Справа №757/52961/24-к Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7621/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
23 грудня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, у кримінальному провадженні № 62024000000000635 від 23.07.2024 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року частково задоволено клопотання старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07 год. 10 хв. 11.01.2025.
Одночасно визначено підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 650 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 968 200 грн. 00 коп., з покладенням на нього обов'язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, застосувати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру за вчинення особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України.
Крім цього, прокурор вказує, що слідчий суддя не врахував, що існують ризики того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, та продовжити вчиняти кримінальні правопорушення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_11 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_12 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000635 від 23.07.2024 за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що 23.02.2024 приблизно о 11 год. 03 хв., начальник установи ДУ «Старобабанівської виправної колонії №92» ОСОБА_7 , діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_13 , володіючи положеннями чинного кримінально-виконавчого законодавства щодо порядку та умов роботи установ виконання покарань, запровадженого у них режиму, порядку пропуску на їх територію, створив умови, та сприяв у проведенні злочинного зібрання (сходки) у приміщенні ДУ «Старобабанівська виправна колонія №92» організованої ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , за участю інших представників злочинного світу ОСОБА_20 , ОСОБА_15 та засуджених, які утримувались в ДУ «Старобабанівською виправною колонією №92» ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , шляхом надання вказівки підлеглим працівникам колонії вимкнути електропостачання в ДУ «Старобабанівська виправна колонія №92» з метою вимкнення камер відеоспостереження на всій території колонії, після чого ОСОБА_7 особисто провів на територію колонії через головні ворота ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 , ОСОБА_15 .
12.11.2024 ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України.
12.11.2024 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України.
13.11.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва частково задоволено клопотання старшого слідчого ГСУ ДБР ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07 год. 10 хв. 11.01.2025 року.
Одночасно визначено підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 650 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 968 200 грн. 00 коп., з покладенням на нього, у разі внесення застави, обов'язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до слідчого, прокурора або суду за кожним їхнім викликом, вимогою та визначеною ними періодичністю;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає (Черкаська обл.), без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- утриматися від спілкування з іншими підозрюваними та свідками у кримінальному провадженні № 62024000000000635 від 23.07.2024 року;
- здати на зберігання слідчому у кримінальному провадженні свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом у разі внесення застави, визначено в межах строку досудового розслідування до 11.01.2025 року включно.
Застосовуючи до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначення йому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, слідчим суддею встановлено, що саме такий запобіжний захід зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході розгляду клопотання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Враховуючи дані про особу підозрюваного ОСОБА_7 в їх сукупності, а також те, що йому повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, колегія суддів доходить висновку про доведеність слідчим у клопотанні ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.
Крім цього, не виключена ймовірність того, що ОСОБА_7 у разі, якщо не буде перебувати під вартою, може знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають значення для кримінального провадження, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, оскільки наявність такого ризику існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Матеріали судового провадження також містять докази про наявність інших ризиків неналежної процесуальної поведінки, зокрема можливості ОСОБА_7 перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення, які, поряд із раніше зазначеними ризиками, теж залишаються існувати та вірогідність настання яких є досить високою.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги наявність у провадженні реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваної, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, належним чином врахувавши обставини вчиненого кримінального правопорушення, роль підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину, дані, що характеризують особу підозрюваного, наявність міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, виходячи із дискреційних повноважень щодо можливості визначення або невизначення застави в порядку ч. 3, 4 ст. 183 КПК України, правомірно застосував до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, з одночасним визначенням йому альтернативного запобіжного заходу у виді застави, та з покладенням на нього обов'язків, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України.
Так, як вбачається із аналізу положень ч. 4 ст. 183 КПК України, можливість слідчого судді не визначати розмір застави у визначених цією нормою випадках, є правом слідчого судді, а не його обов'язком.
Як зазначає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, після спливу певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для обмеження свободи, а суди зобов'язані обґрунтувати рішення про продовження обмеження свободи підозрюваної особи іншими підставами, які мають бути чітко вказані, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (справа «Ткачов проти України» від 13.12.2007, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008).
Крім того, органи влади повинні розглянути можливість застосування заходів, які меншою мірою обмежують права заявника, ніж тримання під вартою («Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland), § 32).
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Вренчев проти Сербії" п. 76).
Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п. п. 23-24).
Крім цього, з матеріалів судового провадження вбачається, що підозрюваний ОСОБА_7 звільнений з під варти, у зв'язку із внесенням застави, тому відповідно до вказаної ухвали, підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Враховуючи вищенаведене, а також процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_7 , зокрема належне виконання покладених на нього обов'язків, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дослідив всі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення, в повній мірі врахував вимоги статей 194, 201 КПК України та взявши до уваги усі дані про особу підозрюваного в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням йому застави у межах 650 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 968 200грн. 00 коп.
При цьому, доказів недостатності визначеного підозрюваному запобіжного заходу для виконання покладених на нього обов'язків, прокурором не надано, та фактів неналежної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_7 з моменту внесення, визначеного слідчим суддею, розміру застави в апеляційній скарзі не наведено.
Таким чином, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення доводи про необхідність застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави колегія суддів вважає безпідставними.
Доводи, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення та наявності у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, враховані слідчим суддею при визначенні підозрюваному розміру застави одночасно із застосуванням запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, співмірний з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю кримінального правопорушення, та підстав вважати його занадто м'яким колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_21
Судді:
ОСОБА_22