30 грудня 2024 року Чернігів Справа № 620/14808/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рапортів ОСОБА_1 про його звільнення за статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 , надані в якості додатків до позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , та прийняти рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, має право на звільнення з лав Збройних сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини у зв'язку із загибеллю батька при виконанні обов'язку щодо захисту Батьківщини.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 05.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Представник відповідача подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначає, що відсутнє підтвердження звернення позивача до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортами про звільнення з військової служби за сімейними обставинами протягом вересня 2023 по січень 2024, на доданих до позову копіях рапортів відсутній вхідний номер про реєстрацію в стройовій частині військової частини. Зауважив, що факт загибелі батька позивача при участі у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військової агресією Російської Федерації проти України при виконанні обов'язків військової служби встановлено рішенням суду лише 02.07.2024, тобто після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , тому у даному випадку відсутня протиправна бездіяльність відповідача.
Представник позивача подав відповідь на відзив, заперечивши проти доводів відповідача, вказав, що саме через відмову командира військової частини НОМЕР_1 прийняти від позивача рапорти про звільнення, позивач відмовився виконувати бойове розпорядження командира, за що вироком Костянтинівського районного суду Донецької області йому призначено покарання, яке він відбуває на даний час, просив врахувати стан та умови, в яких знаходився позивач на передовій, виконуючи свій військовий обов'язок. Також вказав на технічні помилку у зазначенні дати рапорту «04 січня 2023 року» замість правильної «04 січня 2024 року».
Від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав доводи, зазначені у відзиві, вказав, що жодним документом не встановлено обставини відмови позивача від виконання бойового завдання. Також зазначає про відсутність доказів подання до військової частини НОМЕР_1 рапортів щодо звільнення з військової служби позивача, крім того, зважаючи на те, що позивач переведений до іншої частини, у відповідача немає підстав для винесення рішення про звільнення позивача з лав Збройних Сил України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 23.02.2023 №52 військовослужбовця ОСОБА_1 за призовом під час мобілізації на особливий період зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 (а.с. 9).
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.07.2023 №167 солдата ОСОБА_2 з 10.07.2023 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та відповідно до витягу з наказу командира військової частини від 20.06.2024 №176 солдата ОСОБА_1 , направленого за вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 11.04.2024 №233/1551/24 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 , вважати таким, що 13.06.2024 вибув у військову частину НОМЕР_4 для відбування покарання, виключений з усіх видів забезпечення з 23.01.2024, з котлового забезпечення знятий 24.01.2024 (а.с. 10, 20).
Свідоцтвом про народження НОМЕР_5 , виданим виконкомом Вільшанської сільської ради Сосницького району Чернігівської області 24.04.2001, підтверджується, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 (а.с. 15)
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 25.08.2023 Сосницькою селищною радою Чернігівської області видано свідоцтво про смерть НОМЕР_6 та складено відповідний актовий запис №46 (а.с. 12).
Відповідно до корінця сповіщенням №37 військової частини НОМЕР_2 від 08.08.2023 старший солдат ОСОБА_2 загинув за невстановлених обставин в населеному пункті Глушківка Харківської області (а.с. 11).
Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 02.07.2024 по цивільній справі №745/519/24 встановлено юридичний факт, що ОСОБА_2 загинув при участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України при виконанні обов'язків військової служби (а.с. 13-14).
Згідно з витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України від 21.08.2024 №6195 поранення старшого солдата ОСОБА_2 , яке призвело до смерті, та причина смерті, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби (а.с. 30).
Позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортами у листопаді 2023 та 04.01.2024 про звільнення його з лав Збройних сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із загибеллю батька під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, надавши документи, що підтверджували підстави звільнення, а саме належним чином посвідчені: копія документа, що підтверджує статус споріднення; копія документа, що підтверджує загибель батька; копія довідки про безпосередню участь особи у заходах необхідних для забезпечення оборони України; Закон України про внесення змін до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» щодо розширення підстав звільнення з військової служби деяких категорій громадян в період воєнного стану (а.с. 16, 19).
Як зазначає позивач, командир відділення військової частини відмовився прийняти рапорти, подати рапорт у інший спосіб на той час позивач не мав можливості.
Вважаючи відмову відповідача у звільненні з військової служби з лав Збройних Сил України протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.
У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними нормативними актами.
Як вже встановлено судом ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 23.02.2023, 13.06.2024 вибув у військову частину НОМЕР_4 .
У той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт, зокрема від 04.01.2024, про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку із загибеллю батька військовослужбовця Збройних Сил України під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, пов'язану з виконанням ним обов'язків військової служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, на момент подання рапортів листопад 2023 року - 04.01.2024) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
З огляду на матеріали справи, причиною смерті ОСОБА_2 (батька позивача) стало колото-різане поранення живота, причина смерті пов'язана з проходженням військової служби, що підтверджується витягом з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України МО України від 21.08.2024 №6195.
Також рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 02.07.2024 по цивільній справі №745/519/24 встановлено юридичний факт, що ОСОБА_2 загинув при участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України при виконанні обов'язків військової служби.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність підстав для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами, у зв'язку із загибеллю його батька при виконанні обов'язків військової служби.
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункту 241 Положення №1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (у редакції, чинній на час подання рапортів листопад 2023 року, 04.01.2024), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано перелік підстав для дострокового звільнення військовослужбовців з військової служби, зокрема у зв'язку із загибеллю їх близьких родичів, зокрема батька, під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Разом з тим, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
На підставі пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з доданими до позову копіями рапортів позивач звернувся до командира відділення військової частини НОМЕР_1 у листопаді 2023 року та до командира відділення військової частини НОМЕР_1 04.01.2024 щодо звільнення з військової служби (а.с. 16, 19). Як вже встановлено судом, позивач зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 24.02.2023 та вибув з військової частини НОМЕР_1 13.06.2024, таким чином рапорти подані безпосередньому начальнику (командиру) позивача, який наділений усіма повноваженнями та обов'язками щодо розгляду рапорту, що узгоджується з нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (пункти 116-117), затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази розгляду рапортів позивача про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», що свідчить про бездіяльність відповідача.
Така бездіяльність є протиправною, оскільки право позивача на розгляд його рапорту по суті порушеного питання встановлене законодавством, а відповідач мав розглянути його рапорт та відповісти у письмовому вигляді.
Суд відхиляє покликання відповідача на те, що позивач не звертався із рапортами про звільнення. Докази підставності таких тверджень суду не надані. Натомість, позивач надав рапорти на ім'я командира 1 МБ та командира військової частини НОМЕР_1 , у яких позивач вказував, що у зв'язку із загибеллю свого батька не може виходити на позиції, просив направити на медичне обстеження у зв'язку з погіршенням здоров'я (психічного та фізичного стану (а.с. 17, 18). Надав пояснення, що після відмови командира прийняти його рапорт про звільнення, відмовився виконувати бойове розпорядження командира, за що засуджений вироком Костянтинівського районного суду Донецької області.
Про бажання позивача звільнитися з військової служби свідчить також звернення матері позивача ОСОБА_3 07.11.2023 до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо звільнення з військової служби з лав Збройних Сил України ОСОБА_1 .
Суд також враховує, що позивач, перебуваючи на військовій службі в умовах бойових дій, не мав можливості подати рапорт засобами поштового зв'язку.
Наведені в сукупності докази свідчать про те, що позивач намагався реалізувати своє право на звільнення з військової служби шляхом подачі рапортів про звільнення безпосередньому командиру, маючи на це підстави, визначені у підпункті «г» пункту 2 частини 4 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Проте відповідач безпідставно не прийняв такі рапорти, зокрема рапорт від 04.01.2024.
Зважаючи на викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , що полягає у неприйнятті та нерозгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку із загибеллю батька; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.01.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку із загибеллю батька, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , що полягає у неприйнятті та нерозгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку із загибеллю батька.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.01.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку із загибеллю батька, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Повний текст рішення суду складено 30 грудня 2024 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО