Справа № 465/8181/24
Провадження 2/465/3389/24
Іменем України
27.12.2024 м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., з участю секретаря Швед О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», з участю третьої особи: приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадима Вікторовича,про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), -
Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»(далі також - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», відповідач), в якому просить стягнути з ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 22 980 гривень, 3% річних у розмірі 43,32 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.; стягнути з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., які будуть понесені позивачем із розглядом зазначеної справи та судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 червня 2024 року у справі № 242/864/24 визнано виконавчий напис, вчинений 17 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем та зареєстрований в реєстрі № 186623, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором № 3660199 від 12.03.2021 за період з 12.03.2021 по 11.06.2021 року у загальній сумі 22980,00 грн., таким, що не підлягає виконанню. Однак, в межах виконавчого провадження №68477377, відкритого на підставі оскаржуваного виконавчого напису, приватним виконавцем сума коштів за виконавчим написом разом із витратами виконавця була списана з рахунку позивача, зокрема з банківської виписки 17.05.2024 відбулось списання грошових коштів у розмірі 25 744,29 грн., а також відбулось стягнення грошових 20.11.2023 в розмірі 5,84 грн. Після набрання рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 червня 2024 року у справі № 242/864/24, позивачем на адресу відповідача 11.09.2024 надсилалась заява з проханням повернути в добровільному порядку перераховані кошти на підставі даного виконавчого напису, яка до даного часу залишила поза увагою. Позивачем було у заяві від 11.09.2024 надано відповідачу строк 10 днів (з дня отримання заяви) для добровільного повернення грошових коштів. Станом на 14.10.2024 грошові кошти не повернуто. Оскільки визнано виконавчий напис нотаріус таким, що не підлягає виконанню, правова підстава для отримання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», суми в розмірі 22 980 гривеньвід позивача відпала, і вказані кошти підлягають поверненню відповідно до ст.1212 ЦК України. Разом з тим, відповідно до вимог ст.625 ЦК України, оскільки останній день для добровільного повернення коштів відповідачем був 21.09.2024, то 3 % річних здійснено за період з 22.09.2024 по.14.10.2024 у розмірі 43,32 грн., які слід стягнути з відповідача.Також просить стягнути з відповідача моральну шкоду, яку позивач поніс внаслідок незаконних дій відповідача, які виразились у безпідставному стягненні та повернення коштів, арешту рахунків позивача, на проживання протягом певного періоду у дуже скрутному моральному та матеріальному становищі, що зумовило зміну способу життя, необхідністю докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, евакуації в безпечне місце. Був вимушений випрошувати гроші, що принижує його гідність, та завдає моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням тривалості завданих моральних страждань, а тому моральну шкоду оцінює у розмірі 5 000 грн., які просить стягнути з відповідача на користь позивача та судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою судді від 15.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати за участю учасників справи. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадима Вікторовича
28.10.2024 від представника відповідача з використання сервісу «Електронний суд» надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що 13 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» з однієї сторони та громадянином України ОСОБА_1 , з другої сторони уклали кредитний договір № 3660199, відповідно до якого позивачу надані кредитні кошти в сумі 5 000 грн. Кредит надавався строком на 20 днів з 12.03.2021 по 01.04.2021 зі сплатою комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом.ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання перед позивачем виконав в повному обсязі, однак останній своїх зобов'язання перед позикодавцем не виконав, у зв'язку з чим у позивача утворилася заборгованість у розмірі 22 050 гривень.11.06.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем, відповідно до чинного законодавства України, було укладено договір відступлення прав вимог №72-МЛ від 11.06.2021, згідно до умов якого відповідач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «МІЛОАН», в тому числі і до позивача за кредитним договором. Водночас позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти в розмірі 22 980 грн., більшу суму ніж було знято виконавцем, а саме 22 664,28 грн., дана сума не нараховувалася відповідачу(копії платіжних інструкцій додає до відзиву). Крім цього, позивач просить стягнути 3 3 % річних, однак згідно з положеннями п. 18 Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 року така до стягнення непередбачена, а отже, і не можуть в цій частині бути задоволені судом. Крім цього, відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання (стаття 611 ЦПК України) може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також якщо умови про відшкодування передбачені укладеним договором. Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом. З урахуванням вищенаведеного, а також беручи до уваги той факт, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, можна зробити висновок, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. У зв'язку з чим, просить ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та розгляд справи проводити без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
Від позивача відповіді на відзив на позовну заяву не надійшов, як і не находили на адресу суду й пояснення від третьої особи.
Позивач в судове засідання не з'явився, втім представник позивача подав заяву про проведення судового засідання за відсутності позивача та його представника, наполягають на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, втім згідно поданого відзиву просив розгляд справи здійснювати без його участі.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, втім направила до суду листа про розгляд справи без його участі.
За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 червня 2024 року у справі № 242/864/24 визнано виконавчий напис, вчинений 17 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем та зареєстрований в реєстрі № 186623, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором № 3660199 від 12.03.2021 за період з 12.03.2021 по 11.06.2021 року у загальній сумі 22980,00 грн., таким, що не підлягає виконанню.
У зв'язку з виконанням даного виконавчого напису, приватним виконавцемвиконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо В.В. у межах виконавчого провадження №68477377 з боржника ОСОБА_1 було списано з рахунку грошові кошти 20.11.2023 у розмірі 5,84 грн., та 17.05.2024 у розмірі 25 744,29 грн., що підтверджується виписками про рух коштів по рахунку за період з 10.07.2023-30.12.2023, та за період з 31.12.2023-20.05.2024.
Водночас сума отриманих коштів стягувачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у межах виконавчого провадження №68477377 у загальному розмірі 22 664,27 грн. підтверджується долученими до відзиву платіжними інструкціям ( безготівковий переказ на національній валюті) за №66642 від 20.05.2024 на суму 22 547,98 гривень, за №66950 від 21.05.2024 на суму 72,72 гривень та за №67533 від 23.05.2024 на суму 43,57 гривень.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України, дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі №3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №910/9072/17.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі №6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року по справі №623/363/20, від 08 вересня 2021 року по справі №201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі №206/2212/18.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Втім, представник відповідача у встановленому законом порядку спростував належними і допустимими доказами того, що у межах виконавчого провадження №68477377 приватним виконавцем з позивача на користь ТОВ «ФК «Кредит-капітал» перераховано кошти у загальному розмірі 22 664,27 гривень.
Суд звертає увагу, що стягнення з позивача грошових коштів у виконавчому провадженні відповідає приписам частини першої, третьої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Оскільки, рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 червня 2024 року у справі № 242/864/24, яке набрало законної сили 18.07.2024 визнано виконавчий напис, вчинений 17 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем та зареєстрований в реєстрі № 186623, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором № 3660199 від 12.03.2021 за період з 12.03.2021 по 11.06.2021 року у загальній сумі 22 980,00 грн., таким, що не підлягає виконанню, то отримані відповідачем ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на підставі вказаного виконавчого напису кошти в сумі 22 664,27 гривень підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, за якою вони були отримані, відпала.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19).
За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо необхідності задоволення позову в цій частині частково та стягнути звідповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти, саму у розмірі 22 664,27 гривень.
Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разів безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 535 цього Кодексу).
Стаття 625 ЦПК України на яку посилається позивач, передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини другої статті 625 ЦК України.
Таким чином вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних з відповідача на його користь є підставними, а тому за період з 22.09.2024 по 14.10.2024 такі становлять у розмірі 42,73 гривень (22 664,27 х 3% х 23: 366: 100).
Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності задоволення позову в цій частині частково та стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 22 664,27 гривень, а також 3 % річних у розмірі 42,73 гривень.
Щодо відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно п.п.3, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, позивач звертаючись до суду з даним позов не довів належними доказами факту завдання йому моральної шкоди, а саме покликання, що йому завдано моральної шкоди, не може бути підставою для її стягнення, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Як на доказ цих витрат, позивачем надано договір про надання правової допомоги від 20.05.2024, який укладено між позивачем та адвокатом Новіковою В.Р., додаткову угоду №2 від 10.09.2024 до договору про надання правової допомоги від 20.05.2024,акт надання послуг №2 від 16.10.2024 на суму 10 000 гривень.
На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги від серія АН №1533992 від 16.10.2024, виписаний на підставі договору про надання правової допомоги від 20.05.2024 та копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю серія ДН №5106 від25.07.2018.
Як встановлено в ч. 4 ст. 58 ЦК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Таким чином, повноваження адвоката Новікової В.Р., як представника позивача підтверджені в порядку, встановленому чинним цивільним процесуальним законодавством. Подання суду інших документів з цією метою не передбачене.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача усього заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про повернення безпідставно набутих коштів не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, звернення з адвокатським запитом до прийняття адвокатом на себе обов'язку представництва та роботи у певній справі клієнта, до погодження сторонами умов договору, зокрема в частині оплати, звісно вони вважаються послугами адвоката, але не можуть бути віднесені до правничої допомоги як судові витрати. Це не судові витрати, що мають відшкодовуватись другою стороною судового спору як витрати на професійну правничу допомогу.
Вивчення документів та нормативних актів, надання оцінки ситуації є невід'ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.
Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він фактично надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.
Ці послуги могли б лише включатись до складання позовної заяви, але не окремо.
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи,доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, задоволення позову частково та враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення таких коштів, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 5 000 гривень.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача фактично понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Ціна позову, визначена позивачем сумою стягнення 28 023,32 гривень.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 785,14 гривень (22707*1211,20 /28023,32).
Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, -
Позов частково задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 22 664,27 гривень, 3% річних у розмірі 42,73 гривень, судові витрати у розмірі 785,14 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень, а всього разом 28 492(двадцять вісім тисяч чотириста дев'яносто дві) гривні, 14 копійок.
В решті позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце провадження: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», Код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28.
Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, 93, офіс 3.
Дата складення повного судового рішення - 27.12.2024.
Суддя Кушнір Б.Б.