що стягнення судових витрат стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (в подальшому - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16 та в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 р. у справі № 810/3806/18, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19.
Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 826/4959/16.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17 та Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 200/14113/18-а, від 31.03.2020 р. у справі № 726/549/19, від 21.05.2020 р. у справі № 240/3888/19, від 11.02.2021 р. у справі № 520/9115/19, від 03.02.2022 р. у справі № 640/19536/18.
Також, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді першої інстанції, подано копії: договору № 88/24 про надання правничої допомоги від 28.10.2024 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шеченко С.М., детального опису виконаних робіт адвокатом та здійснених ним витрат часу для надання правничої допомоги від 28.10.2024 р.; ордеру про надання правничої допомоги від 05.11.2024 р. Серія ВІ № 1255281 ОСОБА_2 адвокатом Шевченко С.М.; платіжної інструкція від 29.10.2024 р. про сплату Шевченку С.М. 4000 грн. за юридичну допомогу згідно договору № 88/24 від 28.10.2024 ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачкою як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції в розмірі 500 грн.
Відповідно до ч. ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати за подання адміністративного позову в розмірі 605,60 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 908,40 грн., а всього 1514 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.
Керуючись ст. ст. 77, 243, 272, 286, 308, 315, 316, 317, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, суд.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14.11.2024 по справі № 524/13463/24 скасувати.
Прийняти постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 .
Скасувати постанову серія БАВ № 246817 від 26.10.2024 про притягненням ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Закрити справу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати на професійну правничу допомогу, понесені при розгляді справи у суді пешої інстанції в розмірі 500 (п'ятсот) гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 605,60 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 908,40 (дев'ятсот вісім) гривень 40 копійок, а разом 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) гривень.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду .
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін