Справа № 760/1357/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/5753/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
02 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року,-
за участю:
прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року клопотання прокурора задоволено. Продовжено строк дії, обраного ОСОБА_6 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 грудня 2024 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції, враховуючи у сукупностіобставини, передбачені ст. 178 КПК України, характер висунутого обвинувачення, у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, що спричинило смерть людини, суворість можливого покарання, що може бути призначене обвинуваченому, дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався та на даний час притягується до кримінальної відповідальності за вчинення інших злочинів, його спосіб життя, вагомість наявних та досліджених доказів, а також враховуючи, що у кримінальному провадженні докази у повному обсязі ще не дослідженні, дійшов висновку, що на даний час продовжують існувати ризики, визначені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки існують достатні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, які хоч і допитані в судовому засіданні, але є його сусідами, через що, існує ймовірність того, що з метою зміни їх показань обвинувачений може впливати на них та вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому жоден із більш м'яких запобіжних заходів не пов'язаних з триманням під вартою не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку та виконання ОСОБА_6 обов'язків у кримінальному провадженні.
Крім того, враховуючи, що інкримінований ОСОБА_6 злочин спричинив смерть людини, суд першої інстанції на підставі п.2 ч.4 ст. 183 КПК України дійшов висновку про відсутність підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, та необґрунтованість ухвали через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року та відмовити прокурору у задоволенні клопотання.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що прокурор повинен був надати в розпорядження суду копії процесуальних документів, якими він мав довести наявність обґрунтованої підозри, наявність ризиків та неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, однак всупереч вимог закону цього не зробив.
Також апелянт вказує, що суд не послався на докази, які обґрунтовують та свідчать про існування ризиків та докази для запобігання ризикам через їх відсутність, що вказує на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке підлягає скасуванню.
Окрім того, апелянт зазначає, що судом проігноровано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод щодо обов'язкової наявності суттєвих і наявних підстав та належної їх конкретизації при обранні (продовженні) запобіжного заходу, порушено ст. 5 Параграфу 1(С) Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо розгляду клопотання за відсутності розумної підозри щодо причетності обвинуваченого до інкримінованого кримінального правопорушення.
Апелянтом також вказано, що судом не дотримано вимог ст. 194 КПК України при застосування запобіжного заходу щодо зобов'язання постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу в разі відсутності доказів на підтвердження обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
Крім того, як зазначає захисник, в клопотанні про обрання запобіжного заходу взагалі відсутні відомості про неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу та суд проігнорував відсутність доказів неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі також йдеться про те, що в порушення вимог ч. 2 ст. 193 КПК України суд взагалі не роз'яснив обвинуваченому його права, чим порушено право на захист.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав наведених у ній, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження за № 12023100090000459 від 18.02.2023, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, до15 грудня 2024 року включно.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, потерпілого та його представника, обвинуваченого та його захисників для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, проти життя та здоров'я особи, який призвів до смерті потерпілого, виду і розміру покарання, яке може загрожувати в разі визнання його винуватим, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який, як встановив суд першої інстанціїраніше притягувався та на даний час притягується до кримінальної відповідальності за вчинення інших злочинів, його спосіб життя, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 , з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_6 впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває і докази у повному обсязі ще не дослідженні, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений з метою мінімізації негативних наслідків для себе може впливати на свідків, які є його сусідами.
Щодо твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 в апеляційній скарзі про не долучення стороною обвинувачення до клопотання доказів наявності обґрунтованої підозри, а також посилання на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 5 Параграфу 1(С) Конвенції про захист прав і основоположних свобод щодо розгляду клопотання за відсутності розумної підозри щодо причетності обвинуваченого до інкримінованого кримінального правопорушення, колегія суддів, з огляду на стадію кримінального провадження, вважає безпідставними, оскільки особа перебуває у статусі підозрюваного до процедури висунення обвинувачення в порядку, передбаченому КПК на стадії досудового розслідування, тоді як у даному кримінальному провадженні досудове розслідування завершено, прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення та обвинувальний акт спрямовано до суду, тобто ОСОБА_6 набув процесуального статусу обвинуваченого, і обґрунтованість висунутого щодо нього обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту, шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, та яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні.
З приводу доводів захисника про порушення судом першої інстанції права обвинуваченого на захист у зв'язку з не роз'ясненням йому прав, відповідно до вимог ч. 2 ст. 193 КПК України, то слід зазначити, що відповідно до ст. 422-1 КПК України суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: ухвалу про продовження строку тримання під вартою та клопотання про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, що судом апеляційної інстанції й було зроблено.
Як слідує з оскаржуваної ухвали, розгляд питання доцільності продовження строку тримання під вартою здійснювався, в тому числі за участю обвинуваченого ОСОБА_6 та двох його захисників, які надавали пояснення з приводу поданого прокурором клопотання. Жодного порушення права на захист обвинуваченого при вирішенні даного питання колегія суддів не вбачає, а будь - яких доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо не роз'яснення обвинуваченому його прав при вирішенні клопотання, захисником до суду апеляційної інстанції не надано.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою.
З огляду на викладене, підстав вважати, що інший, менш суворий запобіжний захід, може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними.
При цьому, слід відмітити, що оскільки інкримінований ОСОБА_6 злочин, спричинив смерть людини, то суд першої інстанції на підставі п.2 ч.4 ст. 183 КПК України дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави. Не вбачає для цього підстав і суд апеляційної інстанції.
Відтак, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення, а тому доводи захисника в цій частині є безпідставними.
Будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргузахисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року, якоюпродовжено строк дії, обраного ОСОБА_6 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 грудня 2024 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4