Постанова від 30.12.2024 по справі 378/932/23

справа № 378/932/23 головуючий у суді І інстанції Марущак Н.М.

провадження № 22-ц/824/18673/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 17 жовтня2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ТОВ «Фінтраст Україна» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача з урахуванням зменшених позовних вимог заборгованість в розмірі 32 800,00 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 147,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний Договір № 4920700 про надання споживчого кредиту. Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов Кредитного договору ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн., зі сплатою стандартної процентної ставки 1,90 % на день, строком на 30 днів до 14 листопада 2021 року. При цьому умовами кредитного договору визначено, що строк повернення кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в Розділі 4 цього Договору. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед Відповідачем за Кредитним договором виконало та надало відповідачу кредит в сумі 10 000,00 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_1 .14 листопада 2021 року відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії Кредитного договору, в зв'язку з чим, а також керуючись пунктами 4.3. Кредитного договору Кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 (дев'яносто) календарних днів поспіль. В подальшому відповідач будь-яких платежів за договором не здійснював. 01 грудня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК« Фінтраст Україна», як фактором, було укладено Договір факторингу № 01.12/2022-Ф, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору право грошової вимоги за Кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначену при укладенні Кредитного договору відповідного повідомлення. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором у встановленому договором порядку та строки, станом на 20 листопада 2023 року відповідач має заборгованість 32 800,00 грн., з яких 10 000,00 грн. - тіло кредиту та 22 800,00 грн. - нараховані процент. Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Загалом інфляційні втрати за період з 13 лютого 2022 року по 20 листопада 2023 склали 8 888,80 грн., а три проценти річних 1 738,85 грн.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року у задоволенні позову ТОВ «ФК« Фінтраст Україна» відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК« Фінтраст Україна» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, не доведення обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «ФК« Фінтраст Україна» посилається на аналогічні обставини викладенні у позовній заяві, а також зазначає, що представником позивача, у зв'язку з неможливістю надати докази підтвердження факту належності банківської картки відповідачу, а також факту отримання кредитних коштів відповідачем на банківську картку, яка зазначена в кредитному договорі було подано клопотання про витребування доказів. Проте, дане клопотання судом першої інстанції було залишено без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4920700 про надання споживчого кредиту (т.1 а.с. 14-18), відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити за користування ним та виконати інші обов'язки. Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 10 000,00 гривень (п.1.3. Кредитного договору).

Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents (т.1 а.с. 38-45), який був підписаний відповідачем у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М753472.

Відповідно до п. 2.1. договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Згідно з п. 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

Згідно з п.1.8. договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за зниженою ставкою 1 3420,00 грн. за стандартною ставкою 15 700,00 грн.

01 грудня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 01.12/22-Ф (т. 1 а. с. 54-58), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (Фактор) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» (Клієнта) (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно п. 1.2. Договору Факторингу перехід від Клієнта (ТОВ «Авентус Україна») до Фактора (Позивача) Вимоги Заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку № 2, після чого Фактор (Позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі Реєстру Боржників (Копія додається) - підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора (Позивача) Права Вимоги Заборгованості та є невід'ємною частиною цього Договору.

01 грудня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» було підписано акт приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №01.12/22-Ф (т. 1 а. с. 58 зв.), згідно якого на виконання вимог п. 1.2 Договору факторингу №01.12/22-Ф кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходить право вимоги заборгованості від божників.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників (додаток №1 до Договору факторингу №01.12/22-Ф від 01.12.2022 (т. 1 а. с. 13), у вказаному реєстрі ОСОБА_1 під порядковим номером 6313 значиться як боржник за договором 4920700, сума заборгованості за яким - 32 800,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22 800,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

До позовної заяви позивачем також додано паспорт споживчого кредиту, який був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М753472 (т. 1 а. с. 9-11), довідку Національного банку України від 23 грудня 2022 року про внесення до Державного реєстру фінансових установ ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» та отримання вказаним товариство ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг (т.1 а.с. 21), копії свідоцтва про реєстрацію вказаного товариства як фінансової установи (т. 1 а. с. 24) та свідоцтва про реєстрацію ТОВ «Авентус Україна» як фінансової установи (т.1 а.с. 25), виписку з єдиного державного реєстру юридичних осіб з підтвердження реєстрації позивача як юридичної особи, копії банківської ліцензії, виданої позивачу на право надання позивачем банківських послуг (т. 1 а. с. 36) та статуту (т. 1 а. с. 38 - 39).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання ТОВ «Авентус Україна» умов кредитного договору № 4920700 від 15 жовтня 2021 року щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок саме відповідача у справі ОСОБА_1 - як позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору № 4920700 від 15 жовтня 2021 року про надання споживчого кредиту; паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису.

Разом з тим, із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання кредиту від Банку, а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб'єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Авентус Україна») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого йому позивачем одноразового ідентифікатора.

Матеріали справи не містять і доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором за зазначеними ним реквізитами.

У розділі 2 Договору сторони погодили порядок та умови надання кредиту.

Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту. (п. 2.1)

Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом трьох робочих (банківських) днів з моменту укладення цього Договору. У випадку, якщо товариство здійснює перерахунок коштів не у день укладання Договору, а у наступні календарні дні, Графік платежів підлягає коригуванню шляхом зміщення дати повернення кредиту, враховуючи строк кредиту (кількість днів), заначений в п. 1.4 Договору, відлік якого в даному випадку починається з моменту надання коштів. Новий Графік платежів розміщується Товариством в Особистому кабінеті. (п. 2.2)

Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно п. 2.1. Договору. (п. 2.4)

З огляду на вказані умови договору, кредитні кошти мали бути надані позичальнику товариством «Авентус Україна», як «Кредитором», шляхом перерахування на платіжну картку № НОМЕР_2 .

На підтвердження факту перерахування кредитних коштів товариством «Авентус Україна» на рахунок позичальника позивачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як правонаступником кредитора (ТОВ «ФК «Авентус Україна»), було долучено до позову довідку ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» вих № 6090-ВП від 07 грудня 2022 року, адресовану ТОВ «Авентус Україна» про те, що ТОВ «ФК «Вей Фор Пей», згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» ВП-200417-1 від 20 квітня 2017 року, повідомляє про успішність наступної операції 15.10.2021 на суму 10000 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 784010, номер транзакції в системі WayForPay -ereditplus 23749309 (а.с. 46 т. 1).

Разом із тим, із долученого до позову договору між ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» та ТОВ «Авентус Україна» ВП-200417-1 від 20 квітня 2017 року, не вбачається, що ТОВ «Авентус Україна» передало ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» право виконати своє зобов'язання по перерахунку кредитних коштів на рахунок позичальника ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , саме за Договором № 4920700 від 15 жовтня 2021року про надання споживчого кредиту.

Жодних умов щодо перерахування коштів через провайдера договір № 4920700 про надання споживчого кредиту не містить. Таким чином, твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що сторонами було узгоджено порядок надання кредитних коштів через провайдера не знайшли свого підтвердження.

Виписки по картковому рахунку НОМЕР_2 також не було долучено позивачем до позову, яка є належним і достатнім доказом як отримання кредитних коштів позичальником, так і користування ними.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом заборгованості, оскільки такий розрахунок є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум.

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у зв'язку з неможливістю надати докази підтвердження факту належності банківської картки відповідачу, а також факту отримання кредитних коштів відповідачем на банківську картку, яка зазначена в кредитному договорі було подано клопотання про витребування доказів, апеляційний суд вважає не обґрунтованим.

Зазначене клопотання судом першої інстанції було залишено без задоволення. При цьому суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач зобов'язаний був подати докази та заявити клопотання про їх витребування разом з подачею позову.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч. 3 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до вимог ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

В даному випадку відсутність позиції відповідача на предмет спору не звільняє позивача від обов'язку доведення обставин на які він посилається. Отже позивач не вправі розраховувати на визнання позову, і у зв'язку з цим вважати недоцільним виконання свого обов'язку з надання суду доказів у встановлений законом строк.

З аналогічних підстав судом апеляційної інстанції відмовлено позивачу у витребування вказаних доказів на стадії апеляційного розгляду.

За таких умов саме по собі посилання позивача на не витребування судом певного доказу, не дає суду апеляційної інстанції можливості його дослідити, оскільки не забезпечує наявність вказаного доказу в матеріалах справи.

З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази, отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 10 000.00 грн. від ТОВ «ФК «Вей Фор Пей»саме на картку ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Крім того, матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені у позовній заяві та договорі відповідачу.

З огляду на докази, наявні в матеріалах справи, суд позбавлений можливості ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської картки або ж номеру банківського рахунку відповідача матеріали справи не містять.

Матеріали справи також не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора. У справі відсутні докази реєстрації саме ОСОБА_1 у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.

Аналогічний висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21.

Доводи апеляційної скарги в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу є безпідставними, виходячи з наступного.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати на правничу допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалене рішення, за рахунок іншої сторони. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, враховуючи, що суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, колегія суддів погоджується з висновком суду, що з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Не погоджуючись з розміром витрат на правничу допомогу, яка стягнута з позивача на користь відповідача, ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» не звернуло уваги, що під час розгляду справи у суді першої інстанції жодних заперечень з цього приводу до суду ним не подавалось, а від так апеляційна скарга в цій частині не може бути задоволена.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції виконано вимоги статті 89, 263 ЦПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення , повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права, внаслідок чого ухвалено законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги таких висновків судів не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Суд також враховує, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого, звертається увага на те, що виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, у поданому відзиві, представник відповідача просив стягнути із ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу під час апеляційного провадження.

Під час апеляційного розгляду справи, професійну правничу допомогу позивачу надавав адвокат Войтович Л.В., що підтверджується договором про надання правової допомоги №24/441Ф від 21 листопада 2024 року; ордером на надання правничої допомоги від 21 листопада 2024 року, детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатам на виконання договору про надання правової допомоги №24/441Ф від 21 листопада 2024 року.

Аналізуючи подані представником відповідача докази щодо понесених витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір витрат на правову допомогу відповідає складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та часу витраченому на її виконання.

Позивач не заперечував щодо їх розміру, про не співмірність вказаних витрат складності справи чи обсягу виконаної роботи не заявляв.

Отже, клопотання представника відповідача - адвоката Войтович Л.В. підлягає задоволенню, шляхом стягнення із ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн. понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» залишити без задоволення.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 17 жовтня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» місце знаходження: м. Київ, вул. Загородня, 15 офіс 118/2, ідентифікацій код 44559822 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.

Попередній документ
124166303
Наступний документ
124166305
Інформація про рішення:
№ рішення: 124166304
№ справи: 378/932/23
Дата рішення: 30.12.2024
Дата публікації: 01.01.2025
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Київський апеляційний суд
Категорія справи: Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (18.02.2025)
Дата надходження: 29.11.2023
Предмет позову: про стягнення заборгованості за кредитним договором
Розклад засідань:
09.01.2024 10:00 Ставищенський районний суд Київської області
25.01.2024 09:30 Ставищенський районний суд Київської області
17.10.2024 14:00 Ставищенський районний суд Київської області