Справа №759/14368/24Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/5894/2024
23 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження, сформованого з кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022000000000425 по обвинуваченню:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014), ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.4 ст.111-1 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 28 жовтня 2024 року
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 28 жовтня 2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно обвинуваченого ОСОБА_9 строком на 60 днів, тобто до 26 грудня 2024 року.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить ухвалу суду скасувати, вважаючи її незаконною.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що письмове повідомлення про підозру є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. За доводами апелянта, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують обґрунтованість висунутої підозри.
Посилаючись на ряд рішень Європейського суд з прав людини, апелянт вказує на відсутність будь-яких ризиків переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду, знищення, схову або спотворення будь-яких речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків, експертів, інших підозрюваних у цьому провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження вчинення кримінального правопорушення, іншої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, .
За доводами захисника, зазначені прокурором у клопотанні ризики, передбачені ст.177 КПК України, грунтується лише на припущеннях.
Крім цього, суд при розгляді клопотання жодним чином не перевірив та не встановив те, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
При цьому, за доводами апелянта, матеріали провадження не містять відомостей щодо виключних обставин для тримання ОСОБА_9 під вартою.
Також захист посилається на погіршення стану здоров'я ОСОБА_9 в умовах тримання під вартою та необхідності проведення медичного огляду. Просить врахувати, що ОСОБА_9 є інвалідом другої групи та має хронічне захворювання, потребує постійного нагляду лікаря і прийому ліків на постійній основі, у зв'язку із захворюванням серця. За висновком медико-соціальної експертної комісії, ОСОБА_9 може працювати на посаді за індивідуальним графіком без довготривалих відряджень, нічних змін та психоемоційного перенавантаження.
Як вказує апелянт, з 03 серпня 2023 року, на фоні психоемоційного стресу у ОСОБА_9 відбулось різке погіршення стану здоров'я. Проте, Державна установа «Київський слідчий ізолятор» не забезпечила проведення повного обстеження стану здоров'я ОСОБА_9 в фаховій медичній установі, що створює загрозу для життя та здоров'я обвинуваченого.
Також захисник стверджує, що поведінка ОСОБА_10 вказує на відсутність потреби у застосуванні найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та вважає, що цілодобовий домашній арешт з носінням електронного браслету забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_10 .
За наслідками апеляційного розгляду просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем його реєстрації та проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , або застави в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників, які підтримали апеляційні вимоги, просили скасувати ухвалу суду та застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим, вивчивши матеріали сформованого контрольного провадження та проаналізувавши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів сформованого контрольного провадження, на розгляді Печерського районного суду міста Києва перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за№42022000000000425 по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 (у редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014), ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.4 ст.111-1 КК України.
28 жовтня 2024 року в підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , обґрунтовуючи його тим, що строк запобіжного заходу закінчується, а ризики, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані під час застосування та продовження обвинуваченому запобіжного заходу, не змінилися. Наявність ризиків обґрунтував тим, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні ряду злочинів, в тому числі особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років з конфіскацією майна, усвідомлюючи невідворотність покарання та його наслідки, з метою уникнення відповідальності за вчинене, може переховуватися від суду. Також реальними вважає ризики того, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2024 року клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 на 60 днів, тобто до 26 грудня 2024 року.
Ухвалюючи рішення про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд визнав обґрунтованими наведені у клопотанні прокурора доводи про продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду про продовження обвинуваченому ОСОБА_11 строку тримання під вартою, з огляду на наступне.
За приписами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішення наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд у відповідності до вимог ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що ухваливши рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд обґрунтовано врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 та інші обставини, передбачені ст.178 КПК України, які в сукупності можуть свідчити про продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Зокрема прокурор, заявивши клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , послався на наявність ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду; впливати на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Суд, надаючи оцінку наявності ризику переховування від суду, взяв до уваги практику Європейського суду з прав людину, згідно якої ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в інтересах Російської Федерації з метою завдання шкоди Україні, існує висока ймовірність того, що представники РФ можуть надати йому прихисток на території держави-агресора, а відтак існують обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_9 усвідомлюючи невідворотність реального покарання за інкриміновані злочини, з метою ухилення від кримінальної відповідальності може вчинити дії для втечі та переховування, в тому числі на тимчасово непідконтрольній території України.
Оцінюючи наявність існування ризику можливих спроб обвинуваченого впливати на свідків, суд вказав, що даний ризик доведений у достатній мірі, адже свідки, показання яких з огляду на вимоги ч.1 ст.23 КПК України мають бути отримані безпосередньо судом, ще не допитані, обвинувачений може впливати на них шляхом вмовлянь, використовуючи при цьому свій авторитет, а також шляхом підкупу, з метою змусити змінити показання на свою користь.
З огляду на фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, у зв'язку з тим, що на даний час вторгнення Російської Федерації на територію України триває, обвинувачений може продовжити кримінальні правопорушення, у яких він обвинувачується, а також може іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, зокрема, шляхом підбурення осіб, які не були свідками кримінального правопорушення, до дачі завідомо неправдивих свідченьна підтвердження висунутих ним захисних версій, використовуючи при цьому свої політичні зв'язки, що обумовлює наявність ризикувчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Оскільки наведені прокурором ризики є реальними і вони на момент розгляду клопотання про продовження ОСОБА_9 строку тримання під вартою не зменшилися, суд обґрунтовано визнав, що більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти вказаним ризикам.
Колегія суддів враховує і той факт, що у відповідності до ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-2, 260, 261, 437-442 КК України, за наявність ризиків, зазначених у ст.177 КК України, застосовується запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 цієї статті, у виді тримання під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою суд також врахував дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Виходячи з рішення Конституційного суду України №4-р/2019 від 13 червня 2019 року у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, предметом апеляційного розгляду в даному провадженні є лише ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
В даному рішенні Конституційний Суд України констатував, що положення статей 3, 21, 29 Конституції України у системному зв'язку з частиною першою її статті 55 зобов'язують орган законодавчої влади при здійсненні регулювання обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати такій особі право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність, з обов'язковим збереженням справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості, ефективності, швидкості процесу тощо.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом при продовженні строку тримання під вартою не враховано наявність у ОСОБА_9 захворювань, є необґрунтованими, оскільки судом враховано всі обставини, передбачені ст.178 КПК України та надано їм належну оцінку.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку тримання під вартою на стадії судового розгляду, суд апеляційної інстанції в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте, продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).
Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).
Предметом судового розгляду були і ті обставини, на які посилається захисник в поданій апеляційній скарзі.
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу. При цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу обвинуваченого, застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та може потягнути за собою настання негативних наслідків.
Що стосується доводів апеляційної скарги про можливість визначення ОСОБА_9 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, то як правильно вказав суд в ухвалі, відповідно до положень абзацу 8 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 111 КК України.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_9 строку тримання під вартою, оскільки специфіка вчинення інкримінованого йому злочину та суворість можливого покарання за вчинений злочин не дає підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 28 жовтня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави відносно обвинуваченого ОСОБА_9 строком на 60 днів, тобто до 26 грудня 2024 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - без задоволення.
Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
________________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4