30 грудня 2024 р. Справа № 520/7064/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 (суддя Бадюков Ю.В.; м. Харків) по справі № 520/7064/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 , апелянт), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії (бездіяльність) ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення у сумі 4001 грн 91 коп, за період з 01.03.2018 по 30.09.2023 включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.09.2023 включно - березень 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078);
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 у індексації-різниці грошового забезпечення у сумі 4001 грн 91 коп, за період з 01.03.2018 по 30.09.2023 включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (місяця підвищення доходу) для розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.09.2023 включно - березень 2018 року, визначеної з урахуванням розміру підвищення доходу та розрахованої як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Харківський окружний адміністративний суд, рішенням від 21 серпня 2024 р, позов ОСОБА_1 - задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно.
Зобов'язав ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4046,67 грн на місяць у загальній сумі 234706,86 грн за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову в частині вимог щодо нарахування та виплати на його користь індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4046,67 грн на місяць за період з 01.01.2023 по 30.09.2023 включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції у цій частині та прийняти нове, яким задовольнити позов у цій частині.
В обґрунтування зазначає, що індексація є складовою грошового забезпечення позивача, яка підлягає обов'язковій виплаті. Стверджує, що жодним законом, зокрема Законом №2710-ІХ, яким зупинено дію Закону №1282-ХІІ на 2023 рік, не може бути обмежене чи скасовано право позивача на виплату йому індексації-різниці за 2023 року.
ВЧ НОМЕР_1 надало відзив на апеляційну скарги, в якому просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги та скасувати рішення суду першої інстанції в тині задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом підтверджено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та підпорядкованих їй підрозділах.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 29.09.2023 № 32-РС позивача звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 (за станом здоров'я) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.09.2023 № 238 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою від 10.11.2023, в якій, серед іншого, просив провести перерахунок та здійснити доплату мені індексації грошового забезпечення (враховуючи індексацію-різницю - фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 по 30.09.2023 включно, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
ВЧ НОМЕР_1 листом від 28.12.2023 № 225/56/833/фс повідомила позивача, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 по 01.01.2023 у військовій частині йому було нараховано і перераховано на картку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати на його користь індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4046,67 грн на місяць за період з 01.01.2023 по 30.09.2023 включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд першої інстанції виходив з відсутності на те законних підстав, з огляду на зупинення дії Закону №1282-ХІІ на 2023 рік, на підставі Закону №2710-ІХ.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII).
Приписами статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі також - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ (у редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі з 01.01.2016 - 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Разом з цим, абзацом 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі - Закон №2710-IX) зупинено на 2023 рік дію Закону №1282-XII.
Суд звертає увагу, що вказана норма є чинною та не визнавалась неконституційною.
Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов'язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону №1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX, який підлягає застосуванню до спірних правовідносинах у цій справі.
При цьому, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок №1078, який прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 6 Закону №1282-XII, також не діє протягом 2023 року.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
Також колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у рішенні № 5-р/2018 від 22 травня 2018 року наголосив на конституційному обов'язку держави утверджувати і забезпечувати права і свободи людини та вважає за необхідне розвинути і конкретизувати сформульовані ним юридичні позиції щодо змісту положень частини третьої статті 22 Основного Закону України. Положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зміст права громадян на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України, узгоджується із її приписами, за якими, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48).
На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Конституційний Суд України наголосив, що людську гідність необхідно трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституції України, і як конституційну цінність, яка наповнює сенсом людське буття, є фундаментом для усіх інших конституційних прав, мірилом визначення їх сутності та критерієм допустимості можливих обмежень таких прав. Наведене опосередковано підтверджується унікальним значенням людської гідності в Конституції України, за якою, зокрема, людина її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21); кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68).
Конституційний Суд України зазначив, що положення статей 3, 21, 46, 48, 68 Основного Закону України корелюють із міжнародними та європейськими стандартами щодо «гідного людського життя“, «мінімальних вимог існування в умовах, гідних людини“, прав людини «не зазнавати голоду“ та на «захист від бідності“, якими має керуватися соціальна держава.
Європейський суд з прав людини у справах Проніна проти України від 18.07.2006, Богатова проти України від 7.10.2010, Петриченко проти України від 12.07.2016, Панченко проти Латвії 28.10.1999), розглядав питання до яких меж держава може зменшувати соціальні виплати ЄСПЛ, однак порушень положень Конвенції з прав людини, навіть у випадках, коли після внесення змін до законодавства розмір пенсійного забезпечення було суттєво зменшено, не знаходив.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення його прав у спосіб зупинення на 2023 рік дії Закону №1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX, який підлягає застосуванню до спірних правовідносинах у цій справі.
Також колегія суддів враховує, що Верховний Суду у постанові від 28 червня 2024 року по справі № 200/2319/23, у подібних правовідносинах, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.03.2023 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити таку індексацію, оскільки пунктом 3 «Прикінцеві положення» Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.01.2023 по 30.09.2023.
Щодо вимоги ВЧ НОМЕР_1 , викладених у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 про скасування рішення суду першої інстанції в цілому, відмовивши в задоволенні вимог ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 296 КАС України апеляційна скарга подається у письмовій формі. В апеляційній скарзі зазначаються, зокрема: 5) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції; 6) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Отже, відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ВЧ НОМЕР_1 має право оскаржити рішення суду виключно у спосіб подання апеляційної скарги, і не має права заявляти у відзиві на апеляційну скаргу жодних вимог про перегляд рішення суду першої інстанції, оскільки єдиним завданням апеляційної скарги є спростування доводів та вимог апеляційної скарги, а не заявлення самостійних вимог про необґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 по справі № 520/7064/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова О.А. Спаскін