Справа № 752/4615/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/371/2024 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
10 грудня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Голосіївського районного суду м.Києва від 19 жовтня 2022 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Новомосковськ Дніпропетровської області, громадянина України, освіта середня спеціальна, не одруженого, не працевлаштованого, має на утриманні непрацездатну мати, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 309 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. Відповідно до вимог ст.76 КК України На засудженого покладено обов'язки протягом іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган про зміну місця проживання. Зараховано в строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення з 07.03.2022 року по 19.10.2022 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. Запобіжний захід - тримання під вартою - до вступу вироку в законну силу - змінено на домашній арешт, звільнивши останнього з-під варти з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався за ч.3 ст.307 КК України у вчиненні незаконного придбання і зберігання з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини, психотропної речовини в особливо великих розмірах та особливо небезпечного наркотичного засобу.
Згідно з висунутим обвинуваченням, ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням час, місці та спосіб, діючи умисно, придбав особливо небезпечну психотропну речовину PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентал-1-он) масою 0,927 г і 19,048 г, особливо небезпечну психотропну речовину МДМА (3,4-метилендіоксиметамфетаміну) масою 2,668 г, психотропну речовину амфетамінв особливо великих розмірах масою 0, 502 г і 30,110 г, особливо небезпечний наркотичний засібканабіс, масою 8,97 г, 0,91 г, 2,72 г, 3,63 г, 0,88 г, 0,80 г, та став зберігати їх при собі з метою збуту, однак 07.03.2022 року приблизно о 12 годині 30 хвилин, перебуваючи на вулиці Столичне шосе у місті Києві, був затриманий працівниками поліції, які в ході проведення обшуку затриманої особи виявили та вилучили у нього 15 прозорих поліетиленових пакетів із порошкоподібною речовиною світлого кольору, 9 прозорих поліетиленових пакетів із кристалічною речовиною світлого кольору, 6 прозорих поліетиленових пакетів із речовиною рослинного походження зеленого кольору, 13 таблеток трикутної форми голубого кольору, які містили особливо небезпечну психотропну речовину, психотропну речовину та наркотичний засіб, які обвинувачений ОСОБА_7 придбав та зберігав при собі з метою збуту.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що правова кваліфікація дій обвинуваченого за ч.3 ст.307 КК України не знайшла свого підтвердження та перекваліфікував його дії на ч.3 ст.309 КК України як незаконне придбання і зберігання особливо небезпечної психотропної речовини, психотропної речовини в особливо великих розмірах та особливо небезпечного наркотичного засобу без мети збуту .
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що з показань обвинуваченого під час судового розгляду було встановлено, що ним психотропні речовини та наркотичні засоби були знайдені , він дійсно усвідомлював , що знайшов психотропні речовини та наркотичні засоби, після чого став їх зберігати при собі. Проте, не мав відомостей про те, скільки саме психотропних речовин і наркотичних засобів опиниться у його володінні, тому сама по собі кількість заборонених речовин не свідчить про наявність у ОСОБА_7 умислу на їх збут, а інших доказів на підтвердження у ОСОБА_7 мети збуту стороною обвинувачення не було надано.
Рішення суду ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах, що містяться у показаннях обвинуваченого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , протоколі затримання підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення від 07.03.2022 із відеозаписом, висновку судової експертизи матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/111-22/8824-НЗПРАП від 09.03.2022, висновку судової експертизи матеріалів, речовин та виробів № СЕ-19/111-22/8910-НЗПРАП від 15.04.2022, постановах слідчого про визнання виявлених у ОСОБА_7 психотропних речовин та наркотичних засобів речовими доказами.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, та призначити йому покарання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч.3 ст.307 КК України на ч.3 ст.309 КК України , не надавши належної оцінки даним про наявність у обвинуваченого доказів мети збуту, зокрема , кількості та вазі наркотичного засобу та психотропних речовин, вилучених у обвинуваченого, їх різноманітності, розфасуванню у окремі поліетиленові пакети та тому факту, що ОСОБА_7 на обліку у лікаря - нарколога не перебуває.
Вказує, що суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, неправильно кваліфікувавши дії ОСОБА_7 за ч.3 ст.309 КК України, у зв'язку з чим призначив йому покарання, яке за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу,обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення.
Апеляційний суд враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза будь-яким розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 р.).
Доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 309 КК України на ч. 3 ст. 307 КК України з огляду на кількість та вагу наркотичного засобу та психотропної речовини, спосіб їх розфасування, а також факту не перебування обвинуваченого на обліку у лікаря-нарколога колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Так, суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 309 КК, характеризується виною у формі прямого умислу: особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваних нею діянь, відповідальність за які передбачено ст. 309 КК, і бажає їх вчинити, не маючи на меті збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Вказівка у статті на вчинення діяння без мети збуту означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбає, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, не має на меті здійснити їх відчуження, а вчиняє вказані дії у власних інтересах. Якраз у наявності чи відсутності такої мети і полягає відмінність між складами злочинів, передбачених статтями 307 та 309 КК.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов'язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зокрема щодо відсутності чи наявності умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею такого придбання та зберігання.
Так, про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів може свідчити великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, а також інші обставини, зокрема: відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини; поведінка суб'єкта злочину; те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх.
Обвинувачений під час судового засідання пояснював, що знайшов рюкзак, відчинив його, побачив пакети, розкрив їх і зрозумів, що там є наркотичні засоби та психотропні речовини. Після чого, вирішив їх забрати, а в подальшому викинути, проте неподалік від місця знахідки був затриманий працівниками поліції.
Пред'явлене обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК України не містить жодної інформації щодо факту збуту наркотичного засобу та психотропних речовин обвинуваченим іншим особам, оперативні закупівлі наркотичного засобу не проводилися.
Прокурором не спростована допустимими доказами версія обвинуваченого про те, що рюкзак з наркотичними засобами та психотропними речовинами він знайшов, а їх характеристики, кількість та види йому не відомі.
За таких обставин ,особливо великий розмір заборонених предметів, вилучених у ОСОБА_7 , розфасування їх невстановленою особою у поліетиленові пакети, їх різноманітність, а також факт не перебування обвинуваченого на обліку у лікаря-нарколога не можуть переконливо свідчити про наявність у нього умислу на збут наркотичних засобів та психотропних речовин.
Під час апеляційного розгляду за клопотанням прокурора судом досліджений протокол затримання ОСОБА_7 та матеріали закритого кримінального провадження №12021100010000805 за ч.2 ст.309 КК України по факту виявлення 07.03.2022 року у кімнаті №210 про вул. Бродівській,79 у м. Києві пристрою для вакуумування, пустих зіп-пакетів для фасування, політиленового пакету із таблетками трикутної форми голубого кольору у кількості 39 штук, 6 згортків з речовиною рослинного походження, прозорих пакетів з порошкоподібною речовиною.
Пояснення ОСОБА_7 працівнику поліції під час затримання не можуть бути визнані допустимими джерелом доказів винуватості останнього, оскільки , відповідно до вимог ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Як пояснив ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду він надав слідчому під час складання протоколу про затримання показання під примусом. Оскільки вказані пояснення не були надані в судовому засіданні , то, в силу вимог ч.4 ст.95 КПК України, вони не можуть бути сприйняті як докази винуватості ОСОБА_7 .
Також, колегія суддів зазначає про те, що постановою старшого слідчого Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 31.05.2022 року кримінальне провадження №12021100010000805 за ч.2 ст. 309 КК України закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а результати проведеного обшуку не можуть свідчити про наявність у ОСОБА_7 мети збуту наркотичних засобів та психотропних речовин, з якими він був затриманий.
Таким чином, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 337 КПК України, оцінюючи досліджені у провадженні докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції дійшов до цілком обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено винуватість ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК України.
Доводів про те, що розмір і вид покарання, визначений судом першої інстанції ОСОБА_7 за ч.3 ст.309 КК України, є несправедливим внаслідок м'якості, апеляційна скарга прокурора не містить.
З огляду на наведене, твердження апеляційної скарги прокурора про наявність таких підстав для скасування вироку як невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
За таких обставин вирок є законним.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 без зміни.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Суддя: Суддя: Суддя: