Копія
Справа № 560/9573/24
іменем України
30 грудня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по день фактичної виплати - 14.09.2022;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по день фактичної виплати - 14.09.2022.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 13.12.2024 залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом з доказами поважності причин пропуску строку.
24.12.2024 представник позивача подав до суду заяву про поновлення процесуального строку, у якій стверджує, що при вирішенні питання строків звернення до суду слід враховувати норми статті 233 Кодексу законів про працю України, які діяли на момент звільнення військовослужбовця з військової служби. Тому, норми статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що почала діяти з 19.07.2022 стосується осіб, які звільнилися після 19.07.2022 та такі не можуть бути застосовані до попереднього періоду коли таких норм не існувало. Просить визнати поважними причини пропуску звернення до суду та продовжити розгляд справи.
Вирішуючи подану заяву суд враховує таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права. Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Разом з тим питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ), який, зокрема, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.
Прописами статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 фактично встановлений обов'язок відповідного підприємства, установи і організації компенсувати особі (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку дохід, втрачений у зв'язку з порушенням строків його виплати в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно з Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.
На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.03.2022 у справі №560/3166/22 відповідач 14.09.2022 виплатив індексацію грошового забезпечення.
Отже, позивач повинен був дізнатись про порушення свого права щодо компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішень суду з першого числа місяця, який слідує після вересня 2022 року.
Саме з часу отримання ним заборгованості, виплаченої на виконання рішення суду розпочинається встановлений частиною 1 статті 122 КАС України шестимісячний строк, протягом якого позивач має право звернутись до суду з позовом.
Однак, до суду з цим позовом позивач звернувся 01.07.2024, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення.
Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку скаржника щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку. Таку ж позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 грудня 2022 у справі №990/102/22.
Суд зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З урахуванням положень статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Таким чином, обставини якими позивач обґрунтовує поважність пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав суд вважає неповажними. Належних доказів на підтвердження наявності обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не надано.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що доводи позивача не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частина 15 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України).
Таким чином, наслідком невиконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, що постановлена після відкриття провадження у справі, є залишення позовної заяви без розгляду.
Оскільки причини, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення, суд визнає неповажними, наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись частиною 3 статті 123, статтями 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький
"Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький