Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/16468/2024 Доповідач - Ратнікова В.М.
м. Київ Справа № 752/11090/24
27 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Ящук Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т.М., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» (з 09 листопада 2021 року ТОВ «Ліко-Житлосервіс» перейменовано на ТОВ «Управляюча компанія «Венеція») є суб'єктом господарювання у сфері надання житлово-комунальних послуг, здійснює дану діяльність на договірних засадах за предметом правовідносин, що виникають між виробниками, виконавцями і споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату комунальних послуг, згідно затверджених уповноваженими органами тарифів, зокрема, обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території.
Вказувало на те, що ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 17.08.2017 року та Витягом про державну реєстрацію прав.
Зазначало, що згідно рішення Київської міської ради від 10 листопада 2022 року №5598/5639 АДРЕСА_2 перейменовано на АДРЕСА_2
23.05.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 58-А/68 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території.
Відповідно до умов п.1 вказаного договору позивач забезпечує надання послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , а відповідач забезпечує своєчасну оплату таких послуг за встановленим тарифом, у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
Однак, відповідач своїх зобов'язань в частині оплати наданих позивачем послуг не виконав належним чином, внаслідок чого за період з 01.06.2020 року по 31.03.2023 року у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги у розмірі -18 639, 08 грн.
Згідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на що, сума інфляційних витрат, нарахованих на суму заборгованості відповідача на надані житлово-комунальні послуги, становить 827, 96 грн., сума 3 % річних становить 286, 21 грн.
З урахуванням викладеного, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 18 639, 08 грн., суму інфляційних втрат- 827, 96 грн., 3 % річних-286, 21 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» (03189, м. Київ, вул. Ломоносова, 58-А; ЄДРПОУ 30303467) заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01.06.2020 року по 31.03.2023 року в розмірі 18 639,08 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот тридцять дев'ять грн. вісім коп.); суму інфляційних витрат у розмірі 827,96 грн. (вісімсот двадцять сім грн. дев'яносто шість коп.); суму 3-х відсотків річних у розмірі 286,21 грн. (двісті вісімдесят шість грн. двадцять одна коп.) та 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн.) судового збору.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 09 вересня 2024 року відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що вважає вимоги ТОВ " Управляюча компанія Венеція " не обґрунтованими та такими, що суперечать до ст. ст. 177,180 Сімейного кодексу України, « батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття».
Зазначає, що із копії доданого до позовної заяви позивача договору №58-А/68 від 23.05.2019 року, укладеного між нею, як власницею квартири, та ТОВ " Управляюча компанія " Венеція " вбачається, що цей договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій був укладений в той час, коли вона була неповнолітньою і всі правовстановлюючі документи за неї підписувала та брала на себе відповідальність її мати ОСОБА_3 , яка і проживала у вказаній квартирі та не сплачувала належні платежі, незважаючи на те, що користувалась квартирою та наданими послугами.
Вказує на те, що як зазначено в наданому позивачем розрахунку, заборгованість виникла в період з 01.06.2020 року по 31.03.2023 року, однак в цей період часу вона була неповнолітньою особою, так як 18 років їй виповнилось лише 25.08.2023 року, а тому вона не мала власного доходу та не могла оплачувати комунальні послуги та вчиняти інші правовстановлюючі дії.
Вважає, що її мати ОСОБА_3 , яка фактично проживала у вказаній квартирі, була уповноваженою особою згідно «Договору дарування» та несла (брала на себе) відповідальність за все що пов'язане з даним житлом до моменту її повноліття, а також згідно договору з ТОВ " Управляюча компанія " Венеція " та користувалась наданими ТОВ " Управляюча компанія " Венеція " послугами і не сплачувала своєчасно належні платежі, а тому саме ОСОБА_3 має бути відповідачем у даній справі.
Вищевказане, на думку апелянта, свідчить про необгрунтованість та безпідставність вимог позивача щодо стягнення заборгованості з неї.
Зазначає, що стосунки у її сім'ї склалися так , що вона не змогла жити з матір'ю, а жила із своїм батьком, який сам виховував її в останні роки.
Вказує на те, що за весь час її мати ОСОБА_3 мешкала в належній їй квартирі і вона не мала змоги, доки їй не виповнилося 18 років, ступити на поріг належної їй квартири. По досягненні 18 років, у вересні 2023 року вона заявила своїй матері права на належну їй квартиру й навідалася до ТОВ "Управляюча компанія "Венеція" і тоді дізналася, що існує борг за житлово- комунальні послуги. З цього часу, тобто, з вересня 2023 року всі квитанції за житлово-комунальні послуги сплачує її батько ОСОБА_4 .
Зазначає, що в лютому 2024 року вона звернулася з заявою-проханням про реструктуризацію боргу від 05.02.2024 року до керівництва ТОВ "Управляюча компанія "Венеція", на що ТОВ ''Управляюча компанія "Венеція" їй нічого не відповіла.
19 листопада 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ТОВ " Управляюча компанія " Венеція " в якому вважає, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 липня 2024 року ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Дане судове рішення відповідає завданню цивільного судочинства, визначеному Цивільним кодексом України. Оскаржуване рішення ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, які були досліджені в судовому засіданні, натомість апелянт не виконав свої зобов'язання щодо оплати за спожиті послуги.
Зазначає, що апелянт не відмовлялась від отримання послуг у встановленому законом порядку. Крім того, не надала суду доказів ненадання їй позивачем послуг або надання їх неналежної якості. В свою чергу, не оплачувала в повному обсязі житлово-комунальні послуги, в результаті чого і утворилась заборгованість.
Вказує на те, що 14 лютого 2024 року на адресу позивача надійшла заява ОСОБА_1 в якій вона просила реструктурувати заборгованість, яка утворилась та зобов'язувалась сплатити заборгованість згідно узгодженого графіку.
Зазначає, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частину першу статті 11 ЦК України).
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанову Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16).
З огляду на вище викладене вважає, що відповідачка підтверджує наявність у неї заборгованості перед ТОВ «УК «ВЕНЕЦІЯ» в заяві про реструктуризацію заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 23 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосервіс» та відповідачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє мати ОСОБА_3 , було укладено договір № 58-А/68 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території ( а.с.8-9).
Відповідно до п.5 вказаного договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Згідно умов п.п. 1,5 п.11 договору, споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений цим договором строк. У разі несвоєчасного внесення платежів сплачувати пеню у розмірі встановленому законом/договором.
Підпунктами 1,2 п.13 договору визначено, що управитель зобов'язаний: забезпечувати своєчасне надання послуг належної якості згідно із законодавством; надавати споживачеві в установленому порядку необхідну інформацію про перелік послуг, структуру тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання , режим надання послуг, їх споживчі властивості, тощо.
09 листопада 2021 року ТОВ «Ліко-Житлосервіс» перейменовано на ТОВ «Управляюча компанія «Венеція».
Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується копією договору дарування квартири від 17 серпня 2017 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а.с. 6,7).
Із розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги по житлову приміщенні (квартирі), що розташоване за адресою: АДРЕСА_5 за період з 01.06.2020 року по 31.03.2023 року вбачається, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 18 639, 08 грн.( а.с. 12).
Із розрахунку нарахування суми інфляційних витрат та 3 % річних на суму заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_3 за період 01.06.2020 року по 31.12.2021 року вбачається, що загальна сума інфляційних втрат становить 827, 96 грн., 3 % річних-286, 21 грн.( а.с. 13).
Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушила умови договору, несвоєчасно і не в повному обсязі сплачувала плату по вищевказаним платежам, що є односторонньою відмовою відповідача від виконання зобов'язання за договором. Позивач належним чином довів свої позовні вимоги. Доказів на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі у якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших комунальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Між сторонами склалися відносини у сфері житлово-комунальних послуг, які регулюються положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами визначається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуги з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Як вбачається із матеріалів справи, 23 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ліко-житлосервіс» та відповідачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє мати ОСОБА_3 , було укладено договір № 58-А/68 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території.( а.с.8-9).
Відповідно до п.5 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Згідно умов п.п. 1,5 п.11 договору споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлений цим договором строк. У разі несвоєчасного внесення платежів сплачувати пеню у розмірі встановленому законом/договором.
Відповідно до п.п.1,2 п.13 договору управитель зобов'язаний: забезпечувати своєчасне надання послуг належної якості згідно із законодавством; надавати споживачеві в установленому порядку необхідну інформацію про перелік послуг, структуру тарифу, загальну суму місячного платежу, норми споживання , режим надання послуг, їх споживчі властивості тощо.
А отже, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 існують договірні відносини щодо надання житлових та комунальних послуг з управління та обслуговування будинку, прибудинкової території та території комплексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а з таким правом споживача прямо кореспондується і його обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону).
У відповідності до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежно ї якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг.
У разі ненадання, надання неналежної якості послуги з управління багатоквартирним будинком споживач має право викликати управителя для перевірки якості наданих послуг. Порядок перевірки якості надання комунальних послуг та якості послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком).
Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача.
Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач - ОСОБА_1 спожила надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» послуги, однак у встановленому договором строк добровільно не оплатила їх, що призвело до утворення заборгованості за період з 01 червня 2020 року по 31 березня 2023 року на загальну суму -18 639, 08 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем (а.с.12).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача- ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості по оплаті вартості наданих житлових та комунальних послуг, оскільки, споживши надані позивачем послуги, у порушення вимог законодавства та положень підписаного між сторонами договору, відповідач не здійснила своєчасну оплату вказаних послуг.
За ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондується право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Таким чином, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін, як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
З огляду на вищенаведене, позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» має право на відшкодування інфляційні втрат та 3% річних нарахованих на суму заборгованості.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, у відповідача - ОСОБА_1 за період з 01 червня 2020 року по 31 грудня 2021 року сума інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості, становить 827, 96 грн, 3 % річних - 286, 21 грн.( а.с. 14).
Розмір заборгованості ОСОБА_1 не спростований та жодних заперечень щодо його неправильності від відповідача не надійшло.
Доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що в період виникнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з 01.06.2020 року по 31.03.2023 року, вона була неповнолітньою особою, так як 18 років їй виповнилось лише 25.08.2023 року, а її мати ОСОБА_3 , яка фактично проживала у вказаній квартирі, була уповноваженою особою згідно «Договору дарування» та несла відповідальність за все що пов'язане з даним житлом до моменту її повноліття, проте, не сплачувала своєчасно належні платежі, а отже має бути відповідачем у даній справі, колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на наступне.
Як було вже встановлено судом, відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується копією договору дарування квартири від 17 серпня 2017 року, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( а.с. 6,7).
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо, чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Договір дарування не містить умови щодо покладення на матір відповідачки ОСОБА_3 обов'язку з оплати вартості житлово-комунальних послуг в квартирі АДРЕСА_4 .
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанову Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16).
Як вбачається із матеріалів справи та визнається сторонами, ОСОБА_1 зверталася до позивача із заявою про реструктуризацію боргу, що у даному випадку свідчить про визнання відповідачем боргу.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких не прийняв до уваги заперечення відповідача та взяв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надання житлових та комунальних послуг.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: